Рішення № 97091565, 21.05.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9378/19-ц

Провадження № 2/522/3072/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Домусчі Л. В.

при секретарі судового засідання - Лисенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Юридичний департамент «Дікон-Юг», Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 31 травня 2019 року звернувся до суду з позовом до ПП «Юридичний департамент «Дікон Юг», у якому просив визнати недійсним договір № 1 від 15.05.2013 року про відступлення прав вимоги, укладений між Відкритим акціонерним товариством «АКБ «Одеса-Банк» та ПП «Юридичний департамент «Дікон Юг», за умовами якого Первісний Кредитор зобов`язався передати Новому Кредитору право вимоги за кредитним договором від 21 грудня 2007 року № 183/07-ф про надання дострокового кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії укладений між ВАТ «Одеса-Банк» та ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що відповідно до умов п. 1.1. Договору №1, ВАТ АКБ "Одеса-Банк" передає ПП «Юридичний департамент «Дікон Юг» право вимоги, що належить ВАТ АКБ «Одеса-Банк», і ПП «Юридичний департамент «Дікон Юг» стає Новим кредитором за договором №183/07-Ф від 21.12.2007р. про надання довгострокового кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії (далі - Кредитний договір). Відповідно до умов п. 1.2. Договору №1 про відступлення права вимоги, ПП «Юридичний департамент «Дікон Юг» отримав право вимагати від ОСОБА_1 належного виконання всіх зобов`язань за Кредитним договором. Згідно умов п. 1.2. Договору №1 про відступлення прав вимоги, Новий кредитор сплачує Первісному кредиторові винагороду у розмірі 43 242,44 грн. (без ПДВ).

Однак, позивач вважає, що Договір № 1 про відступлення права вимоги укладено з порушенням приписів ч3 ст.512 та ст.1054 ЦК України у зв`язку з чим вважає, що зазначений договір має бути визнаний судом недійсним на підставі ст.215 ЦК України. Посилався на те, що юридична особа, виключним право діяльності якої не є надання фінансових послуг, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються тільки фінансовими установами, якими є банки, або інші установи які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Отже, на думку позивача, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь юридичної особи, яка не наділена правом надання фінансових послуг, суперечить положенням ч.3 ст.512 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк, або інша фінансова установа. Зважаючи на те, що ПП Юридичний департамент Дікон-Юг» не має статусу фінансової установи або банку, вважає, що укладання Договору № 1 про відступлення прав вимоги за кредитним договором відбулося з порушенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України.

Справа у порядку авторозподілу була передана на розгляд судді Абухіну Р.Д..

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.11.2019 року (с. Абухін Р.Д. ) провадження у справі було закрито. Постановою Одеського апеляційного суду від 29.09.2020 року ухвалу суду 1ї інстанції було скасовано та справу направлено до суду 1ї інстанції для продовження розгляду.

У порядку авторозподілу справа надійшла до провадження Домусчі Л.В. та була передана головуючій 05.11.2020 року.

Ухвалою суду від 05.11.2020 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 14.12.2020 року.

У підготовче засідання призначене на 14.12.2020 року з`явилися представник позивача ОСОБА_4 та представник ПП «ЮД «Дікон-Юг» - Панько М.М., представник ВАТ «АКБ «Одеса-Банк» не з`явився, розгляд справи відкладено на 01.03.2021 року.

У підготовче засідання 01.03.2021 року з`явився представник ПП «ЮД «Дікон-Юг» - Панько М.М., який позов ОСОБА_1 не визнав, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі, так як позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими та неодноразово судами розглядався законність договору № 1 про відступлення права вимоги як Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області по справам № 1505/3691/12, № 495/5578/17 та Приморським районним судом м. Одеси по справам № 522/18189/15ц, № 522/18195/15ц, № 522/15817/18 та Печерським районним судом м. Києва по справі № 757/40858/17ц.

Також представником відповідача було подано до суду заяву про сплив позовної давності для звернення до суду та відмову у позовних вимогах. У своїй заяві представник відповідача, вказав, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. Позивач ОСОБА_1 мав можливість ознайомитись з рішеннями Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 січня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.05.2015 року про зміну кредитора (позивача) на підставі продажу майна на аукціоні 30 квітня 2013 року, які ним оскаржувались до Верховного суду України. Таким чином, перебіг строку позовної давності для подання до суду з позовними вимогами про скасування відступлення права вимоги за Договором № 1 від 15.05.2013 року закінчився

Представник відповідача не заперечував проти закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечували.

Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі.

Жодних, не розглянутих клопотань, від сторін суду не заявлено.

Ухвалою суду від 01.03.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 11.05.2021 року.

У судове засідання 11.05.2021 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Від представника позивача - ОСОБА_4 та представника ПП «ЮД «Дікон-Юг» - Панько М.М. до суду надійшли заяви, згідно яких просили справу розглядати за їх відсутності.

Представника ВАТ «Акціонерного комерційного банку «Одеса-Банк» поважність причин неявки суду не повідомив.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд, зважаючи на строки розгляду справи, належне сповіщення сторін, у відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін, без технічної фіксації процесу.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою складення цього судового рішення є 21.05.2021р..

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Судом встановлено, що 30.04.2013 року відбувся аукціон із продажу майна ВАТ АКБ «Одеса-Банк», за результатами якого майнові права за договором №183/07-Ф від 21 грудня 2007 року про надання довгострокового кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії були придбані ПП «Юридичний Департамент «Дікон Юг».

ВАТ АКБ «Одеса-Банк», реалізовуючи майно (майнові права) банку, керувався у своїй діяльності порядком встановленим Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 N 369 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», та саме на підставі цього положення відбувався аукціон. За результатами аукціону переможець має право сплатити за лот та укласти відповідний договір про відступлення права вимоги.

15 травня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерним комерційним банком «Одеса-Банк» та ПП «Юридичний департамент «Дікон-Юг» було укладено договір №1 про відступлення прав вимоги, зокрема банк передав приватному підприємству права кредитора за договором №183/07-Ф від 21.12.2007 року про надання довгострокового кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, позичальником за яким є ОСОБА_1 .

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Представник позивача наполягає на тому, що укладений сторонами Договір відступлення права вимоги є недійсним, оскільки відповідно до положень ст. 1054 ЦК України, кредитодавець повинен бути банк або інша фінансова установа.

Однак, таку позицію позивача суд не може взяти до уваги з огляду на таке.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК, зокрема, договорів та інших правочинів ( п.1 ч.2 ст.11, ч.2 ст.509 Ц України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст.510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п.1 ч.1 ст.512 ЦК України).

Судом встановлено, що сторони уклали Договір саме на підставі ст. 512 ЦК України.

Відступлення права вимоги може мати місце на підставі договору цесії, що є загальним способом заміни кредитора у зобов`язанні, чи договору факторингу, що є спеціальним способом заміни кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження № 61-17635св18).

Між тим, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» та ПП «Юридичний Департамент «Дікон Юг» про відступлення права вимоги у сенсі положень статей 1077-1079 ЦК України не є договором факторингу, оскільки фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, тому ПП «Юридичний Департамент «Дікон Юг» дійсно не може бути фактором (стороною у договорі факторингу).

Відступлення права грошової вимоги передбачає передачу грошей взамін відступлення права грошової вимоги до третьої особи, відтак, відступлення права вимоги ВАТ АКБ «Одеса-Банк» обумовлювало отримання від ПП «Юридичний Департамент «Дікон Юг» грошей взамін відступлення права грошової вимоги до ОСОБА_1 як третьої особи.

Тобто, оскаржуваний договір №1 від 15 травня 2013 року про відступлення права вимоги є загальним способом заміни кредитора у зобов`язанні, тобто, є договором цесії.

Позиція позивача фактично зводиться до того що він просить суд вважати договір про відступлення права вимоги є договором факторингу, з визнанням такого недійсним з підстав відсутності у ПП «Юридичний Департамент «Дікон Юг» відповідної правосуб`єктності фактора. В позовній заяві до суду позивач бере до уваги положення ст.1054 та ч.3 ст.512, які не надають йому право ставити питання про його скасування як боржника.

Проте, як встановлено судом, сторони по договору №1 між ВАТ АКБ «Одеса-Банк» та ПП «Юридичний Департамент «Дікон Юг» уклали договір про відступлення права вимоги від 15 травня 2013 року та керувались ст.512-519 ЦК України.

За викладеного, суд не погоджується з доводами представника позивача про наявність підстав для визнання договору відступлення права вимоги недійсним, адже позивачем не було надано жодного доказу чи обґрунтування, що передбачені ч. 1 ст. 215 ЦК України, ч.1,2 ст. 203 ЦК України.

Окрім того, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Між тим, суд вважає, що неодноразово оспорюючи у судах договір відступлення права вимоги, позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів про порушення його прав вказаним договором.

Позивач ОСОБА_1 не є стороною правочину укладеного між ВАТ АКБ «Одеса-Банк» та ПП «Юридичний департамент Дікон-Юг» про відступлення права вимоги і тому права його не були порушені в будь який спосіб.

Суд вбачає, що позивач, який не є стороною оскаржуваного договору, по суті змінює правову природу правовідносин сторін договору та створює для сторін такі правовідносини, яких не існувало в момент укладення договору.

Крім того, 08.08.2017 року заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі № 1505/3691/2012 позовну заяву ПП «Юридичний департамент «Дікон ЮГ» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 12 422 317, 50 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05.05.2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 повернута скаржнику.

Вказане рішення суду вступило в законну силу, а в рамках його розгляду було надано оцінку законності договору №1 про відступлення права вимоги.

Також, рішенням від 01 серпня 2018 року по справі № 495/5578/17 Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області задоволено позовні вимоги ПП Юридичний департамент «Дікон-Юг» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішення вступило в законну силу та в рамках предмету позову судом досліджувалась законність договору № 1 від 15.05.2013 року про відступлення права вимоги.

Отже, факт правомірності відступлення прав вимоги відносно боржника ОСОБА_1 від Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк Одеса-Банк» до ПП «Юридичний департамент «Дікон-Юг» неодноразово досліджувався судами.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За викладеного суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відмовляє в їх задоволенні.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Отже, питання щодо стягнення судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 10, 15-16, 203, 215, 227, 316, 512, 514, 516, 517 ЦК України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 43, 44, 51, 78, 76-81, 82, 89, 142, 210, 211, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Юридичний департамент «Дікон-Юг», Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» про визнання договору відступлення права вимоги недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду складений 21.05.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.