Рішення № 97069910, 17.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2021Справа № 910/2548/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" (61004, м. Харків, вул. Москалівська, 20, код ЄДРПОУ 03359182)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 62-Б, корпус 13-А, офіс 301, код ЄДРПОУ 35329851)

про стягнення 156 267,60 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підрядне спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" про стягнення заборгованості у розмірі 156 267,60 грн за договором № 93 від 15.07.2019 про надання послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізована механізована колона № 23» про продовження строку на подання відзиву на позов; продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона № 23» строк для подання відзиву на позов на п`ятнадцять днів до 02.04.2021.

06.04.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що права позивача не були порушені, оскільки обов`язок оплати у відповідача не виник, оскільки позивач не надав доказів виникнення у відповідача обов`язків по оплаті виконаних робіт, відповідно до договору, оскільки в дійсності позивач не надавав для оплати відповідні рахунки, на підставі актів виконаних робіт. Отже, відповідач зазначає, що обов`язок оплати відповідно до умов договору виник лише після отримання рахунків на оплату, що мало лише місце - 01.02.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 26.04.2021 року до 14.05.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 17.05.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.2019 між Комунальним підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована механізована колона № 23» (далі - відповідач, замовник) укладено договір № 93.

Згідно з п. 1.1. договору виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги спеціальними машинами та механізмами (надалі послуги), а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити надані послуги. Послуги за цим договором надаються механізмами (п.1.2. договору).

23.07.2019 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до договору №93 від 15.07.2019.

Відповідно до п.3.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 23.10.2019) загальна вартість послуг за цим договором складає 720 000,00 грн, в тому числі ПДВ 120 000,00 грн.

Розрахунки за надані послуги проводяться шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий рахунок виконавця після підписання сторонами акту наданих послуг та одержання рахунку на оплату вищезазначених послуг (п.4.1. договору).

Згідно з п.4.2. договору сторони свідчать, що замовник зобов`язується розрахуватись з виконавцем за надані послуги протягом 30 календарних днів з моменту отримання від виконавця документів відповідно до п.4.1. цього договору.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що після надання послуг між сторонами оформлюється відповідний акт наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

У відповідності до розділу VI договору, яким визначено права та обов`язки сторін, встановлено, що замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі провадити оплату за отримані послуги (н.6.1.1. договору): приймати належним чином надані послуги згідно з актом наданих послуг (п.6.1.2. договору), а виконавець має право отримувати за виконані послуги оплату в розмірах і в строки, передбачені договором (п.6.4.2. договору).

Згідно п.10.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2019. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов договору позивачем були надані відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується складеними виконавцем та підписаними без будь-яких зауважень сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 156 267,60 грн, а саме:

- акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за жовтень 2019 № 1647 на суму 32 148,00 грн;

- акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за листопад 2019 № 2848 на суму 118 768,80 грн;

- акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за грудень 2019 № 2971 на суму 5 350, 80 грн.

Також позивачем до матеріалів справи долучені довідки вартість виконаних будівельних робіт та виграти (форми КБ-3) за жовтень, листопад та грудень 2019 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що замовником послуги були прийняті, однак останнім не оплачені.

Позивач, з метою досудового врегулювання спору, направив на адресу відповідача претензію № 1 від 05.01.2021, в якій просив перерахувати суму боргу в розмірі 1 122 09,.20 грн. у строк 30 календарних днів, в тому числі 156 267,60 грн. за Договором № 93 від 15.07.2019. Претензія отримана відповідачем 09.01.2021. Докази надсилання претензії містяться в матеріалах справи.

В доповнення до претензії № 1 від 05.01.2021 Комунальне підрядне спеціалізоване підприємство по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" 29.01.2021 року надіслало на адресу відповідача лист за вих. № 3, яким надало, в тому числі, рахунки на оплату послуг за договором (повторно), акт звірки взаєморозрахунків за договором, а також просило перерахувати борг в сумі 156 267,60 грн до 08.02.2021 року (30 календарних днів з моменту отримання претензії № 2). Лист з додатками отримано відповідачем 01.02.2021 року.

Однак станом на сьогоднішній день, відповідачем відповіді відповідь на претензію № 1 від 05.01.2021 не надано, акт звірки взаємних розрахунків не повернуто, вартість наданих послуг за договором не оплачена.

Таким чином, позивач зазначає, що на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" перед Комунальним підрядним спеціалізованим підприємством по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" складає 156 267, 60 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору підряду, який підпадає під правове регулювання глави 61 Цивільного кодексу України, та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується складеними виконавцем та підписаними без будь-яких зауважень сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 156 267,60 грн, а саме:

- акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за жовтень 2019 № 1647 на суму 32 148,00 грн;

- акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за листопад 2019 № 2848 на суму 118 768,80 грн;

- акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за грудень 2019 № 2971 на суму 5 350, 80 грн.

Судом встановлено, що в матеріалах справи рахунки на оплату відсутні, однак відповідач не заперечує факт отримання останніх та зазначає, що отримав рахунки на оплату 01.02.2021.

Також судом встановлено, що належне надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем на суму 156 267,60 грн підтверджується також підписаними сторонами довідками про вартість виконаних будівельних робіт та виграти (форми КБ-3) за жовтень, листопад та грудень 2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не сплатив позивачу за надані послуги передбачені договором кошти в загальному розмірі 156 267,60 грн згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт № 1647 на суму 32 148,00 грн, № 2848 на суму 118 768,80 грн та № 2971 на суму 5 350, 80 грн.

Будь-яких належних та допустимих доказів направлення відповідачем на адресу позивача зауважень та заперечень щодо наданих послуг у строк, встановлений договором матеріали справи не містять.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що станом на дату звернення до суду з позовом (на 16.02.2021) у позивача не було підстав для такого звернення, оскільки строки оплати за договором ще не настали та відповідач не допускав порушення його прав.

Твердження відповідача про те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" обов`язок оплати відповідно до умов договору виник лише після отримання рахунків на оплату, що мало місце - 01.02.2021, суд вважає помилковими, з огляду на наступне.

Оскільки послуги відповідачем отримані, що встановлено судом на підставі належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів вище, тому, відповідно, строк оплати за них у відповідача настав, і отримання, але нездійснення відповідачем оплати послуг є порушенням договірних зобов`язань. Тобто, обов`язок відповідача оплатити вартість наданих йому позивачем послуг виникає в силу закону та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості наданих послуг.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач, відповідно до умов договору та оформлених і підписаних, в тому числі зі сторони відповідача, на підставі довіреностей видаткових накладних, в яких є посилання на договір №7/01 від 10.01.2018 та зазначено суму переданого позивачем і отриманого відповідачем товару, був обізнаний про суму оплати, яку мав здійснити за отримані ним послуги. Обставин щодо неможливості здійснення оплати за отриманий товар судами попередніх інстанцій не встановлено.

Хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "з моменту отримання від виконавця документів відповідно до п.4.1. договору", однак за змістом статті 692 ЦК України та пункту 4.2. договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується "з дня отримання товару", а не рахунку.

Суд звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Отже, станом на дату прийняття рішення у справі, право позивача порушено, оскільки відповідачем оплату за отримані послуги не здійснено.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Таким чином, суд визнає, що позовні вимоги Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" про стягнення з відповідача основного боргу у загальній сумі 156 267,60 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 156 267,60 грн основного боргу підлягають задоволенню.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 62-Б, корпус 13-А, офіс 301, код ЄДРПОУ 35329851) на користь Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "ШЛЯХРЕМБУД" (61004, м. Харків, вул. Москалівська, 20, код ЄДРПОУ 03359182) основний борг у розмірі 156 267 (сто п`ятдесят шість тисяч двісті шістдесят сім) грн 60 коп. та судовий збір у розмірі 2 344 (дві тисячі триста сорок чотири) грн 01 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 20.05.2021

Суддя І.О. Андреїшина