Рішення № 97098517, 24.05.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2021 справа № 914/435/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобо – ЛТД»,

с. Богданівці Хмельницького району Хмельницької області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю « Т. Б. Фрут», м. Городок Львівської області,

про: стягнення заборгованості в сумі 2 535 401,35 грн,

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання А.П. Полянський

За участю представників сторін:

від позивача: А.П. Місяць – представник;

від відповідача: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобо – ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т. Б. Фрут» про стягнення заборгованості в сумі 2 535 401,35 грн.

Ухвалою суду від 01.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.03.2021. В підготовче засідання 22.03.2021 представник позивача та представник відповідача не з`явились, розгляд справи відкладено на 19.04.2021. Ухвалою суду від 19.04.2021 розгляд справи відкладено на 05.05.2021. Ухвалою суду від 05.05.2021 закрито підготовче провадження у справі № 914/435/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.05.2021.

В судовому засіданні представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019 щодо своєчасного та повного виконання грошового зобов`язання.

В судове засідання 24.05.2021 представник відповідача не з`явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом, причини неявки в судове засідання не повідомив, вимог ухвали суду від 01.03.2021 - не виконав. Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві на позов від 17.03.2021 б/н (вх. №6961/21 від 23.03.2021), в якому зокрема, зазначає про скрутне фінансове становище та просить про зменшення штрафних санкцій на 90 %.

Не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позов, позивач подав до суду відповідь на відзив від 25.03.2021 (вх. №7610/21 від 30.03.2021), в якій зазначив, що у позовних вимогах жодним чином не говорить про неустойку чи пеню, які повинні бути передбачені договором або законом. Відповідач помилково застосовує положення ст.ст. 549. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, які закріплюють положення про неустойку (штраф, пеня). Відтак, просив позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 24.05.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБО-ЛТД» (за договором - «Постачальник») з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» в особі директора Хмельницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» Краснопортка Євгена Григоровича (за договором - «Покупець») з іншої сторони, було укладено Договір поставки №65/РТ/2018 (надалі по тексту - «Договір-1»),

Відповідно до предмету Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов`язаний прийняти Товар і оплатити його вартість. Найменування, одиниця вимірювання, ціна та кількість Товару, що постачається, зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБО-ЛТД» (за договором - «Постачальник») з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» в особі директора Хмельницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» Краснопортка Євгена Григоровича (за договором - «Покупець») з іншої сторони, було укладено Договір поставки №73/РТ/2018 від 28.08.2018 (надалі по тексту - «Договір-2»).

Відповідно до предмету Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов`язаний прийняти Товар і оплатити його вартість. Найменування, одиниця вимірювання, ціна та кількість Товару, що постачається, зазначаються у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБО-ЛТД» («Кредитор») з однієї сторони, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» («Первісний боржник») з другої сторони, Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Б. ФРУТ» («Новий боржник») з третьої сторони, було укладено трьохсторонній Договір про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019 (надалі по тексту - «Договір»),

За цим Договором, Первісний боржник переводить на Нового боржника грошове зобов`язання у розмірі 3 500 000,00 грн, а саме:

- 831 417,00 грн - за Договором №65/РТ/2018 від 09.08.2018 (Договір-1),

- 2 668 583,00 грн - за Договором №73/РТ/2018 від 28.08.2018 (Договір-2), а Новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання.

Відтак, згідно укладеного сторонами договору про переведення боргу ТОВ «Т.Б. ФРУТ» зобов`язувалось виконати зобов`язання ТОВ «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» на користь ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» щодо сплати грошових коштів в розмірі 3 500 000,00 грн

ТОВ «Т.Б. ФРУТ» частково виконало зобов`язання за Договором про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019, зокрема Товариством було здійснено перерахунок грошових коштів на загальну суму 1 050 000,00 грн.

1 платіж від 05.03.2020 в розмірі 300 000,00 грн;

2 платіж від 18.05.2020 в розмірі 250 000,00 грн;

3 платіж від 31.07.2020 в розмірі 300 000,00 грн;

4 платіж від 16.12.2020 в розмірі 200 000,00 грн.

Як зазначає позивач, станом на час звернення з позовною заявою до суду у ТОВ «Т.Б. ФРУТ» наявне грошове зобов`язання у розмірі 2 450 000,00 грн, без врахування штрафних санкцій.

Відповідно до л. 7.6. Договору, він вступає в силу з моменту підписання його Сторонами і діє до повного виконання Сторонами всіх своїх зобов`язань за Договором.

Згідно умов Договору про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019 моментом настання строку виконання зобов`язання є вимога Кредитора (п. 3.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2020 на адресу ТОВ «Т.Б. ФРУТ» було надіслано вимогу про виконання зобов`язання за Договором про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019 за допомогою засобів поштового зв`язку.

Відповідно до вказаної вимоги, ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» повідомило ТОВ «Т.Б. ФРУТ» про зобов`язання останнього щодо виконання грошового зобов`язання, а саме: перерахувати на банківський рахунок ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» грошові кошти у розмірі 2 650 000,00 грн протягом семи календарних днів з моменту отримання цієї вимоги.

Підтвердженням направлення вимоги про виконання зобов`язання є: фіскальний чек із штриховим ідентифікатором, накладна про відправлення із штриховим ідентифікатором, опис вкладеного листа, а також копія вимоги про виконання зобов`язання за Договором про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019.

Отримання вимоги підтверджується інформаційною довідкою, сформованою за допомогою веб-сайту «Укрпошта», із зазначенням штрихового ідентифікатору відправлення. Дата отримання - 29 вересня 2020 року.

Оскільки вимоги Договору та вимоги про виконання зобов`язання з боку ТОВ «Т.Б. ФРУТ» було виконано частково, зважаючи на порушення вимог щодо належного та повного виконання умов Договору із сторони Відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЛОБО-ЛТД» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовної заявою про стягнення заборгованості за Договором про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019 в розмірі 2 535 401,35 грн, з яких: 2 450 000,00 грн -основна сума боргу, 24 106,85 грн - відсотки річні, 61 294,50 грн - інфляційні втрати.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 статті 175 Господарського кодексу України (надалі по тексту — ГК України) зазначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі по тексту — ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Аналогічна умова зазначається в ч. 1 ст. 174 ГК України, яка передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Згідно із статями 520, 521, 513 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання.

Таким чином, Договір про переведення боргу є договором щодо заміни боржника у зобов`язанні стосовно сплати вартості поставленого товару, яке виникло за Договором-1 та Договором-2. За наслідками укладення трьохстороннього Договору переведення боргу до Відповідача як нового боржника перейшов обов`язок з оплати вартість поставленого Товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України, положення якої кореспондуються з частинами 1 та 2 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання. враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно умов Договору про переведення боргу №122/М/2019 від 26.12.2019 Первісний боржник переводить на Нового боржника грошове зобов`язання у розмірі 3 500 000,00 грн., а саме: -831 417,00 грн - за Договором №65/РТ/2018 від 09.08.2018 (Договір-1); - 2 668 583,00 грн - за Договором №73/РТ/2018 від 28.08.2018 (Договір-2), а Новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання.

ТОВ «Т.Б. ФРУТ» зобов`язувалось виконати зобов`язання ТОВ «ЯБЛУНЕВИЙ ДАР» на користь ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» щодо сплати грошових коштів в розмірі 3 500 000 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Відповідач здійснив часткову оплату за поставлений позивачем товар, зокрема: Товариством було здійснено перерахунок грошових коштів на загальну суму 1 050 000,00 грн

1 платіж від 05.03.2020 в розмірі 300 000,00 грн.

2 платіж від 18.05.2020 в розмірі 250 000,00 грн.

3 платіж від 31.07.2020 в розмірі 300 000,00 грн.

4 платіж від 16.12.2020 в розмірі 200 000,00 грн.

З огляду на те, що ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» направило вимогу про виконання зобов`язання із встановленим семиденним строком, Боржник - ТОВ «Т.Б. ФРУТ» зобов`язаний був виконати грошове зобов`язання до 07 жовтня 2020 року.

Однак, тільки частково було виконано вимоги Договору та Вимоги про виконання зобов`язання з боку ТОВ «Т.Б. ФРУТ».

Відтак, стороною Договору, а саме ТОВ «Т.Б. ФРУТ» було порушено вимоги п.3.1. Договору №122/М/2019 від 26.12.2019, щодо строків виконання грошового зобов`язання на користь ТОВ «ГЛОБО-ЛТД».

Оскільки відповідач не довів перед судом належного виконання взятого на себе грошового зобов`язання, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 2450000,00 грн заборгованості за Договором про переведення боргу підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, допустивши ТОВ «Т.Б. ФРУТ» прострочення грошового зобов`язання, позивач, крім суми основного боргу, просить стягнути з відповідача 3% річних від суми прострочення за весь час прострочення, в сумі 24 106,85 грн та інфляційні втрати в розмірі 61 294,50 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних 24 106,85 грн - суд, перевіривши поданий, в межах запропонованого позивачем періоду, розрахунок зазначає, що такий здійснено арифметично неправильно. Відтак, провівши власний розрахунок, суд дійшов висновку про підставність задоволення трьох відсотків річних у сумі 24 056,39 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 61 294,50 грн інфляційних втрат - суд перевіривши поданий, в межах запропонованого позивачем періоду, розрахунок, вважає обґрунтованим нарахування інфляційних втрат в сумі 93 144,50 грн. Оскільки, суд не може виходити за межі позовних вимог, в тому числі заявленого позивачем періоду інфляційних втрат, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 61144,50 грн, в межах заявлених позовних вимог.

Щодо прохання відповідача про зменшення розміру нарахованих ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» штрафних санкцій на 90%, то суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач помилково застосовує положення ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, які закріплюють положення про неустойку (штраф, пеня). Оскільки, як вбачається з матеріалів позовної заяви ТОВ «ГЛОБО-ЛТД» вимоги про стягнення неустойки чи пені – відсутні.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними / можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду по справі №666/6436/15-ц (провадження № 61- 39955св18 зазначено, що: «частиною 1 ст. 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».

Більше того, згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у складі: головуючого судді Князева В. С., судді-доповідача Кібенко О. Р., суддів Антонюк Н. О., АнцуповоїТ. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., ЄленіноїЖ. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., яка викладена в постанові від 22 вересня 2020 року по справі №918/631/19 (провадження 12-42гс20): п. 70: «З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків», п. 71: «Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання». Пункт 72: «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14- 241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19)». п. 77: «Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу і книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу)», п. 78: «При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

Тобто, з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду у ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань (якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону).

Зважаючи на наведене, на думку суду, вимоги ТОВ «Т.Б. ФРУТ» про зменшення штрафних санкцій на 90% є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволення.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими що підлягають до задоволення частково.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 38 030,26 грн.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відповідності до вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України представником позивача до закінчення судових дебатів у справі заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Такі докази подаються протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У разі неподання таких доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б. ФРУТ» (81500, Львівська область, Городоцький район, місто Городок, вулиця Артищівська, будинок 9, корпус 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 41179849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛОБО-ЛТД» (31345, Хмельницька область, Хмельницький район, селище Богданівці, вулиця Масівецьке шосе, будинок 4; ідентифікаційний код юридичної особи: 32301189) заборгованість, яка становить 2 535 350,86 грн, з яких: 2 450 000,00 грн - основна сума боргу, 24 056,39 грн - відсотки річні, 61 294,50 грн - інфляційні втрати та 38 030,26 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24.05.2021.

Суддя Н.Є. Березяк