Рішення № 97097909, 24.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.05.2021Справа № 910/3998/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7; ідентифікаційний код: 05523398)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Н.А.Б." (Україна, 02191, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 1; ідентифікаційний код: 38638838)

про стягнення 9 824,17 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Н.А.Б." (далі - відповідач) про стягнення 9 824,17 грн, з яких 9 486,43 грн заборгованості, 171,54 грн пені, 123,32 грн інфляційних втрат та 42,88 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати вартості поставленого позивачем товару за договором, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача, станом на дату постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, було: Україна, 03067, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 42-А.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 22.03.2021 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

16.04.2021 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 14.04.2021 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 22.03.2021).

Відтак, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

Протягом вересня 2019 року - вересня 2020 року Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (далі - постачальник, позивач) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "С.Н.А.Б." (далі - покупець, відповідач) товар загальною вартістю 271 916,82 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних, а саме:

- № 7/28271 від 05.09.2019 на суму 17 525,88 грн;

- № 7/28759 від 09.09.2019 на суму 37 237,32 грн;

- № 7/30609 від 25.09.2019 на суму 11 598,14 грн;

- № 7/31194 від 27.09.2019 на суму 8 047,37 грн;

- № 1/86461 від 02.10.2019 на суму 10 295,52 грн;

- № 7/32630 від 10.10.2019 на суму 14 598,67 грн;

- № 7/32909 від 12.10.2019 на суму 159 863,22 грн;

- № 5/99340 від 30.09.2020 на суму 12 750,70 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами директора відповідача - Бутковської Р.М. та відтисками печатки відповідача у зазначених вище накладних.

За твердженнями позивача, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, поставлений позивачем товар оплатив частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 262 430,39 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 9 486,43 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, позивач направив відповідачу вимогу вих. № 1073 від 15.12.2020 щодо оплати заборгованості в розмірі 9 486,43 грн (докази направлення та отримання вказаної вимоги відповідачем містяться в матеріалах справи), проте вимога позивача була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався в повному обсязі з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 9 486,43 грн заборгованості, 171,54 грн пені, 123,32 грн інфляційних втрат та 42,88 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За приписами статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд встановив, що сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару загальною вартістю 271 916,82 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, про які було зазначено вище, а також факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника у накладних.

Вищевказані накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням вищевказаних положень законодавства, відповідно до умов укладеного сторонами договору у спрощений спосіб, обов`язок відповідача з оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний наступного дня після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, отже строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за кожною накладною є таким, що настав.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем поставленого позивачем товару в сумі 262 430,39 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення, а саме: №734 від 04.09.2019 на суму 16 746,44 грн, №735 від 05.09.2019 на суму 42 280,93 грн, №738 від 18.09.2019 на суму 10 652,32 грн, №739 від 18.09.2019 на суму 190 000,00 грн та №1270 від 25.09.2020 на суму 2 750,70 грн.

Заборгованість у відповідача в розмірі 9 486,43 грн також підтверджується наявним у матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2020 по 30.09.2020.

Враховуючи ту обставину, що інформація, яка відображена в Акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2020 по 30.09.2020, підтверджена первинними документами і вказаний акт звіряння взаємних розрахунків містить підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін, суд приймає його як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за договором, що укладений сторонами у спрощений спосіб.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за договором, що укладений сторонами у спрощений спосіб, підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 9 486,43 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 171,54 грн пені, 123,32 грн інфляційних втрат та 42,88 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" унормовано, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на вищевказані положення законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Позивачем не надано суду доказів того, що сторонами було вчинено у письмовій формі правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання відповідача з оплати товару у вигляді неустойки (пені).

З наданих суду доказів не вбачається, що у відповідача, як покупця за договором, що укладений у спрощений спосіб, існує обов`язок щодо сплати пені за прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, оскільки сторонами не визначено розміру пені за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлено порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України, та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 171,54 грн не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період (07.01.2021 - 02.03.2021) та встановлено, що розрахований позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в розмірі 123,32 грн, натомість розрахунок 3 % річних є арифметично вірним.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 9 486,43 грн заборгованості, 123,32 грн інфляційних втрат та 42,88 грн 3 % річних.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 230,36 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "С.Н.А.Б." (Україна, 02191, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 1; ідентифікаційний код: 38638838) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (Україна, 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7; ідентифікаційний код: 05523398) 9 486 (дев`ять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн 43 коп. заборгованості, 123 (сто двадцять три) грн 32 коп. інфляційних втрат, 42 (сорок дві) грн 88 коп. 3 % річних та 2 230 (дві тисячі двісті тридцять) грн 36 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 39,64 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.05.2021

Суддя О.В. Нечай