Рішення № 97082349, 20.05.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/20385/20

провадження № 2/753/3105/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Коренюк А.М.

при секретарі Сердюковій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , діючого в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва, про зміну договору найму житлового приміщення, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , діючий у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва, про зміну договору найму житлового приміщення. Мотивуючи свої вимоги тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 складається із 3 - х житлових кімнат, кожна із яких площею 15, 0 кв м, 10, 0 кв м, 17, 1 кв м відповідно та є окремими/ізольованими, в якій проживають 4 особи: він - ОСОБА_1 та його син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачі: ОСОБА_3 (дочка колишнього майнача/матір позивача), ОСОБА_4 (син колишнього наймача/дядько позивача). Вказана квартира не приватизована. Між мешканцями квартири склався такий порядок користування квартирою, а саме: відповідачка ОСОБА_3 займає ізольовану кімнату площею 10 кв м з лоджію 3,7 кв м, відповідач ОСОБА_4 - ізольовану кімнату площею 17,1 кв м з лоджією 3,7 кв м. Останнім часом відповідачі чинять йому перешкоди у проживанні у квартирі, між ними виникають постійні непорозуміння стосовно оплати житлово-комунальних послуг, що стало підставою звернення до суду із цим позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 , діючий на підставі ордера адвоката про надання правової допомоги від 20 травня 2020 року, позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити, а саме: змінити договір найму квартири АДРЕСА_1 , виділивши позивачу ОСОБА_1 та його малолітньому сину ОСОБА_2 у користування кімнату площею 15, 0 кв м з лоджією 3, 7 кв м, а відповідачам кімнати площею 10, 0 кв м, 17, 0 кв м з лоджією 3,7 кв м шляхом укладення з позивачем ОСОБА_1 у його інтересах та інтересах його сина ОСОБА_2 окремого договору найму на кімнату площею 15, 0 кв м з лоджією 3, 7 кв м, що у квартирі АДРЕСА_1 , підсобні/допоміжні приміщення та приміщення побутового/загального користування залишити у спільному користуванні мешканців квартири.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні за необгрутнованістю та безпідставністю вимог, заперечуючи щодо зміни договору найму квартири. Вказала, що будь-якого спору з приводу порядку користування квартирою тощо між сторонами немає, вона не розуміє з якою метою позивачем поданий даний позов до суду, оскільки позивач не несе жодних витрат на житлово-комунальні послуги по спірній квартирі, такі витрати несе саме вона й ніяких претензій до позивача з даного приводу не ставляться. Окрім того, відповідач ОСОБА_4 у квартирі не проживає, дійсно у квартирі машкають дві особи: позивач та вона. Наразі зареєстрованими мешканцями квартири подані заяви до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва з приводу приватизації спірної квартири.

Відзив на позов відповідачкою ОСОБА_3 не наданий.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судвої влади (суду).

Відзив на позов відповідачем ОСОБА_4 не наданий.

Треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києвав судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням рекомендованого листа, розміщеним повідомленням на офіційному сайті судвої влади (суду). Водночас третя особа звернулась до суду із заявою про розгляд справи за відсутності його представника.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_4 та третіх осібна підставі наявних у справі доказів та за погодженням сторін, третіх осіб.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Справа розглядалась у порядку загального позовного провадження із проведеним підготовчим судовм засіданням.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Роз`яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2, Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 житловою площею 41, 86 кв м, складається із 3 - х житлових кімнат, кожна із яких площею 15, 0 кв м, 10, 0 кв м, 17, 1 кв м та є окремими/ізольованими, в якій зареєстровані 4 особи: позивач ОСОБА_1 з 17.10.1995 року та малолітній син позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.12.2017 року, ОСОБА_3 з 02.06.1987 року (дочка колишнього майнача/матір позивача), ОСОБА_4 з 28.04.1992 року (син колишнього наймача/дядько позивача) (а.с. 57).

Вказана квартира не приватизована.

Квартира набута у користування відповідно до ордера на житлове приміщення № 13954 серії Б від 27 квітня 1987 року ОСОБА_7 на сім`ю із трьох осіб: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (дочка), ОСОБА_4 (син) (а.с. 12).

Квартиронаймач ОСОБА_7 померла.

Наразі у вкартирі зареєстрована 4 особи: позивач ОСОБА_1 та малолітній син позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с. 57).

Сторони наразі вирішують питання про приватизацію житла, про що ними подані відповідні заяви до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва, що визнається відповідачем.

Порядок користування спірною квартирою склався таким чином, що позивач з сином займають кімнату площею 15, 0 кв м, ОСОБА_3 займає ізольовану кімнату площею 10 кв м, ОСОБА_4 ізольовану кімнату площею 17,1 кв м.

Відповідач ОСОБА_3 зазначає, що відповідач ОСОБА_4 у спірній квартирі фактично не проживає, він є лише її зареєстрованим мешканцем.

Позивач вважає, що відповідачі чинять йому перешкоди у проживанні в квартирі, між сторонами виникають постійні непорозуміння з приводу оплати житлово-комунальних послуг, у зв`язку із чим позивачем пред`явлена позовна вимога до зареєстрованих мешканців спірної квартири про зміну договору найму житлового приміщення, й позивач просить укласти з ним, а також в інтересах його малолітнього сина, договір найму щодо кімнати спірної квартири площею 15,0 кв м.

Суд, надавши правову оцінку спірним правовідносинах, обраному позивачем способу захисту порушеного права, суб`єктивного складу сторін, третіх осіб, визначеної позивачем особи відповідача, приходить до висновку про те, що позивачем, зважаючи на визначені ним особи відповідачів (зареєстровані мешканці квартири), вимоги пред`явлені не до всіх відповідачів (зміна договору найму житлового приміщення), всепереч цього КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва визначена позивачем третьою особою.

При цьому, суд з урахуванням положення п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України, зважаючи на визначені позивачем особи таких відповідачів, з`ясував питання правильності визначення особи/осіб відповідача/відповідачів, проте позивач погодив правильність визначених ним осіб відповідачів.

Зважаючи на те, що позивачем не визначені всі/належні відповідачі, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову й з цієї процесуальної підстави, оскільки суд не вправі втруватися у визначення позивачем особи відповідача, цим право надалений лише позивач.

Невірно визначена позивачем особа відповідача/відповідачів є підствою для відмови у задоволенні позовних вимог судом.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Так, принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абао оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрутованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Контитуції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Окрім того, у позові необхідно відмовити й з таких правових підстав.

Так, відповідно до ст. 104 ЖК України член сім`ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

У разі відмовлення членів сім`ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

У відповідності до ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму, жиле приміщення, яке хоч і є ізольованими, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (перша статті 48 ЖК України) частина кімнати (або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора, тощо).

Відповідно до ч.1 ст. 48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.

Відповідно до п. 2 Постанови Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради профспілок № 582 від 15.07.1985 року "Про порядок застосування у м. Києві "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень у Українській РСР" (зі змінами), встановлено, що громадяни визнаються, такими, що потребують поліпшення житлових умов, які мають жилу площу до 7, 5 кв. м включно на кожного члена родини.

П.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1995 року (зі змінами) "Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз"яснено, що відповідно до ст. 104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім"ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якої менший встановленого для надання одній особі.

Так, враховуючи жилу площу спірної квартири - 41, 86 кв м (а.с. 12), кількості проживаючих/зареєстрованих членів сім`ї - 4, на кожного припадає по 10, 46 кв. м жилої площі; кімната, на яку претендує позивач з малолітнім сином ОСОБА_2 , 2017 року народження, жилою площею 15, 0 кв м, на кожного із них (2 особи) припадатиме по 7,5 кв м жилої площі 15,0 / 2 = 7,5 кв м), що суттєво погіршить житлові умови позивача та його малолітнього сина та призведе до штучного погіршення їх житлових умов і викличе необхідність постановки їх на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про зміну найму житлового приміщення з наданням позивачу та його малолітньому сину у користування кімнату розміром 15,0 кв м (15,0 кв м / 2 = 7,5 кв м), що призведе до штучного погіршення житлових умов позивача та його сина і викличе необхідність постановки їх на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Інші доводи позивача, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст. 141 та ч.2 ст. 141 ЦПК України й судови збір покласти на позивача.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 1 ч.1 ст. 48, ст. 63, ст. 104 ЖК України, Постанови Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів та Президії Київської міської ради профспілок № 582 від 15.07.1985 року «Про порядок застосування у м. Києві «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень у Українській РСР» (зі змінами), з урахуванням керівних роз`ясень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1995 року (зі змінами) «Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , діючого в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва, про зміну договору найму житлового приміщення - відмовити.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.

СУДДЯ: