Рішення № 97070130, 12.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.05.2021Справа № 910/19952/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки"

про стягнення 60 847,42 грн.,

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 470 775,93 грн.,

За участю представників сторін (за первісним позовом):

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Лєдовський А.В. за ордером серії СЕ № 11011582 від 24.03.21.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підприємство) в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Підрозділ) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки" (далі - Товариство) про стягнення 60 847,42 грн., з яких: 32 917,45 грн. - пеня, 27 929,97 грн. - штраф.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем обов`язків за укладеним між сторонами Договором від 15.01.2020 року № 12с/267/53-142-01-20-01142 в частині своєчасної поставки погодженого контрагентами товару, внаслідок чого виникли підстави для стягнення з нього нарахованих штрафних санкцій. У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року відкрито провадження у справі № 910/19952/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

10.02.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства, в якій останнє просило суд стягнути з Підприємства в особі Підрозділу заборгованість, що виникла внаслідок неналежного виконання покупцем умов Договору від 15.01.2020 року № 12с/267/53-142-01-20-01142 в частині своєчасної оплати поставленої продукції, у загальному розмірі 470 775,93 грн., з яких: 398 999,52 грн. - основний борг, 24 103,67 грн. - пеня, 27 929,97 грн. - штраф, 6 855,14 коп. - 3 % річних, 12 887,63 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.02.2021 року зустрічну позовну заяву Товариства прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/19952/20. Крім того, цією ухвалою вирішено перейти до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, розгляд зустрічного позову призначити разом з первісним у підготовчому засіданні на 02.03.2021 року.

До початку призначеного підготовчого засідання 02.03.2021 року на електронну пошту господарського суду міста Києва надійшло клопотання Підприємства від 02.03.2021 року, в якому позивач за первісним позовом просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У підготовчому засіданні 02.03.2021 року судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в даній справі на 24.03.2021 року.

15.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Підприємства на зустрічну позовну заяву від 10.03.2021 року № 12-07/845, в якому останнє зазначило про передчасність вимог Товариства, оскільки постачальником належними доказами не було підтверджено факту виконання ним умов пунктів 3.3 та 3.4 укладеного між сторонами договору. Крім того, відповідач за зустрічним позовом заперечив проти обґрунтованості здійсненого Товариством розрахунку заявлених до стягнення за зустрічним позовом сум штрафних санкцій та компенсаційних виплат.

У підготовчому засіданні 24.03.2021 року судом задоволено усне клопотання представника Товариства про поновлення строку для подання відзиву на первісний позов, а також встановлено Товариству та Підприємству строки на подання відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву відповідно.

Разом із тим, у вказаному підготовчому засіданні судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13.04.2021 року.

30.03.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли заперечення Товариства від 29.03.2021 року на відзив на зустрічну позовну заяву, в яких останнє вказало на безпідставність тверджень відповідача за зустрічним позовом про відсутність супровідних документів на товар, а також навело аргументи на спростування інших заперечень Підприємства проти зустрічних позовних вимог.

У підготовчому засіданні 13.04.2021 року з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, судом, з урахуванням положень статей 177, 182 Господарського процесуального кодексу України, постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі № 910/19952/20 на 30 днів.

Разом із тим, ухвалою господарського суду міста Києва від 13.04.2021 року підготовче провадження у справі № 910/19952/20 було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 12.05.2021 року.

Представник Товариства у судовому засіданні 12.05.2021 року підтримав зустрічні вимоги та заперечив проти первісних вимог Підприємства.

Підприємство про дату, час і місце розгляду справи було повідомлене належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 12.05.2021 року не забезпечило, будь-яких заяв чи клопотань на час проведення цього судового засідання на адресу суду не направило.

У судовому засіданні 12.05.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника Товариства, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов Підприємства та зустрічний позов Товариства, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2020 року між Підприємством в особі директора Підрозділу (покупець) та Товариством (постачальник) було укладено договір № 12с/267/53-142-01-20-01142 (далі - Договір), за умовами якого останнє зобов`язалося в порядку та на умовах, визначених у Договорі, поставити покупцю комп`ютерне обладнання (код ДК 021:2015 - 30230000-0 Панельні комп`ютери з приладдям), а Підприємство зобов`язалося прийняти і оплатити цю продукцію на умовах, визначених Договором.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих осіб.

Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування, одиниця виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна визначені в Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору.

За умовами наявної у матеріалах справи Специфікації (Додатку № 1 до Договору) відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу комп`ютерне обладнання на загальну суму 399 000,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1 Договору продукція, що постачається, по своїй якості, технічним параметрам та комплектності повинна відповідати технічним характеристикам на товар (Додаток № 2 до Договору), діючим стандартам, ТУ, підтверджуватися технічними паспортами і відповідати нормативно-технічній документації, виданій підприємством-виробником, та умовам Договору.

Слід також зазначити, що у наявному в матеріалах справи Додатку № 2 до Договору сторони погодили технічні характеристики вищенаведеного товару.

Ціна за одиницю продукції встановлена в національній валюті України та вказується у Специфікації до Договору, що є його невід`ємною частиною (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 означеного правочину, з урахуванням додаткової угоди від 15.01.2020 року № 1 до нього, встановлено, що сума Договору є твердою та становить 398 999,52 грн., у тому числі ПДВ - 66 499,92 грн.

Відповідно до пункту 3.3 Договору розрахунок за продукцію здійснюється по узгодженим цінам в національній валюті України протягом 25 (двадцяти п`яти) банківських днів з моменту поставки та проходження вхідного контролю продукції за кількістю та якістю відповідно до нормативних документів покупця, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в Договорі, згідно з рахунком, наданим постачальником.

Умовами пункту 3.4 цієї угоди передбачено, що оплата покупцем частини вартості поставленої продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Договору поставка продукції здійснюється у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс 2010" на умовах DDP - склад покупця (Дніпропетровська область, місто Жовті Води, вулиця Гагаріна, 4). Датою поставки продукції вважається дата підписання сторонами видаткової накладної або акту прийняття-передачі продукції та проходження вхідного контролю продукції за кількістю та якістю відповідно до нормативних документів покупця, та виставлення постачальником рахунку-фактури. Видаткова накладна або акт прийняття-передачі продукції складається та підписується сторонами у двох примірниках.

У пункті 4.3 Договору сторони погодили, що строк поставки продукції - до 20.03.2020 року.

Відповідно до пункту 7.1 цього Договору останній набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін та реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" та діє до 25.12.2020 року, а в частині виконання зобов`язань - до їх повного виконання.

Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 7.2 Договору).

Водночас із матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо поставки передбаченого цією угодою товару в установлений строк (до 20.03.2020 року) виконало неналежним чином, поставивши покупцю за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020 року (яка підписана уповноваженим представником первісного позивача 15.05.2020 року) частину погодженої сторонами продукції на суму 199 499,76 грн. (тобто з простроченням на 55 календарних днів), а також передавши покупцеві решту узгодженого контрагентами товару на суму 199 499,76 грн. лише 10.07.2020 року відповідно до видаткової накладної № 79 від 10.07.2020 року (допустивши прострочення поставки ще на 55 календарних днів).

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних видаткових накладних № 61 від 14.05.2020 року на суму 199 499,76 грн. та № 79 від 10.07.2020 року на суму 199 499,76 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, Підприємство звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства заявлених сум пені та штрафу, нарахованих за несвоєчасну поставку товару.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось вище, положеннями пункту 4.3 Договору передбачено строк поставки продукції - до 20.03.2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки позивачу продукції у строк, визначений за домовленістю сторін.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням Товариством обов`язку щодо поставки покупцеві передбаченої укладеним між сторонами Договором продукції, позивач за первісним позовом просив суд стягнути з постачальника 32 917,45 грн. пені, нарахованої у період з 21.03.2020 року по 09.07.2020 року включно на відповідні суми вартості несвоєчасно поставлених партій товару, з яких: 21 944,97 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку продукції на суму 398 999,52 грн. у період з 21.03.2020 (перший день прострочення поставки продукції згідно з умовами пункту 4.3 Договору) по 14.05.2020 включно (день, що передує даті поставки позивачу продукції на суму 199 499,76 грн. за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020 року, яка була фактично підписана уповноваженим представником покупця 15.05.2020 року); 10 972,48 грн. - пеня, нарахована за несвоєчасну поставку решти продукції на суму 199 499,76 грн. у період з 16.05.2020 (наступний день після поставки позивачу продукції на суму 199 499,76 грн. за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020) по 09.07.2020 включно (день, що передує даті поставки позивачу решти погодженої сторонами продукції на суму 199 499,76 грн. за видатковою накладною № 79 від 10.07.2020 року).

Крім того, позивач за первісним позовом просив суд стягнути з Товариства 27 929,97 грн. штрафу, нарахованого за прострочення понад 30 днів поставки товару за Договором на загальну суму 398 999,52 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.

Судом встановлено, що Підприємство відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов`язань фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Слід також зазначити, що за умовами частини 4 статі 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру штрафних санкцій безпосередньо в укладеному між ними договорі.

У пункті 5.3 Договору сторони погодили, що у разі порушення строків чи об`ємів поставок продукції, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості продукції, по якій допущено прострочення, за кожний день прострочки, а в разі прострочки поставки понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від суми непоставленого товару.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 911/2813/17 від 09.02.2018, у справі № 911/1351/17 від 22.03.2018, у справі № 922/1720/17 від 25.05.2018, у справі № 917/194/18 від 02.04.2019.

Оскільки судом встановлено, що Товариство несвоєчасно виконало взятий на себе обов`язок щодо поставки всього обсягу погодженої між сторонами продукції, і розмір нарахованих позивачем за первісним позовом штрафу та пені відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги Підприємства в особі Підрозділу про стягнення з Товариства наведених сум є обґрунтованими.

Відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження поставки продукції Підприємству в установлені Договором строки, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені Підприємством первісні позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У той же час, в обґрунтування зустрічних позовних вимог у даній справі Товариство посилалося на порушення Підприємством взятих на себе за Договором зобов`язань в частині оплати поставленого йому товару. У зв`язку з наведеними обставинами, Товариство просило суд стягнути з покупця грошові кошти у загальному розмірі 470 775,93 грн., з яких: 398 999,52 грн. - основний борг, 24 103,67 грн. - пеня, 27 929,97 грн. - штраф, 6 855,14 коп. - 3 % річних, 12 887,63 грн. - інфляційні втрати.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як було зазначено вище, відповідно до пункту 3.3 Договору розрахунок за продукцію здійснюється по узгодженим цінам в національній валюті України протягом 25 (двадцяти п`яти) банківських днів з моменту поставки та проходження вхідного контролю продукції за кількістю та якістю відповідно до нормативних документів покупця, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в Договорі, згідно з рахунком, наданим постачальником.

Пунктом 3.4 цієї угоди встановлено, що оплата покупцем частини вартості поставленої продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Заперечуючи проти зустрічних вимог Товариства, Підприємство вказувало на передчасність вимог постачальника, оскільки останнім належними доказами не було підтверджено факту виконання ним умов пунктів 3.3 та 3.4 укладеного між сторонами Договору.

Проте вказані заперечення не беруться судом до уваги з огляду на наявність у матеріалах справи копій видаткових накладних № 61 від 14.05.2020 року на суму 199 499,76 грн. (яка підписана уповноваженим представником первісного позивача 15.05.2020 року) та № 79 від 10.07.2020 року на суму 199 499,76 грн., які підтверджують факт поставки Підприємству спірного товару.

Відповідно до пункту 4.5 Договору разом з продукцією постачальник надає покупцеві наступні документи: видаткову накладну; рахунок-фактуру (оригінал); технічний паспорт або сертифікат відповідності (копія, завірена печаткою постачальника, на вимогу надати переклад українською мовою), який передбачений на даний вид продукції, або інший документ, який підтверджує якість продукції; гарантійний талон на продукцію.

Слід зазначити, що в обох видаткових накладних, за якими Підприємству поставлявся товар, наявні відомості про те, що разом з означеними товаророзпорядчими документами покупцю надані всі супроводжувальні документи згідно Договору.

Крім того, відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів відмови Підприємства від приймання товару чи пред`явлення покупцем претензій Товариству стосовно відсутності певних супроводжувальних документів.

Наведені обставини спростовують вищевказані заперечення Підприємства.

Як було зазначено вище, за умовами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, зважаючи на приписи пункту 3.3 Договору, суд дійшов висновку про те, що останнім днем погодженого сторонами строку оплати Підприємством товару, поставленого за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020 року на суму 199 499,76 грн. (яка підписана уповноваженим представником первісного позивача 15.05.2020 року), є 19.06.2020 року, а останнім днем строку оплати покупцем товару, поставленого за видатковою накладною № 79 від 10.07.2020 року на суму 199 499,76 грн., є 14.08.2020 року.

Однак, при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Підприємство оплату вартості поставленого йому Товариством товару в установлений строк не здійснило, заборгувавши таким чином позивачу за зустрічним позовом 398 999,52 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу Підприємства за поставлений останньому товар за Договором згідно з видатковими накладними № 61 від 14.05.2020 року на суму 199 499,76 грн. та № 79 від 10.07.2020 року на суму 199 499,76 грн., яка складає 398 999,52 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач за зустрічним позовом на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед постачальником, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість зустрічних вимог Товариства до Підприємства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний зустрічний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Разом із тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому товару, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 3 % річних у загальному розмірі 6 855,14 коп., з яких: 3 828,20 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 20.06.2020 року по 08.02.2021 року на суму основного боргу в розмірі 199 499,76 грн. (що становить вартість товару, поставленого за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020 року), а також 3 026,94 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 08.08.2020 року по 08.02.2021 року на суму основного боргу в розмірі 199 499,76 грн. (що становить вартість товару, поставленого за видатковою накладною № 79 від 10.07.2020 року). Також, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 12 887,63 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми боргу по кожній видатковій накладній окремо протягом вищенаведених періодів.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши наданий Товариством розрахунок вищенаведених компенсаційних виплат, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених методологічних помилок при визначенні початкових дат періодів прострочення та, відповідно, кількості днів за відповідні періоди прострочення, що призвело до заявлення сум 3 % річних у завищеному розмірі.

Так, згідно з частиною другою статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини першої статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Як було вказано судом вище, останнім днем погодженого сторонами строку оплати Підприємством товару, поставленого за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020 року на суму 199 499,76 грн. (яка підписана уповноваженим представником первісного позивача 15.05.2020 року), є 19.06.2020 року (тоді як прострочення цього зобов`язання настало з 20.06.2020 року), а останнім днем строку оплати покупцем товару, поставленого за видатковою накладною № 79 від 10.07.2020 року на суму 199 499,76 грн., є 14.08.2020 року (у той час як прострочення виконання цього зобов`язання настало з 15.08.2020 року).

Проте, з наданого Товариством розрахунку вбачається, що позивачем за зустрічним позовом всупереч вимог частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України невірно визначено дати початкових періодів нарахування наведених сум, зокрема, за видатковою накладною № 79 від 10.07.2020 року.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з Підприємства на користь Товариства за вказані останнім періоди (з урахуванням встановлених судом дійсних дат виникнення прострочення покупця по кожному взятому на себе зобов`язанню окремо), є 6 740,68 грн., з яких: 3 828,20 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 20.06.2020 року по 08.02.2021 року на суму основного боргу в розмірі 199 499,76 грн. (що становить вартість товару, поставленого за видатковою накладною № 61 від 14.05.2020 року), а також 2 912,48 грн. - 3 % річних, нараховані у період з 15.08.2020 року по 08.02.2021 року на суму основного боргу в розмірі 199 499,76 грн. (що становить вартість товару, поставленого за видатковою накладною № 79 від 10.07.2020 року).

У той же час заявлена Товариством до стягнення сума інфляційних втрат відповідає положенням чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру наведених компенсаційних виплат протягом дійсних періодів прострочення Підприємством оплати поставленого йому товару за вищевказаними видатковими накладними.

Слід зазначити, що Підприємством контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було.

Відтак, суд частково приймає до уваги викладені Підприємством у відзиві на зустрічну позовну заяву від 10.03.2021 року № 12-07/845 заперечення проти обґрунтованості здійсненого постачальником розрахунку сум 3 % річних та інфляційних втрат з вищенаведених підстав.

За таких обставин, стягненню з Підприємства на користь Товариства підлягає 3 % річних у розмірі 6 740,68 грн. та 12 887,63 грн. інфляційних втрат. Водночас у задоволенні вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення з покупця 114,46 грн. 3 % слід відмовити.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням покупцем грошових зобов`язань щодо оплати поставленого йому товару, Товариство просило суд стягнути з Підприємства пеню в загальному розмірі 24 103,67 грн., з яких: 12 035,35 грн. - пеня, нарахована у період з 20.06.2020 року по 20.12.2020 року на суму основного боргу в розмірі 199 499,00 грн. (за 184 дні прострочення), а також 12 068,32 грн. - пеня, нарахована у період з 09.08.2020 року по 08.02.2021 року на суму основного боргу в розмірі 199 499,00 грн. (за 184 дні прострочення).

За приписами частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

В силу приписів статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.2 Договору, у разі порушення покупцем більш ніж на 30 календарних днів строку оплати продукції, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочки оплати.

З огляду на викладене, а також з урахуванням системного аналізу положень пунктів 3.3 та 5.2 Договору, суд зазначає, що обов`язок покупця зі сплати встановленої Договором пені виникає на 31 день з моменту закінчення строку оплати товару (25 банківських днів з моменту поставки та проходження вхідного контролю продукції + 30 календарних днів, передбачених пунктом 5.2 Договору).

За таких обставин, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Підприємства на користь Товариства за дійсні періоди прострочення (а також враховуючи межі зустрічних позовних вимог Товариства в частині бази нарахування та кінцевих дат такого нарахування), є 19 756,89 грн., з яких: 10 073,06 грн. - пеня, нарахована у період з 20.07.2020 року по 20.12.2020 року (кінцева дата нарахування, вказана Товариством у розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 199 499,00 грн. (зазначена постачальником база нарахування), а також 9 683,83 грн. - пеня, нарахована у період з 14.09.2020 року по 08.02.2021 року (кінцева дата нарахування, вказана Товариством у розрахунку) на суму основного боргу в розмірі 199 499,00 грн. (зазначена постачальником база нарахування).

Отже, стягненню з Підприємства на користь Товариства підлягає пеня у розмірі 19 756,89 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення з покупця 4 346,78 грн. пені слід відмовити.

Крім того, Товариство просило суд стягнути з покупця 27 929,97 грн. штрафу, нарахованого за прострочення оплати поставленого Підприємству товару на загальну суму 398 999,52 грн. понад 30 днів на підставі статті 231 Господарського кодексу України.

Як було вказано вище, приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Так, Підприємство відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов`язань фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Оскільки інший розмір штрафу не передбачено законом чи укладеним між сторонами Договором, а можливість стягнення вказаного виду штрафної санкції у розмірі семи відсотків від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, прямо передбачена чинним законодавством, зокрема, статтею 231 Господарського кодексу України, а також зважаючи на те, що прострочення Підприємством (яке відноситься до суб`єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки) оплати вартості поставленого йому позивачем за зустрічним позовом товару на суму 398 999,52 грн. тривало понад тридцять днів, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань покупця на відсутність правових підстав для стягнення з нього штрафу в спірних правовідносинах.

Зважаючи на те, що розмір нарахованого Товариством штрафу в сумі 27 929,97 грн. відповідає вищезазначеним приписам законодавства та є арифметично вірним, зустрічні позовні вимоги постачальника до Підприємства в особі Підрозділу про стягнення наведеної суми цієї неустойки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, зустрічний позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства в особі Підрозділу до Товариства про стягнення 60 847,42 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі, тоді як зустрічні позовні вимоги Товариства до Підприємства в особі Підрозділу про стягнення 470 775,93 грн. підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки" про стягнення 60 847,42 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки" (03061, місто Київ, вулиця М. Донця, будинок 6, офіс 102-Б; код ЄДРПОУ 32667910) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (52210, Дніпропетровська область, місто Жовті Води, вулиця Гагаріна, будинок 4; код ЄДРПОУ 39688675) 32 917 (тридцять дві тисячі дев`ятсот сімнадцять) грн. 45 коп. пені, 27 929 (двадцять сім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 97 коп. штрафу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 470 775,93 грн. задовольнити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Автоматика та машинобудування" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (52210, Дніпропетровська область, місто Жовті Води, вулиця Гагаріна, будинок 4; код ЄДРПОУ 39688675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні компоненти та засоби обчислювальної техніки" (03061, місто Київ, вулиця М. Донця, будинок 6, офіс 102-Б; код ЄДРПОУ 32667910) 398 999 (триста дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 52 коп. основного боргу, 6 740 (шість тисяч сімсот сорок) грн. 68 коп. 3 % річних, 12 887 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 63 коп. інфляційних втрат, 19 756 (дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн. 89 коп. пені, 27 929 (двадцять сім тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 97 коп. штрафу та 6 994 (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 72 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. У задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 21.05.2021 року.

Суддя В.С. Ломака