Рішення № 97099066, 14.05.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2021 року м. Херсон Справа № 923/1341/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., за участю секретаря судового засідання Степанової Н.Д., розглянувши справу

за позовом: Заступника керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача: Державної екологічної інспекції Південного округу (73003, м. Херсон,

пров.Козацький, 10, код ЄДРПОУ 43877338)

до: Малого комунального підприємства "Водограй" (75000, Херсонська область,

Білозерський район, смт. Білозерка, пров. Харченка, 46/86, код ЄДРПОУ 31874082)

про стягнення збитків на суму 559 888 грн.20 коп.

за участю прокурора Волкової Н.М., посвідчення № 057794 від 29.10.2020

представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Теплова Я.С., адвокат, ордер серія ХС № 144674 від 30.12.2020.

Гроза І.В., керівник, витяг з ЄДР.

16.12.2020 заступник керівника Бериславської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Херсонської області (надалі - позивач) з позовом до Малого комунального підприємства "Водограй" (надалі - відповідач), яким просить стягнути на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Херсонській області 559888 грн. 20 коп. збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, внаслідок використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземна вода).

В ході розгляду справи, позивач підтримав позовні вимоги прокурора.

Ухвалою від 21.12.2020 судом відкрито провадження у справі та визначено, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

16.01.2021 від відповідача надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Судом заява відповідача задоволена та ухвалою від 28.01.2021 суд призначив підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.03.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 30.03.2021.

В судових засіданнях 30.03.2021, 08.04.2021, 12.04.2021 оголошено перерву до 15.04.2021.

14.04.2021 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи по суті на іншу дату у зв`язку з перебуванням його на лікарняному.

Судом задоволено клопотання та розгляд справи відкладено на 13.05.2021. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 14.05.2021.

Щодо заяви прокурора, поданої до суду 08.04.2021, про заміну Бериславської місцевої прокуратури на її правонаступника, суд зазначає наступне.

Як слідує з вищезазначеної заяви правонаступником Бериславської місцевої прокуратури є Олешківська окружна прокуратура, яка розпочала свою діяльність з 15.03.2021 на підставі наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40.

За правилами статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

За вказаних обставин, враховуючи викладену вище норму, суд вважає за необхідне здійснити заміну Бериславської місцевої прокуратури на правонаступника Олешківську окружну прокуратуру.

Суд вважає, що справа розглянута впродовж розумного строку, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, згідно якої в поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

В судовому засіданні 14.05.2021 оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та сторін суд

в с т а н о в и в

Виклад позиції прокурора

Прокурором встановлено, що в період з 02.03.2020 по 06.03.2020 Державною екологічною інспекцією у Херсонській області (далі - Інспекція) на підставі ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 4, 5, 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», наказу Державної екологічної інспекції України від 28.02.2020 року № 129 та направлення №94 від 28.02.2020, у присутності керівника суб`єкта господарювання - директора Грози В.В., а також головного інженера МКП «Водограй» Петряєва С.М. здійснено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства у діяльності Малого комунального підприємства «Водограй» (далі - МКП «Водограй»).

Держінспекторами з охорони навколишнього природного середовища Херсонській області складено акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №01-51/94/2020, початок перевірки 02.03.2020 - завершення перевірки 06.03.2020, який без зауважень підписано директором МКП «Водограй» Грозою В.В., та головним інженером МКП «Водограй» Петряєвим С.М.

Встановлено, що МКП «Водограй» у період з 01.12.2018 по 31.08.2019 здійснюється забір підземної води без дозволу на спеціальне водокористування надрами, чим порушено вимоги ст. ст. 44, 48, 49, 70 Водного Кодексу України, ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.

З метою усунення порушень природоохоронного законодавства, виявлених в діяльності МКП «Водограй» під час перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, посадовими особами Держекоінспекції у Херсонській області 10.03.2020 керівнику підприємства внесено припис №01-51/94/20, яким зобов`язано МКП «Водограй», серед іншого, здійснювати забір підземної води тільки за наявності спеціального дозволу на користування надрами.

У подальшому, за результатами виявлених порушень у сфері водокористування, Держеконіспекцією у Херсонській області, відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та національне використання водних ресурсів (далі - Методика), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №389 від 20.07.2009 (зі змінами та доповненнями), розраховано розмір збитків завданих МКП «Водограй» навколишньому природному середовищу, внаслідок здійснення забору підземної води без спеціального дозволу на користування надрами за період з 01.12.2018 по 31.08.2019 в сумі 559 888, 20 грн.

Окрім цього, за результатами проведеної перевірки, на адресу відповідача по справі Державною екологічною інспекцію у Херсонській області скеровано претензію №59 від 19.06.2020 про відшкодування збитків заподіяних державі порушенням законодавства про надра. Згідно вказаної претензії, МКП «Водограй» запропоновано у добровільному порядку відшкодувати заподіяні Державі збитки у розмірі 559 888, 20 грн. та перерахувати на відповідний рахунок місцевого бюджету. Також, правопорушника попереджено, що у випадку відмови від добровільного відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок самовільного, без відповідного дозволу спеціального водокористування, або не повідомлення про результати розгляду претензії, інспекція буде змушена звернутися з позовною заявою до Господарського суду Херсонської області щодо примусового стягнення завданих збитків.

Станом на день пред`явлення позовної заяви, збитки завдані навколишньому природному середовищу, відповідачем не відшкодовано.

Прокурор обґрунтував обраний спосіб захисту порушених прав наступним.

Відповідно до статті 19 Кодексу України про надра - надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Згідно приписів статті 21 Кодексу України про надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних) і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Частиною 3 статті 24 Кодексу України Про надра передбачено, що права та обов`язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Нормами Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах».

Відповідно до ст. 13 Конституції України природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 та ст. 151 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання використовуюсь у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянами і юридичними особами для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 67 Кодексу України Про надра унормовано, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1, п. з ч. 2, ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України».

Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено: шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

До матеріалів позовної заяви долучено Розрахунок розміру збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземна вода)) МКП «Водограй», який виконано позивачем згідно з п. 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 14.08.2009 за № 767/16783.

Пунктом 1.6. Роз`яснення Вищого Арбітражного Суду України від 27.06.2001 № 02-5/744 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» встановлено: вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки. Відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Так, ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільною кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Предметом вказаного спору є стягнення з МКП «Водограй» збитків у розмірі 559 888, 20 грн., які завдано державі внаслідок здійснення забору підземної води зі свердловин без спеціального дозволу на користування надрами за період з 01.12.2018 по 31.08.2019.

Прокурор зазначає, що ним обрано, як найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права, вимогу про стягнення з МКП «Надія» на користь Державної екологічної інспекції у Херсонській області збитків у розмірі 559 888, 20 грн., завданих внаслідок здійснення забору підземної води зі свердловин без спеціального дозволу на користування надрами.

Прокурор визначив наступні підстави для звернення із позовом

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які находяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (стаття 13 Конституції України).

За Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 5) державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Пунктом «а» ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено компетенцію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, до якої належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.

Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Пунктом 7 Положення передбачено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань (пп.2 п.4 Положення):

- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України вимог законодавства, у тому числі про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема (п «в» пп.2 п.4 Положення);

- пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (пп.8 п.4 Положення);

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Херсонській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.04.2020 №119, Державна екологічна інспекція у Херсонській області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Основним завданням Інспекції є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах відповідних територій.

Відповідно до п.п. 9, 10 Розділу II «Функції Інспекції» Положення про Державну екологічну інспекцію у Херсонській області, інспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і витрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належить до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем в судах.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Держава, як суб`єкт публічного права, в особі уповноважених органів також може бути учасником цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України), у тому числі відносин відшкодування шкоди.

Встановлено, що Державною екологічною інспекцією у Херсонській області на адресу МКП «Водограй» направлено претензію № 59 про відшкодування збитків заподіяних державі порушенням законодавства про надра на суму 559 888, 20 грн.

Наразі збитки заподіяні державі внаслідок порушення МКП «Водограй» природоохоронного законодавства залишаються невідшкодованими, що підтверджується листами Позивача за вих. №№ 1899/02/1-08/01-45 від 11.08.2020 та 3256/02-08/08-35 від 25.11.2020.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої встановлена презумпція вини правопорушника. Тобто майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Згідно із вимогами ст. ст. 66, 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватись Конституції України та законів України, не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до положень ст. ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність, у тому числі за самовільне спеціальне використання природних ресурсів.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Стаття 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 47 цього Закону визначено, що для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності. Крім того, згідно п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.

Кошти місцевих, Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпечення здійснення природоохоронних заходів, включаючи заходи для зниження забруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічних нормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров`я населення. Ненадходження цих коштів до державного та місцевого бюджетів, перешкоджає державі у здійсненні нею зобов`язань щодо відновлення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки держави.

Разом з цим встановлено, що за наявності факту порушення інтересів держави у сфері довкілля Державна екологічна інспекція у Херсонській області, до компетенції якого віднесено повноваження контролю за використанням та охороною природних ресурсів, неналежно здійснює їх захист та не вживає достатніх заходів до примусового зобов`язання відповідача відшкодувати завдані державним інтересам збитки, обмежившись наразі лише скеруванням порушнику претензій про відшкодування таких збитків,

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

За приписами частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи-по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити ... скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v Frапсе) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку думку (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

Положення п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону "Про прокуратуру".

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Так, у даній справі прокуратурою з метою встановлення та підтвердження наявності підстав для інтересів держави, 13.11.2020 на адресу Державної екологічної інспекції у Херсонській області направлено листа із вимогою про надання інформації про вжиті заходи щодо стягнення з МКП «Водограй» завданих збитків довкіллю.

Відповідно до інформації Державної екологічної інспекції у Херсонській області за вих.№ 3256/02-08/08-35 від 25.11.2020, позов до суду щодо стягнення з відповідача збитків на користь держави не пред`явлено, у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору.

Вивченням даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що станом на день пред`явлення позовної заяви у провадженні Господарського суду Херсонської області, як суду першої інстанції щодо розгляду спору вказаної категорії, справи за позовом Державної екологічної інспекції у Херсонській області до МКП «Водограй» відсутні. За вказаних обставин, прокурором встановлено, що позивачем, як органом державної влади, який уповноважений вживати заходів до відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у спірних правовідносинах допущено не здійснення захисту порушених інтересів держави, а саме позовну заяву до суду щодо стягнення з МКП «Водограй» завданих збитків у розмірі 559 888, 20 грн. не пред`явлено.

Таким чином, в силу положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Бериславською місцевою прокуратурою встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Херсонській області.

Виклад позиції відповідача

Заявлений позов по суті заявлених позовних вимог обґрунтовано порушенням Відповідачем чинного законодавства України у сфері охорони навколишнього природного середовища - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземна вода).

На думку відповідача, в позовній заяві (аркуш справи 10) прокуратура намагалася мотивувати здійснення представницьких повноважень та підстави звернення до суду з прокурорським позовом до комунального підприємства замість Державної екологічної інспекції у Херсонській області, навіть вказуючи на практику ЄСПЛ, однак виключних випадків, в яких прокурор може представляти інтереси держави в суді, які прямо передбачені законом, в тексті, викладеному на такій кількості аркушів в даній справі так і не зазначив.

Проаналізувавши викладені в позовній заяві заступником керівника Бериславської місцевої прокуратури обґрунтування представництва прокуратурою інтересів держави в суді та надані докази, Відповідач дійшов висновку, що заступником керівника Бериславської місцевої прокуратури не зазначено жодних належних обставин та відповідно не надано належних доказів неможливості здійснення позивачем, який є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, захисту прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Вбачається, що підставою звернення до суду з відповідним позовом представника прокуратури є причина відсутності коштів у екологічної інспекції для сплати судового збору. Однак, відсутність у Державної екологічної інспекції у Херсонській області коштів для сплати судового збору та надання Державною екологічною інспекцією у Херсонській області згоди на звернення прокурора до суду в її інтересах, не є належною підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді. Це не є виключною підставою, в якій прокурор має право відстоювати інтереси держави.

Заступник керівника Бериславської місцевої прокуратури у позовній заяві вказує про те, що Державною екологічною інспекцією у Херсонській області, з метою відшкодування шкоди за забруднення земель було направлено на адресу МКП «Водограй» лише претензії про необхідність сплати розрахованої суми збитків, які посадовими особами підприємства визнані безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Більше ніяких заходів відшкодування завданої шкоди інспекцією, на думку прокурора, не вживалося.

Відповідач доводить, що відсутність у Державної екологічної інспекції у Херсонській області коштів для сплати судового збору та прохання Державної екологічної інспекції у Херсонській області звернення прокурора до суду в її інтересах, не є належною підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідач звернув увагу, що у разі відсутності коштів у особи на сплату судового збору, що надасть можливість звернення до суду з відповідними позовами, діють загально прийняті норми господарсько-процесуального законодавства, якими чітко передбачений порядок дій звернення до суду за захистом порушених прав у разі наявних фінансових труднощів. Особа, яка має намір звернутися до суду з відповідним позовом повинна надати суду необхідні докази трудного фінансового становища або докази відсутності коштів для сплати судового збору та звернутися до суду, з відповідною заявою на підставі якої суд має вирішити питання стосовно надання відстрочки чи розстрочки сплати судового збору за звернення до суду.

На думку відповідача, сама по собі обставина не звернення позивача з позовом протягом певного періоду, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Це може свідчити про відсутність підстав звернення до суду, адже МКП «Водограй» направив поштовим рекомендованим листом № 7500007983512 Відповідь від 13 липня 2020 року за № 325 на Претензію № 59, в якій спростував доводи спричинення шкоди державі.

Лист отримано Державною екологічною інспекцією 15 липня 2020 року, про що є відмітка про вручення.

В свою чергу Державна екологічна інспекція отримавши Відповідь за № 325 на Претензію, не вжила наданих їй владних повноважень про стягнення збитків державі, а відповідно погодилась з наданими обґрунтуваннями Підприємства.

Крім того, Державна екологічна інспекція в Херсонській області в своєму листі зверненні від 11.08.2020 за № 1899/02/1-08/01-45 до Бериславської місцевої прокуратури, ввела її в оману, зазначивши , що не отримала від МКП «Водограй» відповідь № 325 від 13 липня 2020 року на Претензію № 59.

Отже, на думку відповідача, інспекція не звернулася до суду саме з причин відсутності підстав для позову а не будь-яких інших причин.

Більше того, саме лише посилання заступника керівника Бериславської місцевої прокуратури в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо.

На думку відповідача, у такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб: докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Зазначене вище узгоджується з усталеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, а також у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2018 у справі №927/246/18.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб; які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no.2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Відповідач доводить, що на підставі викладеного, прокурор не навів належного та достатнього обґрунтування в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора із зазначеним позовом за можливості такого звернення безпосередньо самою Державною екологічною інспекцією у Херсонській області, як уповноваженим органом, а також у чому полягає бездіяльність вказаного органу і якими доказами це підтверджується.

Відповідач звернув увагу, що прокурор навіть не надав ані суду, ані сторонам докази відсутності коштів у державної екологічної інспекції, що є обов`язковим в даному випадку, тому це є припущенням прокурора, що хтось з посадових осіб в інспекції не хоче звертатися до суду бо кошти відсутні для сплати судового збору.

Сама по собі обставина не звернення Позивача з позовом протягом певного періоду, не свідчить про неналежне виконання таким органом своїх функцій із захисту інтересів держави. Тим паче, що Державна екологічна інспекція в Херсонській області не зверталася до суду взагалі з позовною заявою, а могла б звернутися та до якої могла б докласти заяву про відстрочку або розстрочку сплати судового збору в порядку передбаченому ст. 8 ЗУ «Про судовий збір» та ст. 123 ГПК України, замість того, щоб звертатися до прокуратури та порушувати принципи рівності та змагальності сторін в судовому процесі, передбачені ГПК України.

По суті заявлених позовних вимог та їх обґрунтувань прокуратурою, відповідач надав наступні заперечення.

За результатами планового заходу проведеного в МКП «Водограй представниками Державної екологічної інспекції у Херсонській області був складений Акт від 06 березня 2020 року за № 01-51/94/20, за висновками, якого було видано Припис № 01-21/94/20 від 10 березня 2020 року пунктом №13, якого виписано «Здійснювати забір підземної води тільки за наявності спеціального дозволу на користування надрами».

Приписом не вказано, які порушення вимог природоохоронного законодавства вчинило комунальне підприємство та не визначено, які заподіянні збитки здійсненням забору підземної води Підприємством без спеціального дозволу на користування надрами за період з 29 листопада 2018 по 11 вересня 2019 років було нанесено державі, не встановлено терміни для ліквідації допущеного порушення, в установленому порядку не визначено обов`язкових елементів для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України.

За спливом трьох місяців після перевірки отримано Претензію від 22 червня 2020 року за № 59 про відшкодування збитків заподіяних державі порушенням законодавства про надра, надіслану рекомендованим поштовим листом № 7303400777258 - 02 липня 2020 року.

МКП «Водограй» на Претензію за № 59 від 22 червня 2020 року, надало Відповідь від 13 липня 2020 року за № 325 , в якій зазначило, що за період перевірки 2017 -2019 рр діяв Спеціальний Дозвіл на користування надрами № 4469 від 28 листопада 2013 року, на момент перевірки водозабор здійснювався згідно наказу Державної служби геології та надр України від 29 травня 2019 року за № 178 «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами», яким МКП «Водограй» надано Спеціальний дозвіл на користування надрами за № 5034, який був отриманий після оформлення Угоди про умови користування надрами № 5034 від 12 вересня 2019 року.

Для перевірки відповідач надав повний пакет процедурного листування з Держгеонадрами для отримання нового Спеціального дозволу на користування надрами за № 5034, але в Акті перевірки цей факт не був відображений, відповідно при прийнятті Претензії ці факти не розглядалися.

Для перевірки надано листи щодо отримання нового Дозволу, за № 544, 545, 546 від 29.10.2018 р; № 643 від 28.11.2018р: № 699 від 28.12.2018 р; № 59 від 04.02.2019. № 92 від 21.02.2019 р; № 199 від 18.04. 2019 року.

Саме на розгляд вказаних листів - нормативного пакету документів. Державна служба геології та надр України 29 травня 2029 року прийняла наказ «Про надання спеціальних дозволів на користування надрами» за №178, яким відповідачем надано Спеціальний дозвіл на користування надрами за № 5034 Державною екологічною інспекцією в Акті, Приписі не вказано той факт, що саме 29 травня 2019 року Держгеонадра України надали дозвіл МКП «Водограй» на користування надрами (наказ № 178), а безпідставно обраховано термін забору води до 11 вересня 2019 року, тобто в період коли Дозвіл вже діяв, та період подання Заяви на отримання нового Спеціального Дозволу листом від 28 листопада 2018 року за №643.

МКП «Водограй» надало для перевірки статичний звіт 2-ТП - водгосп за 2017-2019 роки з фактичним забором підземної води, який не перевищував ліміт обсягом води - 947 000 м. куб на рік, встановлений Дозволом на спеціальне водокористування від 17 грудня 2013 року по 01 січня 2020 року за № Укр 1.15 Хрс ліміт обсягом води - 993 851 м. куб на рік, встановлений Дозволом на спеціальне водокористування від 18 грудня 2019 по 18 грудня 2024 року за № 711/ХС/49-Д-19 та податкову звітність - Податкову декларацію з рентної плати за користування надрами, рентної плати за спеціальне водокористування, платіжні рахунки та банківські виписки про повну сплату рентної плати за користування надрами за весь період забору води 2017 -2019 рр.

На думку відповідача, здійснюючи нібито «самовільний водозабір підземної води», за даними перевірки з 01 грудня по 31 грудня 2018 року та з 01 січня до 11 вересня 2019 року МКП «Водограй» діяв виключно в межах діючого законодавства, а саме не перевищив встановлених лімітів, офіційно і своєчасно звітував про обсяги забори води в державне регіональне агентство водних ресурсів, регіональні податкові органи, сплатив ренту плату за користування надрами.

Водозабір державних підземних вод, в зазначений період, здійснюється в межах обсягів, встановлених дозволами на спеціальне водокористування:

- Дозволу на спеціальне водокористування від 17 грудня 2013 року по 01 січня 2020 року за № Укр 1.15 Хрс;

- Дозволу на спеціальне водокористування від 18 грудня 2019 по 18 грудня 2024 року за № 711/ХС/49-Д-19.

В повному обсязі сплачена рентна плата за користування надрами та спеціальне водокористування, а тому відсутня шкода заподіяна державі під час водозабору в період оформлення Спецдозволу на користування надрами з 29 жовтня 2018 року по 11 вересня 2019 року, а представники Державної екологічної інспекції безпідставно обрахували заподіяні збитки державі, без обов`язкового визначення елементів для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України.

Відповідач звернув увагу, що Державна екологічна інспекція отримавши Відповідь на Претензію, не вжила наданих їй владних повноважень про стягнення збитків державі, а відповідно погодилась з наданими обґрунтуваннями Підприємства, тим паче, що сама Претензія не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки не містить приписів, обов`язкових до виконання, та не породжує юридичних наслідків для Підприємства.

Відповідач категорично заперечує проти вимог прокуратури в інтересах Державної екологічної інспекції у Херсонській області та зазначає у своєму відзиві про те, що у його діях не було вини у заподіянні шкоди, оскільки останній завчасно розпочав дії, направлені на оформлення документів для отримання відповідного спеціального дозволу на користування надрами за № 5034, не допускав перевищення встановленого ліміту обсягу видобування підземних вод, про що не має фактів порушень в Акті перевірки та Припису Державної екологічної інспекції і що в даному випадку має місце не умисне заподіяння шкоди, а елементарна незакінчена в строк процедура оформлення спеціального дозволу на користування надрами.

Відповідач доводить, що не з вини комунального підприємства, а у зв`язку з складною багаторівневою процедурою погоджень у різних органах влади, та формальним затягуванням розгляду поданого пакету документів Державною службою геології та надр України, до функцій якої віднесено надання таких спецдозволів.

Відповідач зазначає, що затримка у отриманні дозволу на користування надрами сталася у зв`язку із формальними діями органу, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (його реорганізація), та органу, що реалізує державну політику у земельних питаннях - постійна комісія з питань сільського господарства, земельних відносин та екології Херсонської обласної ради, а Відповідачем в свою чергу надано усі необхідні документи для його погоджень, отримання та вжито усіх необхідних заходів.

Відповідач просить врахувати наявні в матеріалах справи докази сплати рентної плати за користування надрами за період з 2017 року по 2019 рік включно, та те, що відповідно до розрахунків з бюджетом та податкових декларацій, які свідчать про сплату обов`язкових платежів рентної плати за користування надрами та належне виконання обов`язків щодо сплати вищезазначених платежів за використаний обсяг води, який не перевищував встановленого ліміту.

Також просить врахувати наявне листування відповідача з приводу спірної ситуації, про яке повідомлялося екологічній інспекції під час проведення перевірки, та наявність станом на 29 травня Наказу № 178 Державної служби геології та надр України, яким МКП «Водограй» надано Спеціальний дозвіл на користування надрами за № 5034.

Також відповідач просить суд врахувати, що вина підприємства, яка є однією з передумов застосування відповідальності, полягає саме у продовженні користування надрами після закінчення строку дії дозволу без вжиття всіх належних заходів для захисту свого права на отримання такого дозволу. МКП «Водограй» вжило всіх заходів для тримання такого дозволу і більш того, отримало його, що підтверджено його наявністю у підприємства та відповідним наказом Державної служби геології та надр України.

Відповідач зазначає, що він був позбавлений можливості отримати новий дозвіл до дати закінчення строку дії попереднього дозволу виключно у зв`язку із формальною складністю та тривалістю оформлення нового дозволу, а не з будь-якого іншого умислу.

Судова практика вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища зазначає, що розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов`язково враховувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв`язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

Відповідач доводить, що ним повністю здійснено всі необхідні дії для отримання спеціального дозволу на користування надрами, дотримувалось строків, заздалегідь здійснювало дії, направлені на отримання нового спецдозволу на користування надрами, повноцінно сплачувало державі ренту плату за користування надрами і має на меті донести позицію суду щодо відсутності в діях відповідача вини та протиправної поведінки, як обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, яка б могла б потягти за собою заподіяння збитків державі порушенням законодавства про надра .

Правові висновки суду та мотивувальна частина рішення

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положення ст.50 Конституції України гарантують кожному право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожен, хто заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу, повинен відшкодувати шкоду в повному обсязі (ст.66 Конституції України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права і обов`язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства, а також внаслідок завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 ЦК України).

Згідно з п.8 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 ЦК України і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст.611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл.82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.149 ГК України суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

За приписами ст.151 ГК України суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Водним кодексом України передбачено, що всі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ екологічного розвитку і соціального добробуту.

Завданням водного законодавства, згідно ст.2 Водного кодексу України – є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водокористувачі зобов`язані на підставі ст.44 Водного кодексу України, зокрема, здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу та дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.

Спеціальне водокористування – це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів (ч.1 ст.48 Водного кодексу України).

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

За змістом ст.49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. У дозволі на спеціальне водокористування встановлюється ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. Спеціальне водокористування є платним.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно з ст. 21 Кодексу України про надра, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання (постанова Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №914/2436/18).

Разом із тим, Кодексом України про надра визначено випадки, за яких господарюючі суб`єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (стаття 21 Кодексу України про надра).

Так, за приписами ст. 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб`єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами.

Втім, як свідчать наявні матеріали справи, та не заперечується відповідачем, у спірний період з 2018 по 2019 року, а також під час здійснення перевірки Державною екологічною інспекцією у Херсонській області у лютому 2020, МКП "Водограй" не було ані власником, ані землекористувачем земельних ділянок на яких розташовані 13 артезіанських свердловин (№ 1-43,1-44,1-47,1-51,1-52,1-210,1-396,1-413,1-415,1-437,1-427 розташованих у смт. Білозерка та №1-110 розташованих в с. Розлив, № 1-114 розташованих в с. Черешеньки), які передані відповідачу на підставі рішення виконавчого комітету Білозерської селищної ради від Білозерського орендного підприємства "Комбінат комунальних підприємств" у повне господарське користування, що відображено в акті перевірки від 06.03.2020 (т. 2 а.с.22)

Отже, встановивши відсутність в матеріалах справи доказів того, що земельні ділянки, які знаходяться під свердловинами перебувають у власності або на праві користування у МКП "Водограй", суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 23 Кодексу України про надра, оскільки МКП "Водограй" не є землевласником або землекористувачем земельних ділянок, на яких розташовані свердловини.

Відповідальність за порушення водного законодавства встановлена ст.110 Водного кодексу України і передбачає дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов`язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (ст.111 Водного кодексу України).

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища згідно ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Особливості застосування цивільної відповідальності визначено ст.69 цього Закону, зокрема, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування за законом є самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі, зокрема, самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 (далі - Методика).

Відповідно до п. 1.7. Методики самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Згідно із пунктами 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою: З сам = 5 х W х Тар (грн.), де W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води); Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 м-3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 м-3, води, яка входить до складу напоїв, - грн/м-3). Фактичний об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Державною екологічною інспекцією у Херсонській області зроблено розрахунок збитків, заподіяних державі самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів відповідно до Методики за період з 01.12.2018 по 31.08.2019 роки, розмір яких склав 559 888,20 грн. (5 х428 000 х 0,8721 х 0,3). Для встановлення об`єму води, що використана самовільно без дозвільних документів інспекції використала данні із звітів про використання води, які подавались за підписом і печаткою МКП " Водограй" за 2017-1029 роки ( т.1 а.с.44-50, 92-97).

Суд, перевіривши наданий прокурором розрахунок встановив, що він є вірним та здійсненим згідно з Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Відтак, за результатами дослідження наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема протиправна поведінка відповідача полягає у здійсненні забору води без спеціального дозволу на водокористування, всупереч чинного законодавства, що підтверджується матеріалами перевірки; наявна сама шкода, яка правомірно розрахована відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389; а також причинний зв`язок, що виражений у заподіяні зазначеної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача; вина відповідача виражена у самовільному водокористуванні без відповідного дозволу.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про відсутність його вини в цьому правопорушенні, то суд зазначає наступне.

Дослідивши усі докази у справі, суд дійшов до висновку, що прокурором доведені усі складові правопорушення, а саме:

- протиправна поведінка полягає у невжитті заходів щодо отримання дозволу на користування надрами протягом періоду з 01.12.2018 по 31.08.2019 (ст.ст. 19, 21 Кодексу України про надра);

- вина особи, яка полягає в порушенні правил спеціального користування надрами (підземні води), а саме здійснення забору підземних вод за відсутності відповідного дозволу, що визнавалось представниками відповідача та підтверджується як актом перевірки, приписом, які підписані представником відповідача без зауважень, проколом про адміністративне правопорушення. постановою про накладення адміністративного стягнення, які не оскаржувались у законному порядку ;

- наявна сама шкода. яка обрахована у відповідності до п.9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 зі змінами;

-причинний зв`язок, що виражений у заподіяні шкоди саме протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача, який після закінчення дії попереднього дозволу продовжив використовувати підземні води.

Доводи відповідача про звернення до Державної служби геології та надр України про продовження спеціального дозволу на користування надрами геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка від 19.10.2018 № 545 до уваги не приймаються, оскільки спеціальний дозвіл на користування надрами, геологічне вивчення від 28.11.2013 № 4469 був чинний до 28.11.2018, відповідно відповідач, у відповідності до п.14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. N 615, мав звернутися з питання продовження дії цього спецдозволу не пізніше 28.05.2018.

Відповідно до п.14 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 р. N 615 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 р. N 124) затвердженого для продовження строку дії дозволу надрокористувач подає до органу з питань надання дозволу заяву на видобування корисних копалин, геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), будівництво та експлуатацію підземних споруд, не пов`язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод, не пізніше ніж за шість місяців, заяву на геологічне вивчення надр та геологічне вивчення, в тому числі дослідно-промислову розробку, не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії. У заяві зазначається причина продовження строку дії дозволу. Надрокористувач, що не подав заяви в установлений строк, втрачає право на продовження строку дії дозволу.

Відповідач доводить, що 21.11.2018 та 04.02.2019, 21.02.2019 він звертався до Державної служби геології та надр з заявою на отримання спеціального дозволу на користування надрами геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, однак він не надав докази направлення до Державної служби цих заяви, тому суд це до уваги не приймає.

Також в матеріалах справи міститься аналогічна заява відповідача до Державної служби геології та надр України від 28.12.2018 з доказами її реєстрації в Держгеонадра України 04.01.2019, однак, відповідач не повідомив результати її розгляду.

Відповідач надав до матеріалів справи наказ Держгеонадра України № 178 від 29.05.2019, за яким відповідачу надано спеціальний дозвіл на користування надрами (питні підземні води) на 5 років.

Із згаданого наказу не відомо яка саме заява відповідача була розглянута Державною службою, тому факт формального затягування розгляду пакету документів для отримання спеціального дозволу не знайшло свого підтвердження. Також надані докази не підтверджують доводів відповідача, що останній завчасно розпочав дії, направлені на оформлення документів для отримання відповідного спеціального дозволу.

Таким чином, суд не приймає до уваги твердження відповідача з приводу того, що він неодноразово звертався з відповідними заявами щодо продовження дії спеціального дозволу, а потім за отримання нового спеціального дозволу, отримання наказу Держгеонадра України 29.05.2019, оскільки сама по собі процедура звернення за отриманням спеціального дозволу на користування надрами не звільняє від відповідальності за самовільне їх використання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.09.2019 по справі №908/1092/18.

Як зазначалося вище у відповідності до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу, тобто таке право відповідач набув 12.09.2019 від дня отримання спеціального дозволу на користування надрами № 5034 від 12.09.2019 після закінчення виконання усіх процедур, визначених чинним законодавством для оформлення спеціального дозволу.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що вході розгляду справи знайшов своє підтвердження факт, що відповідач з 29.11.2018 по 12.09.2019 здійснював забір підземної води без дозволу на спеціальне користування надрами.

Щодо зменшення суми збитків на суму сплаченої відповідачем ренти суд зазначає наступне.

Як зазначалось раніше нарахування збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про надра проводиться на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389. Зазначена Методика не передбачає зменшення нарахованих збитків на суму сплаченої порушником рентної плати, тому зазначені доводи відповідача суд залишає без уваги.

Судом надаються наступні правові висновки доводів відповідача щодо відсутності підстав у прокурора звертатись за даним позовом до господарського суду в інтересах позивача - Державної екологічної інспекції Південного округу.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд зазначає, що виходячи з системного аналізу приписів статей 19, 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 53 Господарського процесуального кодексу України, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

При цьому, судам слід враховувати, окрім іншого, рішення Конституційного Суду України, рішення Європейський Суд з прав людини.

Так, наведене Конституційним Судом України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі № 1-1/99 розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу, зокрема, у рішенні від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Російської Федерації".

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Суд погоджується з доводами прокурора, що за даним позовом у нього є підстави звернення до суду в інтересах держави, а саме.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17.

Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо). Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17.

Судом встановлено, що прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" недотриманням принципу максимальної економії та ефективності при здійсненні державних закупівель, оскільки порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання державних коштів і здатне спричинити істотної шкоди державі. При цьому, прокурор послався на неналежне здійснення позивачами їх обов`язків щодо виявлення та захисту інтересів держави.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються судами першої та апеляційної інстанцій, які мають досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України.

Суд зазначає, що з огляду на приписи Положення, у Державної екологічної інспекції, як органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері використання надр фінансового контролю, наявні повноваження щодо звернення до господарського суду із позовами про стягнення збитків

Судом встановлено, що звертаючись з позовом прокурором доведено обставин, що позивач неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Судом встановлено, що прокурором наведено в чому полягає шкода, яка може бути спричинена державі (недотримання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів) розраховано її розмір у сумі 559 888 грн.20 коп.

Відтак, надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіряючи обґрунтованість наведених прокурором доводів в обґрунтування підстав для звернення його з позовом у даній справі для захисту інтересів держави в особі позивача, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку обґрунтував підстав представництва інтересів держави в особі позивачів в суді.

В сукупності встановлених фактів та аналізу чинного законодавства, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсягу, оскільки вони доведені прокурором, а доводи заперечень відповідача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати суд покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст.52, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1.Замінити Бериславську місцеву прокуратуру на правонаступника Олешківську окружну прокуратуру, яка розпочала свою діяльність з 15.03.2021 на підставі наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40.

2. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.Стягнути з Малого комунального підприємства «Водограй» (75000, Херсонська область, Білозерський район, смт. Білозерка, пров. Харченка, 46/86, код ЄДРПОУ 31874082) на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Південного округу (73003, м. Херсон, пров. Козацький, 10, код ЄДРПОУ 43877338) збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземна вода) в сумі 559888,20 грн., зарахувавши кошти на розрахунковий рахунок (UА508999980333149331000021371 в УК у Білозер р-ні/ОТГ смтБіло/24062100, ККД 24062100, ЄДРПОУ 37686257).

4.Стягнути з Малого комунального підприємства «Водограй» (75000, Херсонська область, Білозерський район, смт. Білозерка, пров. Харченка, 46/86, код ЄДРПОУ 31874082) на користь Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, 33, м. Херсон, код ЄДРПОУ 04851120) 8398, 32 грн. витрати на сплату судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення підписано 24.05.2021

Суддя Л.М. Немченко