Рішення № 97105597, 12.05.2021, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/171/21

Провадж.№ 2/481/131/2021

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

12.05.2021 рокуНовобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді Уманської О.В.,

за участі секретаря Кузьміної Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду міста Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Софіївської сільської об`єднаної територіальної громади Баштанського району Миколаївської області, про визнання права власності на земельну ділянку,

Встановив:

12.02.2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Софіївської сільської об`єднаної територіальної громади Баштанського району Миколаївської області, в якому просив визнати право власності на земельну ділянку площею 0,21 га для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданий виконавчим комітетом Софіївської сільської ради Новобузького району, Миколаївської області 20.03.2000 року за № 80, він є власником житлового будинку з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Право власності позивача на вказаний будинок також зареєстровано Новобузькою філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 21.03.2001 року за №104.

Однак, земельна ділянка, на якій розташований вищезазначений будинок, та явка призначена для обслуговування вказаного будинку, належить ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV-МК №043581, виданого 01.04.1997 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. В 2020 році позивач звернувся до Софіївської сільської ради ( на даний час Софіївська ОТГ) про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по виготовленню документів на земельну ділянку для обслуговуваня житлового будинку АДРЕСА_1 , на що позивачу було відмовлено, оскільки Державний акт на вказану ділянку вже видано, а тому було рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання.

Ухвалою суду від 26.02.2021 року по справі відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08.04.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 у судове засідання не з`явились. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги представник позивача підтримав, просив її задовольнити та, при цьому не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив справу розглядати без його участі.

В судове засідання представник відповідача Софіївської сільської ОТГ повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином. Відповідач про причини неявки в судові засідання суд не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності та відзиву на позов до суду не подав.

Положеннями ст. 280 ЦПК України передбачається, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи те, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин, відзиву до суду не подав та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оцінюючи добуті в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житловий будинок, яке видане 20.03.2000 року за № 80, на підставі рішення Софіївської сільської ради житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 ( а.с.11)

Дане право зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 05.02.2021 року ( а.с.12)

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії IV-МК №043581, виданого 01.04.1997 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,21 га на території Софіївської сільської ради для обслуговування житлового будинку (а.с.13).

Згідно довідки Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 06.04.2021 року, вих. № 390/02.01.03 виконавчий комітет Софіївської сільської ради засвідчив, що земельна ділянка площею 0.21 га для обслуговування житлового будинку, передана у відповідності до Державного акта на право приватної власності на землю IV-МК №043581, виданого 01.04.1997 року на ім`я ОСОБА_3 , розташована за адресою : АДРЕСА_1 . (а.с.46)

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08.06.2007 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14)

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17 зазначила наступне: «Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв`язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42))».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2000 року у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки ( закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства .

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а його цивільне право підлягає захисту шляхом визнання за ним права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, який належить позивачу на праві власності з 2000 року.

Керуючись ст. 346, 377 ЦК України, ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України,

Ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Софіївської сільської об`єднаної територіальної громади Баштанського району Миколаївської області, про визнання права власності на земельну ділянку, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,21 га, для обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з положеннями ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте Новобузьким районним судом Миколаївської області за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Софіївської сільської об`єднаної територіальної громади Баштанського району Миколаївської області, адреса: Миколаївська область, Баштанський район, с. Софіївка, вул. Софіївська, 24/1; ЄДРПОУ 04376788

Повний текст рішення виготовлено 24.05.2021 року.

Суддя Уманська О.В.