Рішення № 97098221, 24.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2021Справа № 910/20749/20

Господарський суд міста Києва у складі Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ПАНІКАХИ, будинок 2

до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» 02092, місто Київ, ВУЛИЦЯ АЛМА-АТИНСЬКА, будинок 37

про стягнення 277 322,64 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про стягнення 277 322,64 грн., а саме 231 702,48 грн. основного боргу, 30 533,95 грн. пені, 6170,00 грн. процентів річних та 8916,21 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 06/09-1 від 06.09.2019 року в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8910/20, та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на думку суду, не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, зважаючи на клопотання позивача на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України судом вирішено розгляд справи № 910/8910/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання вимог ухвали суду від 21.01.2021 року про відкриття провадження у справі від позивача 08.02.2021 року надійшли пояснення б/н б/д, які разом з доданими до них документами судом долучені до матеріалів справи.

Від відповідача через відділ діловодства суду 16.02.2021 року надійшов відзив б/н від 12.02.2021 року на позовну заяву, в якому останній зазначає про здійснення часткової оплати після відкриття провадження у справі основного боргу в сумі 110 000,00 грн., у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в цій частині, а також посилається на незастосування позивачем до вимоги про стягнення пені положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження періоду нарахування пені та відмову задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 10 794,45 грн., визначивши розмір судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 22.02.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив б/н б/д, в якій позивач підтвердив сплату відповідачем частини грошових коштів в сумі 170 000,00 грн. після відкриття провадження у справі, а також не погоджується з доводами відповідача, посилаючись на правомірність нарахування пені за період 03.02.2020 року - 23.12.2020 року (до моменту подання позовної заяви). Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

В свою чергу від відповідача 03.03.2021 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення № 811 від 03.03.2021 року на відповідь на відзив, в яких відповідач повідомив, що відповідачем погашено заборгованість за спірним договором поставки № 06/09-1 від 06.09.2019 року в повному обсязі в сумі 231 702,48 грн., у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 231 702,48 грн. основного боргу, відмовити в частині стягнення пені в сумі 10 794,45 грн. та визначити розмір судових витрат у відповідності до залишку несплаченої заборгованості. Заперечення на відзив судом долучені до матеріалів справи.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 06 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 06/09-1 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю запасні частини до рухомого складу, (далі - товар), а покупець прийняти та оплатити його.

Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили якість товару, ціну договору і порядок розрахунків, умови оформлення замовлень та умови поставки, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 11.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2019 року, але у будь - якому разі до повного виконання своїх зобов`язань сторонами.

Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 4.4 Договору поставка товару по Договору здійснюється залізничним або автомобільним транспортом на умовах DDP, згідно з «Інкотермс 2010», за рахунок постачальника.

За умовами п.1.2 Договору загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару, що поставляється за цим Договором, зазначених у Специфікаціях.

Так, сторонами було погоджено та підписано Специфікацію до Договору (Додаток № 1), згідно якої узгоджено поставку секції радіаторної водяної (Р62.131.000) в кількості 22 штуки по ціні 34 335,00 грн. за одиницю, всього на суму 906 444,00 грн. з ПДВ.

Додатковою угодою № 2 від 19.11.2019 року до Договору сторони виклали Специфікацію в новій редакції, узгодивши постачання запасних частин до рухомого складу 65 найменувань на загальну суму 3 057 135,08 грн. з ПДВ.

Датою поставки товару вважається дата приймання цього товару покупцем або уповноваженою особою покупця, за адресою місця знаходження відокремленого структурного підрозділу (філії) покупця, вказаного у Додатку №3 до цього Договору, та/або у відповідності адреси, зазначеній в заявці покупця, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною та відповідним Актом приймання-передачі товару (п. 4.5 Договору).

Приймання товару (в тому числі, підписання відповідних Акту приймання-передачі, видаткових накладних, тощо) від імені покупця здійснюється уповноваженими представниками покупця (п.4.7 Договору).

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Строк відвантаження кожної партії товару не повинен перевищувати 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дати направлення заявки покупцем (п.4.3 Договору).

При цьому згідно наданих позивачем матеріалів на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 231 702,48 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 03/12 від 16.12.2019 року на суму 216 702,48 грн. та № 14/12 від 16.12.2019 року на суму 15 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Як встановлено судом, факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на видаткових накладних представників постачальника та покупця.

Окрім цього сторонами підписано Акти приймання - передачі товару на суми 216 702,48 грн. та 15000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам державних стандартів відповідно до заявок покупця, та іншим технічним умовам та документації, що діє на території України та встановлює вимоги до якості товару такого типу, а також сертифікату (паспорту) якості виробника, та/або сертифікату відповідності, та/або технічному паспорту, та/або декларації про відповідність. Постачальник повинен засвідчити якість товару, що поставляється, належними документами, які надаються покупцю разом з товаром (п. 2.1 Договору).

За умовами п. 4.6 Договору приймання товару здійснюється на території покупця за кількістю та якістю.

За кількістю - на підставі Акту приймання-передачі та видаткових накладних, які підписуються уповноваженими особами відокремлених структурних підрозділів покупця та відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю (затв. постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6).

За якістю - на підставі візуального огляду та відповідності встановленим стандартам кожної одиниці партії товару, а також сертифікату (паспорту) якості виробника, та/або сертифікату відповідності, та/або технічним паспортом, та/або декларацією про відповідність. Якість товару повинна відповідати вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затв. постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7), діючих державних стандартів, умовам цього Договору.

Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред`явити вимогу у зв`язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо в результаті приймання та/або використання товару було виявлено товар неналежної якості або невідповідність його умовам Договору, постачальник повинен власними силами та за власний рахунок замінити його на відповідний Товар належної якості протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня виявлення такого товару (п.2.3 Договору).

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими відповідачем суду не надано. Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленого товару, а також виявлених дефектів від відповідача до суду не надходило.

Наразі, як зазначено в актах прийому - передачі та засвідчено підписом представників сторін, сторони претензії одна до одної не мають.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу - Приватному акціонерному товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень та засвідчені печатками (штампами) обох сторін.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.

Відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу відповідача позивачем надані копії товарно - транспортних накладних, а саме № 2 від 16.12.2019 року та № 5 від 16.12.2019 року.

При цьому факт отримання відповідачем товару, переданого для перевезення за видатковими накладними № 141/12 та № 03/12 засвідчено підписом представника ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту».

Як узгоджено сторонами в п. 4.9 Договору право власності на товар від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю, підписання акту приймання - передачі товару та видаткової накладної.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Умовами п.3.1 Договору сторони узгодили, що ціна Договору становить 906 444,00 грн., в тому числі ПДВ 151 074,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Розрахунки по даному Договору здійснюються в національній валюті України - гривні, в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою проведення розрахунку за Договором є дата списання коштів з рахунку покупця (п.3.2 Договору).

Покупець оплачує постачальнику товар по факту поставки протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дня підписання сторонами Акту приймання-передачі та видаткової накладної щодо кожної відповідної партії товару, на підставі виставленого постачальником рахунку, але не раніше дня реєстрації постачальником оформленої належним чином податкової накладної (п.3.3 Договору).

Так, в матеріалах справи наявні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 2 від 16.12.2019 року на суму 15000,00 грн. та № 1 від 16.12.2019 року на суму 216 702,48 грн.

Відповідно до п. 201.7 ПК як у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних та товарно - транспортних накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Отже, як встановлено судом та зазначено позивачем з урахуванням вищенаведеного, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором на дату звернення до суду становила 231 702,48 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогами № 01-03/20 від 12.03.2020 року, № 04-04/20 від 23.04.2020 року та № 29-09/20 від 29.09.2020 року, факт надсилання яких підтверджується матеріалами справи.

При цьому згідно наданих позивачем доказів, а саме рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, вимоги від 23.04.2020 року та 29.09.2020 року отримані відповідачем 27.04.2020 року та 07.10.2020 року відповідно, проте залишені без відповіді та задоволення. Грошові кошти за поставлений товар відповідачем на момент звернення позивачем з позовом перераховані не були.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" грошових коштів в сумі 231 702,48 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору поставки № 06/09-1 від 06.09.2019 року та Додаткової угоди № 2 до нього та/або їх окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткової угоди на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено та підтверджено сторонами, що відповідачем після звернення до суду 24.12.2020 року з позовною заявою та відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 22.01.2021 було здійснено перерахування на рахунок позивача грошових коштів в загальній сумі 231 702,48 грн., а саме: платіжними дорученнями № 45680 від 16.01.2021 року, № 46167 від 25.01.2021 року, № 155 від 02.02.2021 року, № 205 від 03.02.2021 року, № 322 від 04.02.2021 року, № 393 від 05.02.2021 року, № 680 від 08.02.2021 року, № 862 від 09.02.2021 року, № 953 від 10.02.2021 року, № 2299 від 26.02.2021 року, № 1701 від 19.02.2021 року, № 2302 від 26.02.2021 року, № 1479 від 17.02.2021 року, № 1604 від 18.02.2021 року, № 1272 від 15.02.2021 року, № 1406 від 16.02.2021 року, № 1062 від 11.02.2021 року, № 1209 від 12.02.2021 року, № 1873 від 22.02.2021 року, № 2087 від 24.02.2021 року, № 1958 від 23.02.2021 року, з посиланням в призначенні платежу на спірний Договір, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних платіжних доручень та виписками банку.

У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжними дорученнями було сплачено на рахунок позивача 231 702,48 грн., отже борг за поставлений товар у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з даним позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення до суду з позовною заявою, як до відкриття провадження у справі № 910/20749/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року, так і під час розгляду справи, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 231 702,48 грн. основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 231 702,48 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За умовами пункту 6.3 Договору у разі несвоєчасної оплати за товар, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання зобов`язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше суми заборгованості.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі п. 6.3 Договору пеню в сумі 30 533,95 грн. за період з 03.02.2020 року по 23.12.2020 року, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 6170,00 грн. процентів річних за період з 03.02.2020 року по 23.12.2020 року та 8916,21 грн. інфляційних втрат за лютий - листопад 2020 року, які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

При цьому заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на неврахування позивачем при здійсненні нарахування пені приписів ч. 6 ст. 232 ГК України щодо обмеження строку такого нарахування шістьма місяцями, надавши при цьому власний розрахунок пені, згідно якого її розмір за період 03.02.2020 року - 03.08.2020 року становить 19 739,03 грн.

Суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому до пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 6.3 Договору щодо нарахування пені, що діє у період невиконання зобов`язань, від суми заборгованості за кожний день прострочення, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Суд зазначає, що позивачем згідно умов Договору вірно визначено граничним строком виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару 30.01.2020 року, отже з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 ГК України початком періоду прострочення та нарахування пені, процентів річних є 31.01.2020 року, в той час як згідно розрахунку позивача нарахування пені та процентів річних здійснено з 03.02.2020 року до 23.12.2020 року, тобто за період тривалістю 324 дні, в сумі 30 533,95 грн. за період 03.02.2020 року - 23.12.2020 року, тобто за 324 дні, що не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки за висновками суду періодом нарахування може здійснюватись в період 31.01.2020 року - 31.07.2020 року.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та з урахуванням визначеного позивачем початку періоду прострочення та встановленого судом періоду нарахування, становить 19 511,12 грн. пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 19511,12 грн. пені.

Також за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір вказаних нарахувань, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, становить 6170,00 грн. процентів річних та 8916,21 втрат від інфляції, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 6170,00 грн. процентів річних, 8916,21 втрат від інфляції підлягають задоволенню в сумах, заявлених позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем основної суми боргу в розмірі 231 702,48 грн., у зв`язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в решті позовних вимог.

Згідно ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судом враховано, що відповідно до ч. 9 ст. 129, ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/20749/20 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" до Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про стягнення основного боргу в сумі 231 702,48 грн. закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (02092, місто Київ, ВУЛИЦЯ АЛМА-АТИНСЬКА, будинок 37; код ЄДРПОУ 04737111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОНОС НРТ" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ПАНІКАХИ, будинок 2, код ЄДРПОУ 43153328) 19511,12 грн. (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот одинадцять грн. 12 коп.) пені, 6170,00 грн. (шість тисяч сто сімдесят грн. 00 коп.) процентів річних, 8916,21 грн. (вісім тисяч дев`ятсот шістнадцять грн. 21 коп.) втрат від інфляції та 3901,95 грн. (три тисячі дев`ятсот одну грн. 95 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 24 травня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон