Рішення № 97107955, 12.02.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2021 року Справа № 160/7923/19

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши в порядку загального позовного провадження ( в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом адвоката Кудрявцева Віктора Михайловича до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2019 року адвокат ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення від 16.04.2019 року № 0020675650 про застосування штрафної санкції у розмірі 4082,43 грн. та нарахування пені у розмірі 2156,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач реалізував своє право на зайняття незалежною професійною діяльністю як фізична особа - підприємець. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті зазначеного платежу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідач надав до суду відзив, в якому заперечував проти заявлених позовних вимог, та вказував на те, що законодавець розмежував фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, як окремих платників єдиного внеску. За доводами відповідача, ОСОБА_1 зобов`язаний сплачували єдиний внесок і як фізична особа - підприємець, і як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат).

В судове засідання 12.02.2021 року сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки відсутні перешкоди для розгляду справи в судовому засідання, суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований як адвокат 14.06.2005р., про що йому видано свідоцтво від 20.06.2005р. №1408.

16.04.2014 року ОСОБА_1 взятий на облік платника податків за №3267 та взятий на облік платника ЄСВ за №10000000178656 як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат).

16.11.2016р. ОСОБА_1 для здійснення виду діяльності код КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права» зареєструвався фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП). Зазначене підтверджується змістом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Контролюючим органом 16.11.2016 року на підставі отриманих відомостей від державного реєстратора про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем, внесені зміни до облікових даних ОСОБА_1 , які свідчать про переведення ОСОБА_1 із статусу «особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат)» в статус «фізична особа-підприємець».

Зазначене підтверджується змістом облікових даних електронного кабінету ОСОБА_1 на офіційному сайті ДФС, в також змістом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зокрема, після внесених контролюючим органом змін до облікових даних та реєстрів відносно ОСОБА_1 , останній продовжив одноособово рахуватись платником податків за №3267 та платником ЄСВ №10000000178656, але в статусі фізичної особи-підприємця.

ГУ ДФС у Дніпропетровській області 16.04.2019р. прийнято рішення №0020675650, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 4082,43грн. (20%) за період з 20.04.2018р. до 05.11.2018р. та нараховано пеню у розмірі 2156,71грн. (0,1% суми недоїмки) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Не погодившись з вказаним рішенням, наголошуючи на його протиправності, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ, право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пункт п`ятий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Як визначено підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 цієї частини статті передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом першим частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом абзацу першого пункту 3 розділу VI Інструкції №449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. У зв`язку з чим завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Отже, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску, зокрема, є особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема займаються адвокатською діяльністю).

Наведене передбачено з метою участі усіх без винятку працюючим осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цій справі позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець (вид діяльності - надання послуг у сфері права) та є адвокатом. При цьому позивач реалізує право на зайняття адвокатською діяльністю як фізична особа - підприємець.

У межах ведення підприємницької діяльності позивач звітує контролюючим органам про отримані доходи та витрати, а також сплачує податки, збори та єдиний внесок, що останніми фактично не заперечується.

Водночас, контролюючий орган наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як самозайнятою особою (адвокатом). Ця позиція вмотивована посиланням на те, що відповідно до приписів статей 4, 7, 8 Закону №2464-VI фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено окремими платниками єдиного внеску. Оскільки у спірний період позивач перебував на обліку у контролюючому органі не тільки як фізична особа - підприємець, а ще й як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат), то він зобов`язаний сплатити єдиний внесок саме як адвокат.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з того, що Законом №2464 не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищезазначеному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

За таких обставин, доводи ГУ ДФС у Дніпропетровській області про необхідність сплати ОСОБА_1 єдиного внеску як самозайнятою особою не ґрунтуються на вимогах закону та спростовані встановленими судом фактичними обставинами справи.

В даному випадку відповідач приймаючи оскаржуване рішення та застосовуючи до позивача штрафні санкцій та нараховуючи пеню не надав пояснень та належних і допустимих доказів порушення позивачем строку сплати ЄСВ.

Позивачем в свою чергу було надано суду звіти про суми нарахованого ЄСВ та докази своєчасної сплати зазначених сум, що не було спростовано відповідачем.

Отже, відповідачем не доведено, а судом не встановлено порушення позивачем строку сплати ЄСВ, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення та протиправність застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені.

З урахуванням наведеного, суд з метою захисту порушених прав позивача вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 16.04.2019 року № 0020675650 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, но користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають відшкодуванню витрати на сплату судового збору у розмірі 768,40 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить наступного.

Так, позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 5768 грн., в тому числі 5750 грн. - витрати на правничу допомогу, 118 грн. - компенсація витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що 12.08.2019 року між позивачем та Адвокатським бюро «Юридична фірма Міщенко В.В.» укладено договір про надання правничої допомоги №1.

Відповідно до пункту 1.1 договору, виконавець погоджується надати правничу допомогу замовнику та бути представником замовника у розгляді будь-яких питань, пов`язаних з оскарженням рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 16.04.2019 року №0020675650.

Відповідно пунтів 3.1 - 3.4 договору, розрахунки замовника з виконавцем здійснюються у національній валюті України у безготівковій формі платіжним дорученням на поточний рахунок виконавця з зазначенням відповідного призначення платежу на підставі виданого виконавцем рахунку, який має бути складений виконавцем разом з розрахунком. Вартість правничої допомоги складатиме 500 грн. за одну годину роботи. Про виконання обов`язків, що випливають з даного договору, сторони підписують акт здачі-приймання наданої правничої допомоги.

Правничу допомогу в даній справі було надано адвокатом Міщенко Веронікою Василівною, право на зайняття адвокатською діяльністю якої підтверджується свідоцтвом №2370 від 10.10.2011 року.

На підтвердження виконання умов договору та понесення витрат позивачем надано детальний опис робіт, детальний опис витрат, квитанцію про сплату грошових коштів від 22.10.2019 року у розмірі 5768 грн., виписку банку, рахунок-фактуру від 22.10.2019 року, розрахунок вартості правничої допомоги, розрахунок здійснених витрат.

Отже, позивачем підтверджено понесені витрати на правничу допомогу.

Однак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, 1) розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; 2) вказані витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

В даному випадку, позивачем оскаржується рішення про застосування штрафу та нарахування пені у загальному розмірі 6 239,14 грн.

Суд враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, приймаючи до уваги, що дана справа є справою незначної складності, має ціну позову у розмірі 6 239,14 грн., відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн. буде співмірним як зі складністю справи так і з ціною позову зокрема.

Керуючись ст.ст.243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 16.04.2019 року № 0020675650 про застосування штрафних санкцій у розмірі 4082,43 грн. та нарахування пені у розмірі 2156,71 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768, 40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська