Рішення № 97107578, 24.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 травня 2021 р. Справа № 120/184/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 30.04.2020 він, як законний представник, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовою заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Наказом від 01.12.2020 відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу.

Вважаючи протиправним винесений наказ, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 18.01.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом доплати судового збору.

На виконання зазначеної ухвали, позивачем подано до суду квитанцію про доплату судового збору.

Ухвалою суду від 04.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Установлено строк для подання заяв по суті.

02.03.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що на зазначену позивачем в клопотанні земельну ділянку надано дозвіл іншій особі наказом від 02.03.2020 №2-5271/15-20-СГ.

Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав суду докази, зокрема наказ від 02.03.2020 №2-5271/15-20-СГ, яким надано дозвіл гр. ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,06 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, клопотання позивача від 30.04.2020, яке подане в інтересах малолітньої дитини законним представником.

Враховуючи, що інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.04.2020 позивач ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Серед іншого, до клопотання позивач додав графічний матеріал (викопіювання з публічної кадастрової картки) з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Наказом від 10.06.2020 за № 2-11874/15-20-СГ у надані ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою відмовлено.

Позивач не погодився з наказом, звернувся до суду щодо його скасування.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 у справі №120/4279/20-а позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10.06.2020 № 2-11874/15-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 . Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.04.2020 (вх. № М-11668/0/94-20 від 12.05.2020) про надання малолітньому ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні. В решті позовних вимог відмовити.

На виконання рішення суду, відповідач повторно розглянув клопотання позивача та прийняв наказ від 01.12.2020 за №2176-УБД, яким відмовлено позивачу в наданні дозволу. Відмова відповідача обґрунтовується тим, що на зазначену позивачем в клопотанні земельну ділянку надано дозвіл іншій особі наказом від 02.03.2020 №2-5271/15-20-СГ, що в силу ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України свідчить про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Позивач вважає вказану відмову протиправною і такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому за захистом прав свого малолітнього сина звертається до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України

Як вже встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки на бажану земельну ділянку наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.03.2020 №2-5271/15-20-СГ надано дозвіл іншій особі.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 Земельного Кодексу України, та підстави, якими керувався відповідач, до них не належать.

Разом з тим, оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваному наказі, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 у справі №461/8315/17).

Також, суд вважає за необхідне вказати і на позицію Великої палати Верховного Суду, де у пункті 77 постанови від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає принципам забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Отже, статтею 118 ЗК України не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою як факт надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі, на що наявні посилання у спірному рішенні, а відтак такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розробку документації із землеустрою, то суд виходить з наступного. розробку документації із землеустрою, то суд виходить з наступного.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, від 02.07.2020 року за №825/2228/18, від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 CM, від 11.02.2019 у справі N 2а-204/12).

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд від 28.05.2019 у справі №819/654/17.

При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставою для відмови в наданні такого дозволу оскаржуваний наказ не містить.

Враховуючи, що відповідач, розглядаючи клопотання позивача вдруге відмовив йому у наданні дозволу, то на думку суду, з урахуванням положень ст. 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду, з метою належного способу захисту порушеного права слід зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Крім того, як зазначено вище, суд наголошує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не свідчить про розпорядження, відчуження або передачу земельної ділянки у власність, адже отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише одним з етапів отримання такої ділянки у власність та не означає позитивного рішення про надання такої ділянки у власність.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , заявленого в інтересах малолітнього ОСОБА_2 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 01.12.2020 №2176-УБД про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл ОСОБА_1 відповідно до клопотання від 30.04.2020 (вх. № М-11668/0/94-20 від 12.05.2020) про надання малолітньому ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна