Рішення № 97070739, 12.05.2021, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4049/19

провадження №: 2/398/77/21

РІШЕННЯ

Іменем України

"12" травня 2021 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

судді – Нероди Л.М.,

за участі секретаря – Сніжко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №398/4049/19ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження (наказу) органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло,

учасники: позивач – ОСОБА_2 , представник позивача – адвокат Ковальова Т.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ВИМОГИ ПОЗИВАЧА

ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.10.2020 року, визнати незаконним та скасувати розпорядження (наказ) виконавчого комітету Олександрійської міської ради народних депутатів від 14 січня 1997 року № 10580, а також визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане згідно з розпорядженням (наказом) від 14 січня 1997 року № 10580, зареєстроване Олександрійським КМБТІ 15.01.1997 року за рестр. № 9433/66.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

14 січня 1997 року позивачем було реалізовано право на безоплатну приватизацію об`єкта державного житлового фонду - однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , на підставі чого їй та членам сім`ї згідно з розпорядженням (наказом) від 14.01.1997 р. № 10580 було видано свідоцтво про право власності на житло, зареєстроване Олександрійським КМБТІ 15.01.1997р. за реєстр. № 9433/66.

До вказаного свідоцтва в якості суб`єктів приватизації (членів сім`ї квартиронаймача) було автоматично вписано позивача - ОСОБА_1 , колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , сина - ОСОБА_3 , що свідчить про набуття ними права власності на спірну квартиру у рівних частках.

Позивач вважає, що право власності на спірну квартиру набуте ОСОБА_2 без належної правової підстави, та як законодавством, яке діяло у період приватизації спірної квартири, було передбачено, що приватизація державного житлового фонду може бути здійснена лише уповноваженим наймачем та членами його сім`ї, які постійно мешкають разом з наймачем та з обов`язковим письмовим погодженням всіх повнолітніх членів сім`ї на здійснення такої приватизації та визначення часток кожного з них.

Позивач зазначає, що у контексті визначення права на житло нормами законодавства, чинного як на момент здійснення приватизації спірного об`єкта житлового фонду, так і на час звернення до суду з позовом, встановлено, що до членів сім`ї власника житла належать лише особи, які проживають спільно.

Крім того, ОСОБА_2 на час приватизації спірної квартири був повнолітнім, для її приватизації необхідна була його письмова згода, проте, вказаної згоди відповідач не давав.

Також, у позові зазначено, що оспорюване свідоцтво про право власності видане у 1997 році, а позивач право користування квартирою, на яке вказане свідоцтво видане, вона отримала лише за рішенням суду у 1999 році.

Таким чином, позивач зазначає, що зміст оспорюваного свідоцтва очевидно суперечить чинним на час приватизації актам цивільного законодавства, тому просить задоволити її позовні вимоги.

У судовому засіданні представник позивач – ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити з підстав, що вказані у позові.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні також просила задовольнити її позовні вимоги, та додала, що факт того, що відповідач ОСОБА_2 є власником частини спірної квартири АДРЕСА_1 перешкоджає їй реалізовувати своє право власності на частку вказаної квартири, так як він свою частку квартири на дітей не переписує, та не дає дозвіл на продаж його частки. Крім того, позивач додатково повідомила суду, що на момент видачі оспорюваного свідоцтва про право власності на житло вона проживала однією сім`єю та була зареєстрована у спірній квартирі з відповідачем, на той момент її чоловіком, ОСОБА_2 , та третьою особою по справі, сином позивача, ОСОБА_3 , і на підставі поданої нею заяви Олександрійською міською радою народних депутатів від 14 січня 1997 року було видане відповідне розпорядження, на підставі якого в подальшому видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Проте проживати у вказаній квартирі позивач не могла, і лише після винесення у 1999 році рішення суду вселилася у зазначену квартиру, у зв`язку яз чим вважає свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 1997 року недійсним.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧІВ

Представник відповідача – виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, у судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином.

17.08.2020 року представник відповідача на адресу суду надав клопотання, у якому просив розгляд справи повести за його відсутності, та відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, представник відповідача зазначив, що позивач ОСОБА_2 звернулася до органу приватизації 13.01.1997 з заявою про оформлення передачі в особисту (спільну сумісну, часткову) власність, в заяві зазначивши, що при оформленні будинку у спільну часткову власність просить передбачити розподіл долі власності між членами сім`ї у такому співвідношенні: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . В графі підпис наймача та повнолітніх членів сім`ї наявні два підписи. До заяви додано довідку про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (однокімнатного будинку) та займані ними приміщення, в якій вказано, що в квартирі (будинку) за адресою АДРЕСА_2 мешкають і мають право на житло 3 особи, у зв`язку із чим 14.01.1997 виконавчим комітетом Олександрійської міської Ради народних депутатів видано свідоцтво на право власності на житло. Таким чином, при видачі оспорюваного свідоцтва дотримано усіх норм чинного на момент видачі норм чинного законодавства.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

ПОЗИЦІЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Третя особа – ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.02.2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 01.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

13.01.1997 року позивач ОСОБА_1 звернулася до керівника органу приватизації – голови міськвиконкому, у якій просила оформити передачу в особисту (спільну сумісну, часткову) власність квартиру, що вона наймає разом із членами сім`ї на умовах найму. При оформленні ОСОБА_2 вказаною заявою просила передбачити розподіл долі власності між членами сім`ї у такому співвідношенні: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Вказана заява містить два підписи – наймача та повнолітніх членів сім`ї. Вказаний факт підтверджується копією відповідної заяви.

До заяви долучено довідку про склад сім`ї наймача ізольованої квартири від 12.01.1997 року, що видана ЖЕК№3. Відповідно до вказаної довідки встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають та мають право на житло ОСОБА_1 , 1975 року народження, ОСОБА_2 , 1974 року народження, ОСОБА_3 , 1995 року народження. Вказані особи прописані у квартирі з 30.08.1996 року.

Розпорядженням органу приватизації Олександрійського міськвиконкому № 10580 від 14.01.1997 року прохання наймача ОСОБА_1 задоволено, та передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну спільну (сумісну або часткову) власність.

Свідоцтво про право власності на житло від 14.01.1997 року, що видане Виконкомом Олександрійської міської ради народних депутатів, посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , всього 3 чол. Вказане свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 14 січня 1997 року № 10580. Крім того, вказане свідоцтво зареєстроване Олександрійським КМБТІ 15.01.1997 року за рестр. № 9433/66.

Рішенням Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 18.11.1999 року у справі № 2-424/1999 р. ОСОБА_1 визнано членом сім`ї ОСОБА_5 , та визнано за нею право користування кв. АДРЕСА_3 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що вона є матір`ю позивача, і їй відомо, що позивач проживає у спірній квартирі більше тридцяти років. Також, у вказаній квартирі позивач проживала з чоловіком ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 . Свідок зазначила, що у 1997 році спірну кватиру було приватизовано, проте позивач не могла проживати у вказаній квартирі до того моменту, поки у 1999 році Олександрійським судом не було винесено відповідне рішення про право позивач користуватися квартирою.

ОЦІНКА СУДУ

В ході дослідження матеріалів справи встановлено, що 13.01.1997 року позивач звернулася до керівника органу приватизації – голови міськвиконкому, у якій просила оформити передачу в особисту (спільну сумісну, часткову) власність квартиру, що вона наймає разом із членами сім`ї на умовах найму. Крім того, позивач ОСОБА_2 вказаною заявою просила передбачити розподіл долі власності між членами сім`ї у такому співвідношенні: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Вказана заява містить два підписи – наймача та повнолітніх членів сім`ї, тобто самого позивача та її чоловіка – відповідача по справі ОСОБА_2 . У судовому засіданні позивач не заперечувала факту подання нею до органу приватизації заяви саме такого змісту.

До заяви позивачем було долучено довідку про склад сім`ї наймача ізольованої квартири від 12.01.1997 року, що видана ЖЕК№3, відповідно до якої у квартирі АДРЕСА_1 проживають та мають право на житло ОСОБА_1 , 1975 року народження, ОСОБА_2 , 1974 року народження, ОСОБА_3 , 1995 року народження.

На підставі зазначеної заяви, довідки про склад сім`ї та доданих документів, розпорядженням органу приватизації Олександрійського міськвиконкому № 10580 від 14.01.1997 року було передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну спільну (сумісну або часткову) власність.

Згідно з вказаним розпорядженням Виконкомом Олександрійської міської ради народних депутатів 14.01.1997 року видано свідоцтво про право власності на житло, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , всього 3 чол.

Тобто, розпорядження (наказ) Олександрійської міської ради народних депутатів від 14 січня 1997 року № 10580 узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийняте відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, підстав для його скасування в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що приватизацію квартири АДРЕСА_1 було проведено відповідно до норм діючого на той час законодавства, на підставі заяви позивача.

Позивач у судовому засіданні наполягала на тому, що відповідач ОСОБА_3 не має до вказаної квартири жодного відношення, так як у ній з самого початку проживала саме вона з батьками, і вже потім почав проживати відповідач, як її чоловік.

Вказані доводи позивача суд не приймає до уваги, так як матеріалами справи та показами самої позивачки, встановлено, що відповідач ОСОБА_3 станом на момент приватизації спірної квартири був чоловіком позивача, яка у свою чергу була наймачем спірної квартири. Враховуючи викладене. Відповідач ОСОБА_3 був членом її сім`ї позивача, та мав повне право користуватися вказаним житловим приміщенням нарівні з наймачем. Матеріали справи підтверджують і той факт, що відповідач ОСОБА_3 був зареєстрований (прописаний) за вказаною адресою.

Враховуючи викладені обставини відповідач ОСОБА_3 мав повне право на приватизацію частини найманого житла.

Посилання позивача як на підставу недійсності свідоцтва не те, що незважаючи на наявність свідоцтва про право власності на спірне житло, проживати у вказаній квартирі позивач та члени її сім`ї змогли лише після винесення у 1999 році рішення суду про визнання її (позивача) членом сім`ї ОСОБА_5 , та визнано за нею права користування кв. АДРЕСА_3 , суд також не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що свідоцтво про право власності на житло від 14.01.1997 року, що видане Виконкомом Олександрійської міської ради народних депутатів, посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , всього 3 чол.

Вказане свідоцтво видане у 1997 році, а рішення, на яке посилається позивач ухвалено у 1999 році. Таким чином, право власності позивача та членів її сім`ї на спірну квартиру виникло набагато раніше, ніж ухвалення рішення, на яке посилається позивач як на підставу недійсності свідоцтва. Тому позивачем на переконання суду не доведено належними та допустимими доказами того, що зазначене позивачем рішення Олександрійського міського суду Кіровоградської області від 18.11.1999 року у справі № 2-424/1999 р. якимось чином впливає на недійсність свідоцтва про право власності на житло, видане згідно з розпорядженням (наказом) від 14 січня 1997 року № 10580, зареєстроване Олександрійським КМБТІ 15.01.1997 року за рестр. № 9433/66.

Таким чином, матеріали справи не містять даних на підтвердження позиції позивача, тому суд приходить до висновку, що виконавчим комітетом Олександрійської міської ради народних депутатів при видачі розпорядження від 14 січня 1997 року № 10580 та свідоцтва, що зареєстроване Олександрійським КМБТІ 15.01.1997 року за рестр. № 9433/66, не були порушені вимоги чинного законодавства України у сфері приватизації державного житлового фонду та державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

НОРМИ ПРАВА

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Стаття 5 ЦПК України вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч. 1 ст. 58 Житлового кодексу Української РСР па підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до частини першої статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно з положеннями статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому законом порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з частиною третьою статті 48 ЖК Української РСР громадяни, які одержали житло у державному фонді, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку)…

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Порядок приватизації державного житлового фонду на час виникнення спірних правовідносин регулювався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 30).

Відповідно до ст. 23 Положення, яке діяло на момент приватизації, оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Пунктами 20, 21 цього Положення встановлено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї на займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

У відповідності до п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яке затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, яке діяло на момент приватизації, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Статтею 14 Цивільного кодексу Української РСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх мені батьки (усиновителі) або опікун.

Відповідно до ст. 60 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинний на момент приватизації спірної квартири, захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. В разі одруження неповнолітніх (стаття 16 цього Кодексу) вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно.

Статтею 78 Кодексу про шлюб та сім`ю України було передбачено, що якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Зі змісту ст. 81 ЦПК України вбачається, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений статтею 16 ПК України. Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регулює конкретні цивільні правовідносини.

За приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

При цьому, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, та враховуючи той факт, що відсутні законні підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження (наказу) виконавчого комітету Олександрійської міської ради народних депутатів від 14 січня 1997 року № 10580, а також для визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, зареєстроване Олександрійським КМБТІ 15.01.1997 року за рестр. № 9433/66, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, так як у задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати по справі слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 141, 200, 258, 264, 265, 273, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та подано апеляційну скаргу до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2021 року.

СУДДЯ: Л.М. НЕРОДА