Рішення № 97070024, 04.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.02.2021Справа № 910/1904/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" вул. Васильківська,45, м. Київ, 03150

до 1. Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області вул. Казакова 3, м. Дніпро, 49107

2. Державної казначейської служби України вул. Бастіонна,6, м. Київ, 01601

про стягнення 619 239,30 грн. збитків

Представники учасники справи:

від позивача: Білека Ю.І. - довіреність б/н від 27.12.2019 року;

від відповідача 1: Лейченко І.М. - довіреність № 15-Д від 08.01.2020 року;

від відповідача 2: Карпенко Н.В. - довіреність № 5-1/290 від 05.01.2021 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України про стягнення 619 239,30 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб ГУ Держпраці у Дніпропетровській області щодо накладення штрафу за порушення законодавства про працю постановами, які в подальшому були скасовані в судовому порядку, позивач змушений був нести додаткові витрати в межах виконавчого провадження з примусового виконання вказаних постанов, обов`язок з відшкодування яких приписами ст.ст. 1173, 1174 ЦК України покладено на відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача від 28.02.2020 року про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1904/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.04.2020 року.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", установлено з 12 березня 2020 року до 11 травня 2020 року на усій території України карантин.

Окрім того, відповідно до заяви Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11.03.2020 року на офіційному веб-сайті Ради суддів України, розміщено звернення до громадян щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачаються обов`язкової присутності учасників сторін та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання, та у зв`язку з необхідністю надання позивачу часу для ознайомлення із запереченнями відповідача щодо висновку експертів.

Листом від 16.03.2020 року № 9рс-186/20 Радою суддів України з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, рекомендовано встановити особливий режим роботи судів України на період з 16.03.2020 по 03.04.2020 року, зокрема, щодо можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами.

В зв`язку з викладеним, з метою мінімізації ризиків розповсюдження хвороби судове засідання, призначене на 08.04.2020 року, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 року підготовче засідання призначено на 22.07.2020 року.

Від відповідача 1 надійшло 14.07.2020 року клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 року задоволено клопотання відповідача 1 та призначено судове засідання в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1904/20 та призначив розгляд справи по суті на 02.09.2020 року.

Так, 20.08.2020 року від відповідача 1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 року задоволено клопотання відповідача 1 та призначено судове засідання в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 року задоволено клопотання позивача та відкладено судове засідання на 01.10.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 року задоволено клопотання відповідача 1 та призначено судове засідання в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року відкладено розгляд справи по суті на 21.10.2020 року.

Проте судове засідання, призначене на 21.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року розгляд справи призначено на 16.12.2020 року.

Так, 24.11.2020 року від відповідача 1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2020 року задоволено клопотання відповідача 1 та призначено судове засідання в режимі відео конференції.

У судових засіданнях 16.12.2020 та 23.12.2020 року протокольно оголошено перерву у судовому засідання на 23.12.2020 та 04.02.2021 року відповідно.

Окрім цього 21.12.2020 року від відповідача 1 до суду надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 року в задоволенні клопотання відповідача 1 про проведення засідання в режимі відео конференції відмовлено.

Від відповідача 1 надійшли 14.01.2021 року та 19.01.2021 року клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року задоволено клопотання відповідача 1 та призначено судове засідання в режимі відео конференції.

Судом повідомлено, що від відповідача 1 через канцелярію суду надійшов відзив № 2102-16/04 від 24.03.2020 року на позовну заяву, в якому Головне управління Держпаці у Дніпропетровській області заперечує проти позовних вимог, посилаючись на правомірність вчинення відповідачем 1 дій при прийнятті постанов від 20.11.2018 року та направлення їх на виконання до органів державної виконавчої служби, а також наголошуючи на відсутності в резолютивній частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2019 року у справі № 640/21178/18 зобов`язання Головного управління Держпраці в Дніпропетровській області про повернення плачених позивачем штрафів та врегулювання питання повернення коштів з бюджету Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845. Окрім цього відповідач звертає увагу, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області не є одержувачем коштів, стягнутих виконавчою службою з позивача, та не є розпорядником вказаних коштів, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Також через канцелярію суду 22.04.2020 року від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву № 5-10-10/6320 від 03.04.2020 року, в якому Державна казначейська служба України заперечує проти позовних вимог та зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту та відсутність вини відповідача 2, а також наголошує на необхідності повернення сплачених позивачем коштів відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 22.07.2020 року від позивача через канцелярію суду 19.05.2020 року надійшла відповідь на відзив ГУ Держпраці у Дніпропетровській області б/н від 12.05.2020 року, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 1, посилаючись на встановлення Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 640/21178/28 незаконності та протиправності рішень ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, а також той факт, що рішення адміністративного суду не є виконавчим документом. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Від позивача 19.05.2020 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив ДКС України б/н від 12.05.2020 року, в якій позивач не визнає доводи відповідача 2, посилаючись при цьому на те, що застосування приписів ст. 1173 ЦК України не вимагає обов`язковості вини органу, що здійснює відшкодування коштів (розпорядника бюджетних коштів).

В свою чергу від відповідача 1 до суду 01.06.2020 року надійшли заперечення на відповідь на відзив № 3414-16/04 від 26.05.2020 року, в яких останній підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Окрім цього позивачем 21.10.2020 року подано клопотання про закриття провадження у справі та повернення судового збору з бюджету у зв`язку зі зверненням позивача до ДКС України із заявою про повернення коштів з бюджету згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, копія якої долучена до клопотання. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

В подальшому 16.12.2020 року позивачем подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме результатів розгляду звернення до відповідача 1 та відповідача 2 з вимогами про повернення коштів, та про відмову від раніше поданого клопотання про закриття провадження у справі, оскільки звернення результатів не принесли, а отже право позивача підлягає судовому захисту. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Окрім цього, зважаючи на відмову позивача від раніше поданого клопотання про закриття провадження у справі відповідне клопотання судом не розглядається.

До початку судового засідання 04.02.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 01.01.2021 року про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме результатів повторного звернення до відповідача 2 щодо питання повернення ТОВ «Дієса» спірних грошових коштів. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті 04.02.2021 року до суду не надходило.

В судове засідання з розгляду справи по суті 04.02.2021 року з`явились уповноважені представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2.

Представник відповідача 1 приймав участь в судовому засіданні 04.02.2021 року в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області.

У судовому засіданні 04.02.2021 року з розгляду справи по суті уповноважений представник позивача надав усні пояснення та відповіді на запитання суду, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідача 1 та 2 в судовому засіданні 04.02.2021 року заперечили проти позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, відповіли на питання суду.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.02.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частин першої, другої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Згідно з частиною першою статті 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

За визначенням пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення № 96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з пунктом 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 100, територіальним органом Держпраці на території м. Дніпра та Дніпропетровської області є Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Згідно з Положенням про Головне управління Держпраці, затвердженого наказом Держпраці від 03.08.2018 року № 84, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та відповідно їй підпорядковується.

До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п. 4 Положення № 96).

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно п. 2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Як встановлено під час розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва справи № 640/21178/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, 25.10.2018 року інспекторами праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Павловою Н.А. та Уріщенко А.В. відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України, ч.3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295, сформовано вимогу від 25.10.2018 року № ДН1827/249/НД/В1 про надання документів ТОВ "ДІЄСА" для проведення інспекційного відвідування.

На підставі наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 18.10.2018 року № 898-І та направлення від 18.10.2018 року № 371 посадовими особами відповідача 1 проведено інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю у ТОВ "ДІЄСА" за місцем здійснення господарської діяльності: 49000, м. Дніпро, вул. Тітова, 36 ТЦ "Аполло" магазин "Ельдорадо", за результатами якого складено акт від 31.10.2018 року № ДН1827/249/АВ.

Зокрема, вказаним актом зафіксовано порушення ТОВ "ДІЄСА": статті 107 Кодексу законів про працю України, яке полягає у не здійсненні оплати 15 працівникам за роботу у святкові та неробочі дні; статті 30 Закону України "Про оплату праці", яке полягає у незабезпеченні керівником достовірного бухгалтерського обліку витрат на оплату праці.

На підставі виявлених порушень 20.11.2018 року ГУ Держпраці в Дніпропетровській області прийнято постанови про накладення уповноваженими посадовими особами у відповідності до абз. 8 ч. 2 ст. 256, ст. 259 Кодексу законів про працю України, штрафу, а саме: № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 про накладення на ТОВ "ДІЄСА" штрафу у розмірі 3723,00 грн. та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 про накладення на ТОВ "ДІЄСА" штрафу у розмірі 558450,00 грн. Копії вказаних постанов наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 509 від 17.07.2013 року (далі - Постанова № 509) штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Пунктом 11 Постанови № 509 передбачено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, у зв`язку з несплатою штрафів в добровільному порядку відповідач 1 - ГУ Держпраці у Дніпропетровській області звернувся до Печерського РВ ВДВС у м. Києві ГТУЮ м. Києва з постановами №ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/17 від 20.11.2018 року та №ДН1827/249/АВ/ІП/ФС/716 від 20.11.2018 року для примусового виконання.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маріуцою Т.В. 11.04.2019 року відкрито виконавче провадження №58189007 з примусового виконання постанови №ДН 1827/249/АВ/МГ-ФС/717 від 20.11.2018року, якою накладено на позивача штраф у розмірі 558 450,00 грн. та визначено виконавчий збір в сумі 55845,00 грн., а також постановою 11.04.2019 в межах виконавчого провадження накладено арешт на всі рахунки ТОВ "Дієса" у розмірі 614 664,00 грн.

Також 11.04.2019 року старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маріуцою Т.В. відкрито виконавче провадження №58435898 з примусового виконання постанови №ДН1827/249/АВ/ІП/ФС/716 від 20.11.2018 року, якою накладено штраф у розмірі 3 723,00 грн., а також визначено виконавчий збір в сумі 372,30 грн.

Позивачем з метою виконання постанов державного виконавця від 11.04.2019 року платіжними дорученнями №00250322 від 15.04.2019 року на суму 4 595,30 грн. та від 15.04.2019 року №00250321 на суму 614 644,00 грн. на депозитний рахунок ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві було перераховано грошові кошти в загальній умі 619 239,30 (сума основного боргу+виконавчий збір+витрати виконавця) з метою закриття виконавчих проваджень.

За приписами п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Так, старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Маріуцою Т.В. постановою від 18.04.2019 року про закінчення провадження було закінчено ВП №58435898 у зв`язку із повним фактичним виконанням, а також 22.04.2019 року постановою про закінчення провадження було закінчено ВП №58189007 у зв`язку із повним фактичним виконанням, а також припинено чинність арешту майна боржника.

Поряд із цим, не погоджуючись із вказаними постановами ГУ Держпраці в Дніпропетровській області позивач звернувся з позовом до адміністративного суду, за результатами розгляду якого рішенням від 07.06.2019 року, яке набрало законної сили, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 45, ідентифікаційний код 36483471) задоволено, визнано протиправними та скасовано постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49170, м. Дніпро, вул. Казакова, 3, ідентифікаційний код 39788766) про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20.11.2018 року: № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717, оскільки оскаржувані постанови не відповідають критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та є протиправними.

Зокрема, зазначеним судовим рішенням зважаючи на те, що ГУ Держпраці в Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування поза межами наданого доручення Державної служби України з питань праці від 09.08.2018 року № 3828/4/4.1-3в-18, порушено процедуру проведення інспекційного відвідування та п. 7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, суд дійшов висновку, що вказані порушення нівелюють правові наслідки спірних постанов, у зв`язку з чим останні підлягають скасуванню.

Беручи до уваги визнання протиправними та скасування в судовому порядку постанов ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 про накладення штрафів на позивача, останній звернувся із заявою б/н від 08.09.2020 року до Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Дніпра щодо списання коштів, за результатами розгляду якого останнє листом № 03-06-10/1471 від 21.09.2020 року повідомило позивача про необхідність доопрацювання документів згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 (далі - Порядок № 845).

Окрім цього, керуючись Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 року №787 (далі - Порядок № 787) для отримання подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів в розмірі 619 239,30 грн., сплачених ТОВ «Дієса» позивач звернувся до Державної казначейської служби України та Управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області із заявою від 06.10.2020 року щодо повернення грошових коштів в сумі 619 239,30 грн., сплачених до бюджету.

Державною казначейською службою України листом від 03.12.2020 року №05-06-06/21819 у відповідь на заяву товариства від 06.10.2020 року, з посиланням на розгляд питання про стягнення із Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області сплаченого судового збору у розмірі 10 353,60 грн. у справі №640/21178/18, у зв`язку з ненаданням оригіналу виконавчого документа повідомлено про відсутність підстав для безспірного списання коштів.

Згідно отриманого від ГУ ДКС України у Дніпропетровській області листа № 04-06-06/13491 від 04.11.2020 року пакет документів повернуто позивачеві без виконання у зв`язку з відсутністю в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.06.2020 оку у справі № 640/21178/18 зобов`язання щодо стягнення або повернення суми у розмірі 619 239,30 грн. на користь ТОВ «Дієса».

Окрім цього позивачем було отримано від ГУ Держпраці у Дніпропетровській області за результатами розгляду звернення від 06.10.2020 року лист № 7414-16/04 від 05.11.2020 року, в якому відповідач 1 зазначив про відсутність даних, що підтверджують перерахування коштів до бюджету, а також посилаючись на те, що управління не є одержувачем коштів, сплачених позивачем на виконання постанов від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 про накладення штрафів, які в подальшому були скасовані судом.

Окрім цього ТОВ «Дієса» повторно звернулося з листом №28/12-20 від 28.12.2020 року до Державної казначейської служби України з проханням про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» грошових коштів у безготівковій формі у розмірі 619 239,30 грн. на вказаний в зверненні рахунок згідно Порядку № 787, за результатами розгляду якого листом ДКС України №5- 06-06/1994 від 26.01.21 року фактично було відмовлено у повернені коштів, з посиланням на Порядок казначейського обслуговування не бюджетних рахунків клієнтів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 770 від 21.07.2014 року.

Таким чином, спір у даній справі виник у зв`язку протиправним винесенням Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області постанов про накладення на ТОВ "ДІЄСА" штрафу від 20.11.2018 року: № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн. та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 про накладення штрафу у розмірі 558450,00 грн., що встановлено рішенням Окружного адміністративного міста Києва від 07.06.2019 року у справі № 640/21178/18, внаслідок чого державним виконавцем допущено протиправне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" 619 239,30 грн. в межах виконавчих проваджень, відкритих з примусового виконання неправомірно винесених постанов про накладення штрафу, отже, за твердженнями позивача, неправомірними діями відповідача 1 позивачу завдана матеріальна шкода у загальному розмірі 619 239,30 грн., яка підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

У зв`язку із визнанням протиправними та скасуванням постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на ТОВ "ДІЄСА" штрафу від 20.11.2018 року: № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 у розмірі 3723,00 грн. та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 у розмірі 558450,00 грн. Товариство з додатковою відповідальністю "Дієса" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України про стягнення згідно ст.ст. 1173, 1174 ЦК України 619239,30 грн. завданої неправомірними діями відповідача 1 шкоди, яка складається із суми сплаченого штрафу та витрат в межах виконавчого провадження з примусового виконання вказаних постанов.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

При цьому, положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до додаткових витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків, віднесено штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України відповідно.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статті ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З огляду на викладене відповідач 1 у даній справі - Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є органом державної влади, державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці., тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Водночас, необхідною підставою для притягнення відповідного органу (органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України.

За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної податкової служби та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади (його посадових чи службових осіб) має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Таким чином, фактичні обставини, а саме в частині, що стосується протиправності винесення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області постанов від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 про накладення на позивача штрафу в загальній сумі 562 173,00 грн. як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2019 року у справі № 640/21178/18, яке набрало законної сили, зокрема, обставини необґрунтованості та протиправності дій Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо прийняття постанов від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 внаслідок порушення процедури проведення інспекційного відвідування та порядку накладення штрафу.

З урахуванням викладеного заперечення відповідача 1 проти позовних вимог з посиланням на той факт, що управлінням Держпраці під час проведення перевірки дотримання позивачем законодавства про працю та зайнятість населення, накладення штрафів та направлення їх до органів державної виконавчої служби для примусового виконання вчинялись дії з дотриманням вимог діючого законодавства, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі ст. 265 КЗпП України, Законом України «Про виконавче провадження» та Порядком № 509, судом оцінюються критично, з огляду на встановлення адміністративним судом в діях відповідача 1 порушень законодавства при винесенні постанов та накладенні штрафів.

Також суд зазначає, що ч. 1 ст. 5, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

В свою чергу, ч.ч. 1 - 3 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Також, Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 року № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження» затверджено види та розміри витрат виконавчого провадження, до яких зокрема віднесено: плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження, інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Судом встановлено, що позивачем до сплаченої в межах виконавчих проваджень №№58435898, 58189007 платіжними дорученнями № 00250322 від 15.04.2019 року та № 00250321 від 15.04.2019 року суми списаних коштів 4595,30 грн. та 614 644,00 грн. окрім суми штрафу згідно постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717, які в подальшому були визнані протиправними та скасовані рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2019 року у справі № 640/21178/18, а отже, і стягнуті з позивача також на підставі примусового виконання вказаних постанов, включені виконавчий збір в загальній сумі 56217,30 грн. та витрати виконавця в загальній сумі 849,00 грн., стягнуті на підставі Наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 року № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», а отже вказані витрати також є такими, що стягнуті на підставі виконавчих документів, які в подальшому було скасовано в судовому порядку, тобто за своєю правовою природою зазначені суми є шкодою, яка завдана позивачу діями відповідача 1, та підлягає відшкодуванню позивачу в силу вимог закону, а саме ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

При цьому судом враховано, що стягнення з позивача в рамках примусового виконання постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області виконавчого збору (372,30 грн. та 55845,00 грн.), що відповідно складає 10% від сум, що підлягали примусовому стягненню за постановами Головного управлінням Держпраці у Дніпропетровській області від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717, витрат на проведення виконавчих дій (500,00 грн. та 349,00 грн.), що загалом складає частину заявленої до стягнення суми в розмірі 57066,30 грн., відбулось в рамках виконавчих проваджень з примусового виконання постанов відповідача 1, які були пред`явлені до виконання та, відповідно, виконувались в порядку та розмірах, обумовлених Законом України «Про виконавче провадження», а в подальшому були скасовані в судовому порядку з тих підстав, що оскаржувані постанови не відповідають критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та є протиправними.

Поряд із цим відсутність в матеріалах справи доказів неправомірності дій Державної виконавчої служби під час виконання своїх обов`язків, оскарження позивачем дій державного виконавця в частині визначення виконавчих зборів та витрат виконавчого провадження і покладення обов`язку з їх сплати на позивача, зважаючи на настання факту скасування постанов Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу після закінчення виконавчих проваджень №№ 58435898, 58189007 внаслідок їх фактичного виконання позивачем, не спростовує факту завдання позивачеві майнової шкоди, в тому числі витрат, пов`язаних з виконавчим провадженням.

Враховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про наявність усіх трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками), наявність яких є обов`язковою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої спеціальною нормою ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, а саме неправомірного винесення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області постанов про накладення штрафу від 20.11.2018 року, наявність завданої матеріальної шкоди у вигляді стягнення з позивача грошових коштів в сумі 562173,00 грн. (в розмірі штрафів) та в сумі 57066,30 грн. (в розмірі суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження), всього 619 239,30 грн., та безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача 1 і заподіяною позивачеві шкодою.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (стаття 1 зазначеного закону).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12/рп-2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).

Зі змісту статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України вбачається, що відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою. Таким чином, відшкодування шкоди має здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно із частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України.

Приписами пункту 2 частини 9 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Окрім цього суд зазначає, що повернення коштів в даному випадку регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ від 03.09.2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).

Цей порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (п. 2 Порядку № 787).

Відповідно до пунктів 3 та 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Цим порядком, серед іншого, передбачено, що заява про повернення коштів з бюджету подається до відповідного органу казначейства, складається платником у довільній формі, з обов`язковим зазначенням інформації, передбаченої цім порядком: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

При цьому судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/13636/14.

Тобто за висновками суду повернення таких коштів, сплачених до скасування судом постанови про накладення штрафу, має здійснюватися на підставі Порядку №787.

У свою чергу Положенням про Державну службу України з питань праці, а саме підпунктом 6 пункту 4, визначено, що Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу (п. 9 Порядку № 509).

Отже, саме Головне управління держпраці у Дніпропетровській області є органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету, а тому останнє наділене обов`язком щодо формування та подання до органів Казначейства подання про повернення коштів.

Зокрема, судом встановлено в даному судовому провадженні, що позивач після скасування в судовому порядку постанов про накладення штрафів від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717 неодноразово звертався як до Головного Управління Держпраці у Дніпропетровській області, так і до Державної казначейської служби України та її територіального управління із заявами про повернення коштів, в тому числі в процесі розгляду даної справи, з моменту отримання яких відповідачі не були позбавлені можливості діяти відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, та у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та повернути позивачеві сплачені грошові кошти.

У зв`язку з викладеним суд наголошує, що посилання відповідачів за результатами звернень ТОВ «Дієса» на формальне недотримання останнім вимог підзаконних актів, зокрема, таких, що регулюють питання повернення коштів з бюджету, не повинно позбавляти позивача права на ефективний спосіб захисту в контексті спірних правовідносин сторін та повернення сплачених коштів в сумі 619 239,30 грн.

Таким чином, оскільки неправомірність дій Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо накладення штрафів та винесення постанов від 20.11.2018 року № ДН1827/249/АВ/ІП-ФС/716 та № ДН1827/249/АВ/МГ-ФС/717, що призвели до заподіяння збитків позивачеві в загальній сумі 619 239,30 грн., було встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2019 року у справі № 640/21178/18, а також підтверджується наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, які відповідачем 1 не спростовані, суд доходить висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача згідно із приписами ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, а отже сплачена сума коштів в розмірі 619 239,30 грн. підлягає поверненню.

В свою чергу господарський суд наголошує, що відшкодування матеріальної шкоди у відповідному розмірі, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, його посадової, службової особи, має бути здійснено за рахунок держави, а не за рахунок відповідача 1, оскільки в таких випадках відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пп.1 п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: 1) рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Відповідно до п.п. 5 п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, списання коштів з бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 затверджено "Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" (далі - Порядок № 845).

Цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (п. 1. Порядку № 845).

Органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету (пп. 1 п. 16. Порядку № 845).

Безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (п. 2. Порядку № 845).

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п. 3. Порядку № 845).

Стягувачі, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення надходжень бюджету, подають до органу Казначейства, на рахунки в якому зараховані надходження бюджету, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, крім випадків, передбачених пунктом 23 цього Порядку (п. 17. Порядку № 845).

У разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо) (п. 6. Порядку № 845).

Відповідно до п. 8. Порядку № 845 органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку:

1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер;

2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів;

3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів.

Безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів (п. 19. Порядку № 845).

У разі коли рахунок, з якого необхідно здійснити безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, на дату прийняття виконавчого документа про стягнення надходжень бюджету до виконання або надходження інформації, зазначеної у пункті 18 цього Порядку, змінено у зв`язку з внесенням змін до відповідних нормативно-правових актів, безспірне списання таких коштів здійснюється із зміненого рахунка, на якому обліковуються надходження бюджету та на який в поточному бюджетному періоді зараховується відповідний вид надходжень, з урахуванням пропозицій органу, що контролює справляння надходжень бюджету. Якщо законом відповідний вид надходжень у поточному бюджетному періоді не передбачений, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів здійснюється з рахунка, на якому обліковуються кошти за кодом класифікації доходів бюджету „Інші надходження" (п. 20. Порядку № 845).

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету.

Так, у відповідності до пунктів 1, 9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, в тому числі, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.

Враховуючи зазначене, Державна казначейська служба України у даному випадку є належним відповідачем у справі.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц викладено правовий висновок про те, що оскільки саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, отже належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

При цьому судом у даній справі враховано, що при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органами державної влади, співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів, наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі не вимагається.

Разом із тим, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 242/4741/16-ц залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба чи її територіальний орган.

Отже, заявлена в даному судовому спорі до стягнення шкода підлягає стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України.

В свою чергу суд зазначає, що необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, норма ст. 238 ГПК України не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

За таких обставин, оскільки позов заявлено позивачем про відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями (діями) відповідача 1, судовий збір за подання такого позову в порядку пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не справляється, отже відсутні і підстави для здійснення розподілу судових витрат, зокрема, в частині судового збору.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 45, код ЄДРПОУ 36483471) 619 239,30 грн. (шістсот дев`ятнадцять тисяч двісті тридцять дев`ять грн. 30 коп.) збитків.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 20 травня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон