Ухвала суду № 97107569, 28.04.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

залишення позовної заяви без розгляду

м. Вінниця

28 квітня 2021 р. Справа №120/2309/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Карпінської Тетяни Василівни,

представника позивача Пінтова Валерія Вікторовича,

представника Головного управління ДПС у Вінницькій області, Державної податкової служби України Малишенко Анастасії Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

За результатами розгляду адміністративної справи Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 30 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року, позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" задовольнив. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Вінницькій області по незабезпеченню автоматичного збільшення суми, на яку товариство з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму від`ємного значення податку, непогашеного та задекларованого позивачем у рядку 24 податкової декларації з ПДВ, у розмірі 136490,00 гривень в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а також зобов`язано Державну податкову службу України та Головне управління ДПС у Вінницькій області збільшити в системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку товариство з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму від`ємного значення податку, непогашеного та задекларованого позивачем у рядку 24 податкової декларації з ПДВ, у розмірі 136490,00 гривень.

Проте, постановою Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 27 жовтня 2020 року адміністративну справу прийнято до провадження.

16 листопада 2020 року представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву, які подібні за своїм змістом та, окрім іншого, обґрунтовані тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Так, у відзивах йдеться про те, що 18 жовтня 2013 року Вінницькою об`єднаною державною податковою інспекцією Міндоходів у Вінницькій області прийнято рішення №6 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «КАІСА-СЕРВІС». Проте, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі №802/1222/14-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, визнано протиправним та скасовано рішення №6 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «КАІСА-СЕРВІС». До 2017 року товариство не подавало до контролюючого органу податкову звітність з податку на додану вартість. Лише 11 липня 2017 року товариство звернулося до Головного управління ДФС у Вінницькій області з листом, у якому просило відновити його в реєстрі платників податку на додану вартість. За наслідками розгляду такого звернення товариству надано витяг №1702284500518 від 28 вересня 2017 року з реєстру платників податку на додану вартість, в якому зазначено індивідуальний податковий номер та реквізити рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Згодом у жовтні 2017 року товариство звернулося до Головного управління ДФС у Вінницькій області із заявою про включення в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в сумі 136490 гривень (остання задекларована сума до запровадження системи електронного адміністрування податку на додану вартість). Проте, контролюючий орган листом від 27 жовтня 2017 року повідомив заявника, що на суму від`ємного значення податку, не погашеного станом на 01 липня 2015 року, реєстраційна сума збільшувалась виключно по декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року. Пізніше 15 листопада 2017 року товариство знову звернулось до Головного управління ДФС у Вінницькій області щодо включення в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в сумі 136490 гривень. Проте, листом податкового органу від 07 грудня 2017 року товариству відмовлено у включенні в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість такої суми. У січні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «КАІСА-СЕРВІС» звернулося до Державної фіскальної служби України з листом щодо включення в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в сумі 136490 гривень, на що Державною фіскальною службою України листом від 11 липня 2018 року повідомлено заявника про неможливість такого включення. Разом із тим, до суду з позовом щодо оскарження бездіяльності контролюючих органів товариство звернулось у липні 2019 року. Представники відповідачів вважають, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, що встановлений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що є наслідком залишення позовної заяви без розгляду.

Вказане суд розцінює як клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, що підтверджено представником відповідачів у судовому засіданні 22 березня 2021 року.

В ході судового засідання, яке відбулося 28 квітня 2021 року, представник відповідачів підтримав раніше заявлене клопотання.

Представник позивача заперечував проти задоволення такого клопотання, посилаючись при цьому на доводи, наведені у письмових поясненнях, що подані до суду 22 грудня 2020 року. Так, представник позивача зазначив, що товариством не пропущено строк звернення до адміністративного суду, адже в даному випадку такий становить не шість місяців, як зазначив представник відповідачів, а 1095 днів. Відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування. Оскільки сума від`ємного значення податку на додану вартість в розмірі 136490 гривень є надмірно сплаченою сумою податку на додану вартість, тому, переконаний представник позивача, до спірних правовідносин застосуванню підлягає пункт 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, яким і визначено спеціальний строк звернення до суду.

Розглянувши клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду, заслухавши думку представника позивача з приводу такого клопотання, суд дійшов висновку, що клопотання є обгрунтованим та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Підстави та порядок залишення позову без розгляду визначені статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Так, пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Водночас, згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відтак, однією із підстав для залишення позовної заяви без розгляду є недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, що виявлено судом після відкриття провадження у справі (за умови неподання заяви про поновлення такого строку або відсутністю поважних причин для його поновлення).

Разом із тим, особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частинами 1, 2 та 3 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведених норм слідує, що за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, як правило, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

На переконання суду, строк звернення до адміністративного суду щодо оскарження бездіяльності контролюючих органів, що полягає у незабезпеченні автоматичного збільшення суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 136490 гривень, є загальним та становить шість місяців, який слід обчислювати з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів.

В ході судового розгляду встановлено, що рішенням Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Міндоходів у Вінницькій області №6 від 18 жовтня 2013 року анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «КАІСА-СЕРВІС».

Проте, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року у справі №802/1222/14-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2014 року, визнано протиправним та скасовано рішення №6 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю «КАІСА-СЕРВІС».

Разом із тим, останню податкову декларацію з податку на додану вартість, що подавалась товариством до анулювання його реєстрації платником податку на додану вартість, подано 20 листопада 2013 року за жовтень 2013 року, у якій відображено залишок від`ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду в сумі 136490 гривень.

11 липня 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" звернулося до контролюючого органу із заявою вих. №11-07/17-1, в якій просило на підставі постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року відновити товариство в реєстрі платників податку на додану вартість.

За наслідками розгляду даного звернення позивач отримав витяг №1702284500518 від 28 вересня 2017 року з реєстру платників податку на додану вартість, в якому зазначено індивідуальний податковий номер та реквізити рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Маючи на меті включити в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в сумі 136490 гривень, товариство 19 жовтня 2017 року звернулося до Головного управління ДФС у Вінницькій області із заявою відповідного змісту.

Проте, листом від 27 жовтня 2017 року вих. №4355/10/02-32-12-01 Головне управління ДФС у Вінницькій області повідомило заявника про те, що за даними інформаційних баз ДФС остання податкова декларація з податку на додану вартість товариством з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" до контролюючого органу подана за жовтень 2013 року, відповідно до якої у рядку 24 задекларовано залишок від`ємного значення в сумі 136490 гривень. Протягом листопада 2013 року - червня 2015 року товариством не подавалися декларації з податку на додану вартість, а тому реєстраційна сума не може бути збільшена.

Із заявою аналогічного змісту товариство звернулося до Головного управління ДФС у Вінницькій області і 15 листопада 2017 року (заява вих. №15-11/17).

У відповідь на вказану заяву Головне управління ДФС у Вінницькій області листом від 07 грудня 2017 року вих. №5325/10-02-3212-01 повідомило товариство, що система електронного адміністрування податку на додану вартість працює виключно в автоматичному режимі та на підставі алгоритмів, розроблених відповідно до статті 200-1 Податкового кодексу України, і не допускає ручного втручання в її роботу, а відтак і збільшення реєстраційного ліміту неможливе.

24 січня 2018 року позивачем подано до Державної фіскальної служби України заяву вих. №24-01/18 щодо включення в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в сумі 136490 гривень, на яку листом від 11 липня 2018 року вих. №23151/6199-99-12-0301-15 отримав відповідь про неможливість такого включення.

Відтак, товариству зі змісту листів контролюючих органів від 27 жовтня 2017 року вих. №4355/10/02-32-12-01, від 07 грудня 2017 року вих. №5325/10-02-3212-01, від 11 липня 2018 року вих. №23151/6199-99-12-0301-15 стало відомо про порушення його прав та інтересів, що не заперечується представником позивача.

Однак, із позовною заявою щодо оскарження бездіяльності контролюючих органів, що полягає у незабезпеченні автоматичного збільшення суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 136490 гривень, позивач звернувся лише 17 липня 2019 року, тобто поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

При цьому, позивачем не подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, адже, як свідчать пояснення представника позивача, ним такий не пропущено, так як до спірних правовідносин в частині визначення строку звернення до суду застосовним є пункт 102.5 статті 102 Податкового кодексу України.

Проте, на переконання суду, такі доводи представника позивача є помилковими з огляду на таке.

Так, статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано строки давності та їх застосування.

Відповідно до пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Наведена норма узгоджується із приписами статті 43 Податкового кодексу України, підпунктом 43.3 якої визначено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

При цьому, платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку (підпункт 43.4 статті 43 Податкового кодексу України).

У разі повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку (підпункт 43.4-1 статті 43 Податкового кодексу України).

Отже, податковим законодавством визначено особливості подання заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань (зокрема й з податку на додану вартість) та повернення таких коштів.

Однак, судом встановлено, що товариством не подавалася до контролюючих органів заява про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань, адже заяви позивача, з якими він звертався у 2017 та 2018 роках до Головного управління ДФС у Вінницькій області та до Державної фіскальної служби України, не стосувалися повернення грошових зобов`язань, а були пов`язані із наміром товариства включити в збільшення реєстраційного ліміту в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в сумі 136490 гривень відповідно до пункту 34 розділу ХХ Податкового кодексу України, про що йдеться у відповідних заявах.

Водночас, варто звернути увагу на тому, що предметом оскарження у цій справі визначено бездіяльність контролюючих органів щодо незабезпечення автоматичного збільшення суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в розмірі 136490 гривень, що не стосується ані повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, ані їх відшкодування.

Відтак, суд критично ставиться до доводів представника позивача в частині щодо непропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду слід враховувати і практику Європейського суду з прав людини.

У справах “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”, “Девеер проти Бельгії” Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Тому, при визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

При цьому, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею123 КАС України.

Частиною 3 статті 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, на переконання суду, клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із недотриманням позивачем строку звернення до адміністративного суду є обгрунтованим, а доводи представника позивача щодо непропущення такого спростовуються наведеними вище міркуваннями.

За таких обставин позов слід залишити без розгляду.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити.

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "КАІСА-СЕРВІС" до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович