Рішення № 97107764, 24.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 травня 2021 р. Справа № 120/634/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 05.09.2020 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами села).

Наказом відповідача від 09.11.2020 № 2-16064/15-20-сг відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га із земель державної Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Не погоджуючись із наказом, позивач звернувся до суду, оскільки, на його думку, відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації.

Ухвалою суду від 02.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Установлено строк для подання заяв по суті. Витребувано та зобов`язано відповідача надати до суду належним чином засвідчені копії: клопотання ОСОБА_1 від 05.09.2020 із додатками до нього та інші докази, що стали підставою для прийняття наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 09.11.2020 № 2-16064/15-20-сг.

23.02.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що за результатами розгляду клопотання позивача від 05.09.2020, йому було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка відноситься до санітарно - захисної зони.

Крім того відповідач зазначає, що відповідно до п. 5.10 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173, яким затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів передбачено, що у санітарно - захисних зонах не можна допускати розміщення, зокрема спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств. Тобто, на думку відповідача, передача земельної ділянки у власність позивачу суперечить чинному законодавству, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями останнього.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Разом із відзивом відповідачем подано витребувані докази.

Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

05.09.2020 позивач звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами села).

Наказом відповідача від 09.11.2020 № 2-16064/15-20-сг відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га із земель державної Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Підставою для відмови вказано про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, оскільки згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, земельна ділянка відноситься до санітарно - захисної зони навколо об`єкта (кладовище).

Не погоджуючись із таким наказом позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вже встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку з підстав того, що місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, оскільки згідно інформації наданої відділом у Вінницькому районі Головного управління, земельна ділянка відноситься до санітарно - захисної зони навколо об`єкта (кладовище).

Відповідно до ст. 114 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що санітарно-захисні зони створюються навколо об`єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об`єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об`єктів, об`єктів соціальної інфраструктури та інших об`єктів, пов`язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Отже, санітарно-захисна зона - це земельна ділянка, яка оточує об`єкти, що є джерелами виділення шкідливих речовин та щодо якої існують законодавчо встановлені обмеження на розташування на ній інших об`єктів та провадження в ній певної діяльності.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.96 за №173, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.96 за № 379/1404 затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (далі - Правила № 173).

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів (включають основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та оздоровлення.

Відповідно до пункту 1.2. цих Правил вони є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав.

Абзацом 8 пункту 5.4. Правил № 173 визначено, що територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту об`єктів підприємства та розширення сельбищної території.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

Не допускається використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та ін.).

Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати відповідно до законодавства (п. 5.10. Правил № 173).

Додатком № 4 до Правил № 173 встановлено, що для санітарно-технічних споруд та установок комунального призначення санітарно-захисні зони слід встановлювати в залежності від їх санітарної класифікації та потужності. Так, для об`єктів 1 класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не менше 1000 м, II - 500 м, III - 300 м, IV - 100 м, V - 50 м.

Судом встановлено, що генеральний план с. Агрономічне, був затверджений рішенням 42 сесії 6 скликання Агрономічної сільської ради "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області" від 21.08.2015.

Також встановлено, що план зонування с. Агрономічне був затверджений рішенням 8 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради "Про затвердження плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області " від 18.05.2016.

Із розміщеного на офіційному веб - сайті Агрономічної сільської ради Генерального плану встановлено, що земельна ділянка, щодо якої позивач намагається отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою відповідає зоні "кладовище".

При цьому, відповідно до наявного плану зонування села із зазначенням планувальних обмежень на використання територій, затвердженого рішенням 8 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради "Про затвердження плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області" від 18.05.2016, бажана для позивача земельна ділянка відноситься до санітарно - захисної зони ("кладовище").

В пояснювальній записці до генерального плану с. Агрономічне в таблицях № 2 та № 7 зазначено, що навколо кладовища встановлюється санітарно-захисна зона в розмірі 300 м.

Із плану зонування с. Агрономічне, що затверджений рішенням 8 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради встановлено, що "кладовище" відноситься до об`єктів класу ІІІ (КС-3), а тому відповідає санітарно - захисній зоні в радіусі 300 метрів.

Відтак, з досліджених судом доказів, зокрема, клопотання позивача із графічними матеріалами з бажаним місцем розташування земельної ділянки, оглянутого судом Генерального плану та плану зонування території села Агрономічне Вінницького району Вінницької області встановлено, що бажана для позивача земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, на якій встановлено санітарно-захисну зону в радіусі 300 м навколо кладовища.

Відповідно до пункту 4.11 Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" (далі - ДБН № 3602-92) у санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров`я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівницькі товариства й городи.

Суд зазначає, що ДБН № 3602-92 поширюються на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських поселень.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" постановою Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.99 № 28 затверджені "Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України" ДСанПіН 2.2.2.028-99.

Державні санітарні правила та норми поширюються на органи та установи житлово-комунального господарства виконавчих комітетів місцевих (селищних) рад народних депутатів, сільвиконкоми, підприємства і організації, що надають ритуальні послуги чи реалізують предмети похоронного призначення на території України.

Згідно з пунктом 3.2 ДСанПіН 2.2.2.028-99 місцезнаходження кладовищної ділянки та її розміри передбачаються генеральним планом розвитку населеного пункту; відведення земельної ділянки під кладовище, проекти улаштування нових кладовищ, розширення і реконструкції діючих підлягають погодженню з місцевими установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

За правилами пункту 3.5 розділу 3 ДСанПіН 2.2.2.028-99 кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м (Державні санітарні правила № 379/1404), а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об`єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м.

Згідно з приміткою до цього пункту у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення: житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, садівницьких товариств; джерел централізованого водопостачання, водозабірних споруд, споруд водопровідної розподільної мережі.

Відповідно до пункту 3.12. ДСанПіН 2.2.2.028-99 санітарно-захисна зона закритих кладовищ (по закінченню кладовищного періоду) до житлових, громадських будівель, установ і зон відпочинку та об`єктів, які прирівнені до них, може бути зменшена: в міських поселеннях до 50 м, у сільських поселеннях до 100 м.

З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про невідповідність функціонального призначення спірної земельної ділянки для ведення садівництва вимогам містобудівної документації.

Таким чином, місце розташування бажаної для позивача земельної ділянки не відповідає вимогам зазначених вище нормативно - правових актів, генеральному плану населеного пункту та плану зонування території, що в силу ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, що є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 по справі № 754/16083/17.

Отже, встановивши на підставі графічного матеріалу факт розташування земельної ділянки щодо якої подано клопотання у санітарно - захисній зоні кладовища, відповідач правомірно відмови позивачу у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою.

При цьому, позивач не позбавлений права вибрати іншу земельну ділянку сільськогосподарського призначення та звернутися до відповідача для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, прийняття оскаржуваного наказу про відмову у наданні дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність, на думку суду, є правомірним, а відтак підстави для скасування спірного наказу відсутні, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Не підлягає задоволенню вимога позивача в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, оскільки вона є похідною від основної в задоволенні якої судом відмовлено з підстав та мотивів наведених вище.

Щодо розподілу судових витрат, то у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна