Рішення № 97075254, 20.05.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/1387/21

Провадження № 2/243/1010/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засідання Стукалової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів у розмірі 699 грн., мотивуючи вимоги тим, що 19 жовтня 2020 року на її мобільний телефон надійшло повідомлення щодо отримання переказу у розмірі 699 грн. через мережу РrіvаtМоnеy, що належить АТ КБ «Приватбанк». Вказану суму їй було повернуто продавцем : інтернет – магазину Rеsеrvеd за повернутий нею товар – капелюх. З метою отримання коштів вона звернулась до відділення АТ КБ «Приватбанк», надавши оригінал паспорту та довідку про реєстраційний номер облікової картки платників податків. Однак їй було відмовлено, посилаючись на те, що наданих документів недостатньо, оскільки вона повинна зареєструватися клієнтом банку, пройти ідентифікацію за допомогою фото. Вона не погодилась проходити зазначену ідентифікацію, тому кошти які їй належать банк не повернув. Вважає що відповідач порушує її право власності на грошові кошти які їй належать та просить зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» повернути їй переказ в сумі 699 грн., що надійшов через мережу РrіvаtМоnеy в жовтні 2020 року, без проведення ідентифікації за допомогою відтворення фото, а також стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 908 грн.

09.03.2021 р. до суду надійшов відзив представника АТ КБ «Приватбанк» на позовну заяву, де зазначено заперечення проти задоволення позовної заяви з наступних підстав,що згідно п. 2.4.1.3 Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені в мережі Інтернет, отримання переказу РrіvаtМоnеy може здійснюватися шляхом отримання грошових коштів або шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок клієнта за допомогою платіжної карти. Для отримання переказу у відділенні банку, клієнт пред`являє співробітнику банку свій паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Також клієнт може пред`явити свою платіжну карту або повідомити свій номер телефону або повідомити свій ідентифікаційний номер платників податків. Клієнт повідомляє співробітнику Банку параметри переказу:

- систему переказів;

- номер переказу;

- суму переказу у валюті виплати.

Виконується пошук переказу та перевірка наданої інформації, перевірка відповідності інформації про ПІБ одержувача, ідентифікованого банком та інформації про ПІБ одержувача в системі переказів.

Згідно п.1.1.6.8.3.7.2 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт з метою отримання банківських послуг та надання Банком послуг Інформаційного характеру третім особам надає Банку згоду на обробку його персональних даних, зокрема, з первинних джерел, в електронному вигляді (біографічні довідки, номери телефонів), запису зображення (фото).

Відповідно п.1.1.6.10 Умов та правил надання банківських послуг, Клієнт своїм знаходженням у приміщенні банку надає свою згоду при оформленні договору, наданні будь-яких інших банківських послуг на здійснення Банком фото-, аудіо, відео зйомки, а також на поширення фотографій, аудіо записів та відеозаписів що зберігаються, у випадках, передбачених договором та законодавством України.

Відповідно до ст. 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунку клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій.

Згідно ст.11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної визначається суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин. Суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт зобов`язаний подати інформацію (офіційні документи), необхідну інформацію для здійснення належної перевірки, а також для виконання такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Таким чином, для отримання банківських послуг, однією з яких є отримання грошового переказу через мережу РrіvаtМоnеy, клієнту необхідно дотримуватись вищевказаних умов відповідно вимог законодавства. Вважає доводи викладені в позовній заяві необґрунтованими та безпідставними, просить у задоволенні позовних вимого відмовити у повному обсязі.

Позивачем ОСОБА_1 до суду було надано відповідь на відзив, у який просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з огляду на наступне. Позивач зазначає, що посилання відповідача на Умови та правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк» недоцільними, оскілки вони суперечать ст. 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», відповідно до вимог якої, належна перевірка здійснюється в разі здійснення переказів без відкриття рахунку на суму, що дорівнює 30 тисяч гривень, коли як, її переказ складає всього 699 гривень.

Крім того своїм знаходженням у приміщенні банку вона згоди АТ КБ «Приватбанк» для оформлення жодних цивільних чи господарчих договорів не надавала, що послужило причиною звернення до суду з даним позовом.

Крім того зазначає, що визначення терміна «ідентифікація особи» ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», виключено на підставі Закону №485-ІV від 06.02.2003 року, а статтю 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність», виключено на підставі Закону №361-ІХ від 06.12.2019 року.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Захаров М.І. у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2021 року по справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Положеннями ч. 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що 19 жовтня 2020 року позивачці ОСОБА_1 на мобільний телефон надійшло повідомлення щодо отримання переказу у розмірі 699 грн. через мережу РrіvаtМоnеy, що належить АТ КБ «Приватбанк», зазначені обставини визнається сторонами.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Згідно статті 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією і сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до положень статей 626, 638, 640 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу). Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно ч.1 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно по ч. 1, 2, 5 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні право та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1.14 ч.1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та в Україні" електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Відповідно до п. 1.1.3.2.14. Умов та правил банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання Банку для проведення незаконних операцій.

Згідно пункту 12 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 № 705 передбачено, що емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором.

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк в тому числі здійснює ідентифікацію, верифікацію клієнта (особи, представника клієнта), вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті (...) Банк має право; відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

За приписами частини другої, третьої ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України:

- клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку;

- клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу;

- клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення;

- клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості;

- клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах;

- клієнтів, у яких банк залучає кошти на умовах субординованого боргу;

- клієнтів, що укладають з банком кредитні договори, договори про зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

- осіб (крім банків, зареєстрованих в Україні), з якими банк як професійний учасник ринку цінних паперів укладає договори для здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (фондовому ринку). З дня укладення договору така особа є клієнтом банку;

- осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів/осіб (представника клієнта);

- клієнтів (осіб), визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу,

однак зазначену норму Закону на яку посилається відповідач, виключено на підставі Закону №361-ІХ від 06.12.2019 року.

Пунктом 17 частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", передбачено, що фінансова операція підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 150000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну 150000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30000 гривень), та має одну або більше таких ознак, зокрема, фінансові операції осіб, щодо яких встановлено високий ризик.

Відповідно до п.3 ч.5 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", загальний строк зупинення фінансових операцій суб`єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом не може перевищувати тридцять робочих днів. Згідно п. 37 ч.1 ст. 1 зазначеного закону спеціально уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Виходячи з системного аналізу положень Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", Закону України "Про банки і банківську діяльність", Умов та правил банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", суд доходить до висновку про те, що ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовляючи позивачу повернути грошовий переказ без так званої ідентифікації, перевищив свої повноваження, та порушив права позивачки в користуванні власними коштами на свій розсуд, тому суд вважає хибним посилання відповідача на положення п.3 ч.5 ст. 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Таким чином суд приходить до висновку, що у працівників банку не було обґрунтованих сумнівів щодо не законності походження коштів на рахунок позивача, то банком було незаконно відмовлено у видачі коштів видачу коштів позивачу. Відповідачем доказів не законності походження коштів не було надано суду.

Частиною 3 статті 8 Конституції України, визначено, що норми Конституції є нормами прямої дії. Дане положення означає, що норми Конституції України застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) від 19.04.2001№ 4-рп/2001).Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (стаття 9 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom).

За нормою пункту 39 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (пункт 107 рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №3202/96, ECHR 2000-I).

Пунктом 50 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) визначено, що вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а також передбачено, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом». Вираз «на умовах, передбачених законом» найперше вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, зможе передбачити його наслідки для себе (пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.2003 у справі «Полторацький проти України»).

У рішенні Європейського суд з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» (Заява № 61333/00), Суд повторює, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Також, Суд визначає, що «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Брумареску проти Румунії»). Що ж до тлумачення поняття «інтереси суспільства», то його необхідно розуміти широко (пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»). Крім того, у даному рішенні зазначається, що завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи влади мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки того, що відповідає «суспільним інтересам».Отже, створена Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок початкової оцінки як існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і проблеми необхідності заходів з усунення несправедливості (пункт 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976 року, серія A, № 24). Це означає, що в цій сфері, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи влади мають певну свободу розсуду.

При таких обставинах дії банку є незаконними щодо права власності позивача ОСОБА_1 на її грошові кошти, відповідно позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, про те, що позивачка ОСОБА_1 надала суду докази в обґрунтування позовних вимог.

Також, суд вважає, що позивач довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору в сумі 908 грн., понесені позивачем, що підтверджується квитанціями №137 від 15.02.2021р.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 43-44, 47-49, 247, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів, задовольнити.

Зобов`язати Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(ЄДРПОУ 14360570) повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошовий переказ у розмірі 699 (шістсот дев`яносто дев`ять) гривень 00 копійок, що надійшов через мережу РrіvаtМоnеy в жовтні 2020 року, без проведення ідентифікації за допомогою відтворення фото, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду В.І.Старовецький