Рішення № 97069867, 21.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.05.2021Справа № 910/2245/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (Україна, 02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 19; ідентифікаційний код: 36192103)

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661)

в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964)

про стягнення 408 767,14 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 408 767,14 грн, з яких 272 303,86 грн заборгованості, 98 817,01 грн пені, 19 061,27 грн штрафу, 10 483,59 грн інфляційних втрат та 8 101,41 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 518(2)19УК/53-121-01-19-08738 поставки товару від 12.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

04.03.2021 (надіслана засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

18.03.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про долучення доказів до матеріалів справи.

30.03.2021 (надісланий засобами поштового зв`язку у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що згідно з умовами укладеного договору сторонами було розмежовано поняття ціни товару і податку на додану вартість та оскільки договором не передбачено здійснення поетапної поставки товару та поетапного надання податкових накладних, обов`язок позивача щодо надання податкових накладних вважається виконаним з моменту надання податкових накладних на всю суму ПДВ (10.01.2020) і саме з цієї дати, на думку відповідача, у нього виник обов`язок щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ. При цьому, як зазначає відповідач, умовами укладеного сторонами договору не встановлено строку виконання відповідачем зобов`язання з оплати суми ПДВ, відтак строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, на думку відповідача, є таким, що не настав. Відповідач також заперечує проти позову в частині вимог про стягнення нарахованих позивачем сум пені та штрафу, оскільки відповідальність покупця за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у вигляді пені та штрафу не була погоджена сторонами в договорі. Крім того, відповідач заперечує щодо вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат за лютий 2020 року, а також зазначає про те, що при розрахунку інфляційних втрат і 3 % річних позивачем не було враховано умов укладеного сторонами договору та безпідставно нараховано вказані суми на вартість товару разом з ПДВ, невірно визначено період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання. Відповідач також вказує на ту обставину, що одночасне стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних суперечить статті 61 Конституції України, оскільки вказані нарахування є різновидами одного виду (цивільно-правової) відповідальності.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

12.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір № 518(2)19УК/53-121-01-19-08738 поставки товару (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар, найменування, кількість та ціна якого зазначені в цьому пункті Договору (далі - товар), загальною вартістю 318 711,53 грн разом з ПДВ. Строк поставки товару: листопад - грудень 2019 року.

За умовами пункту 3.1 Договору вартість товару за Договором становить 265 592,94 грн, крім того ПДВ - 53 118,59 грн, що разом складає 318 711,53 грн.

У пункті 3.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1 Договору, проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту поставки товару.

Згідно з п. 4.1 Договору поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP - м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад; вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".

Відповідно до пункту 11.1 Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом одного року з моменту укладення.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 318 711,52 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

№ 713 від 26.11.2019 на суму 46 407,66 грн;

№ 753 від 09.12.2019 на суму 62 254,70 грн;

№ 796 від 19.12.2019 на суму 95 454,84 грн;

№ 799 від 19.12.2019 на суму 15 141,20 грн;

№ 800 від 19.12.2019 на суму 93 521,38 грн;

№ 827 від 26.12.2019 на суму 5 931,74 грн.

Товар було прийнято відповідачем, про що свідчать підписи його представника - Одинець О.М. у вказаних вище видаткових накладних.

Крім того, на виконання пункту 4.3 Договору, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату вартості поставленого товару, а саме: № С-002548 від 26.11.2019, №С-002739 від 09.12.2019, №С-002853 від 19.12.2019, №С-002856 від 19.12.2019 та №С-002914 від 26.12.2019.

За твердженнями позивача, відповідач, в порушення умов Договору, оплатив товар частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти в сумі 46 407,66 грн, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 272 303,86 грн.

У листі № 07-105/10335 від 18.05.2020 відповідач пропонував позивачу розглянути можливість щодо перенесення до кінця поточного року виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати поставленого позивачем товару, у відповідь на який позивач у листі вих. № 041/12 від 19.05.2020 повідомив відповідача про відсутність можливості здійснити перенесення виконання відповідачем строків розрахунків за Договором та пропонував відповідачу умови, на яких необхідно здійснити оплату поставленого товару.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач направив відповідачу претензію вих. № 099/20 від 01.12.2020 про сплату заборгованості за Договором у розмірі 272 303,86 грн, а також нарахованих позивачем сум пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних в загальному розмірі 115 740,58 грн, яка була залишена відповідачем без задоволення.

З огляду на те, що відповідач у повному обсязі не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 272 303,86 грн заборгованості, 98 817,01 грн пені, 19 061,27 грн штрафу, 10 483,59 грн інфляційних втрат та 8 101,41 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 318 711,52 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, про які зазначено вище, а також факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника у видаткових накладних.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення пункту 3.2 Договору, зобов`язання відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мало бути виконане протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки товару.

Суд вважає помилковими доводи відповідача стосовно того, що Договором не передбачено здійснення поетапної поставки товару, оскільки, як було вказано вище, в пункті 1.2 Договору сторони погодили строк поставки, а саме: листопад - грудень 2019 року та, як встановлено судом, позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання в частині здійснення поставки товару у вказаний строк.

Стосовно тверджень відповідача про виникнення у нього обов`язку з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ з дати надання позивачем податкових накладних на всю суму ПДВ (10.01.2020), а також ненастання строку оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3.2 Договору оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Відповідно до пункту 4.5 Договору постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця "pdv1@atom.gov.ua" та "pdvzaes@mgw.npp.zp.ua" протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПК України.

З доданих до відзиву доказів вбачається, що на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 4.5 Договору, позивачем було надіслано податкові накладні по поставкам товару за період листопад - грудень 2019 року.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із умов Договору, сторони хоча і передбачили умову (обов`язок) надсилання позивачем складені в електронній формі податкові накладні, втім визначили, що вказані дії позивач має вчинити у порядку та протягом терміну, визначеного Податковим кодексом України.

З огляду на вищенаведене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк оплати суми ПДВ за Договором не встановлений, оскільки в пункті 3.2 Договору сторони погодили оплату відповідачем частини вартості товару - суми ПДВ після отримання податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН.

Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем поставленого позивачем товару в сумі 46 407,66 грн, про що свідчить платіжне доручення № 1259 від 20.01.2020.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 272 303,86 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 98 817,01 грн пені, 19 061,27 грн штрафу, 10 483,59 грн інфляційних втрат та 8 101,41 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частинами 1, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведені положеннями законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Тлумачення умов укладеного сторонами Договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Частинами 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом вищевказаних положень законодавства розмір пені та штрафу за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені та штрафу, або містить умову про те, що вони нараховуються відповідно до чинного законодавства, сума пені та штрафу може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення пені та штрафу, оскільки умовами Договору не передбачено відповідальності покупця у вигляді пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Жодним з пунктів Договору не встановлено обов`язок відповідача, як покупця, сплачувати неустойку в разі порушення ним грошового зобов`язання за Договором.

Доказів на підтвердження внесення змін до Договору матеріали справи також не містять.

Суд вважає неправомірним нарахування позивачем пені в розмірі 0,1 % та штрафу в розмірі 7 % за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки, як вірно зазначає відповідач, вказана норма застосовується за порушення виконання негрошових зобов`язань.

З огляду на викладене, оскільки умовами Договору не визначено розміру пені та штрафу за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а положеннями Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та статтею 231 Господарського кодексу України не встановлено конкретного розміру (відсотку) належних до стягнення пені та штрафу, а лише встановлено порядок їх визначення у договорі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такої міри відповідальності як договірна неустойка за відсутності конкретно визначеного її розміру в Договорі та законі, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 98 817,01 грн пені та 19 061,27 грн штрафу не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та в постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних за заявлений позивачем період та встановлено, що розраховані позивачем розміри інфляційних втрат і 3 % річних не перевищують розмірів вказаних нарахувань, розрахованих судом, відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 10 483,59 грн інфляційних втрат та 8 101,41 грн 3 % річних.

Доводи відповідача щодо невірно визначеного позивачем періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є безпідставними, оскільки судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат і 3 % річних позивачем було здійснено у відповідності до умов Договору, починаючи з 46-го календарного дня після поставки товару за кожною видатковою накладною (рахунком на оплату).

Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем інфляційних втрат за лютий 2020 року, оскільки, як встановлено судом, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за кожною видатковою накладною (рахунком на оплату) виникло до 15 лютого 2020 року, що відповідно до вищевказаних положень законодавства є підставою для нарахування інфляційних втрат за лютий 2020 року.

Доводи відповідача стосовно неправомірності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму вартості товару з урахуванням ПДВ відхиляються судом як необґрунтовані, враховуючи ту обставину, що судом було встановлено, що строк оплати товару (з урахуванням суми ПДВ), відповідно до умов Договору, є таким, що настав.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені, штрафу, інфляційних втрат і 3 % річних не суперечить статті 61 Конституції України, як помилково вважає відповідач, оскільки у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 272 303,86 грн заборгованості, 10 483,59 грн інфляційних втрат та 8 101,41 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 363,33 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв`язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 800,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правової (правничої) допомоги від 20.08.2020, Додаткову угоду № 1 від 09.02.2021 до Договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.08.2020, Акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.02.2021 на суму 4 800,00 грн та платіжне доручення № 2065 від 23.02.2021 на суму 4 800,00 грн.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначає, що адвокатом були надані позивачу послуги щодо стягнення заборгованості з відповідача за іншим договором, укладеним сторонами, який не стосується цієї справи, заявлений позивачем розмір вказаних витрат не є співмірним з ціною позову, робота адвоката не потребувала збору доказів та проведення аналізу доказової бази, справа не є складною та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження надання АО "Свобода" правничої допомоги позивачу щодо стягнення заборгованості з відповідача за Договором № 518(2)19УК/53-121-01-19-08738 поставки товару від 12.11.2019, відтак доводи відповідача щодо надання АО "Свобода" правничої допомоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за іншим договором поставки є безпідставними.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, дослідивши детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних (наданих) адвокатом, наведений в Акті № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 10.02.2021, судом встановлено, що надані адвокатом послуги (виконані роботи) щодо опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, формування правової позиції, опрацювання матеріалів та вивчення судової практики в контексті цієї справи не можна вважати такими, що були неминучими та необхідними.

Суд вважає, що у зв`язку з розглядом цієї справи необхідними були витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо складення розрахунків заявлених до стягнення з відповідача сум та підготовки позовної заяви, відтак обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3 600,00 грн (1 200,00 х 3).

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 561,85 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта вказаних витрат - на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегровані водні технології" (Україна, 02217, м. Київ, вул. Закревського, буд. 19; ідентифікаційний код: 36192103) 272 303 (двісті сімдесят дві тисячі триста три) грн 86 коп. заборгованості, 10 483 (десять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 59 коп. інфляційних втрат, 8 101 (вісім тисяч сто одну) грн 41 коп. 3 % річних, 4 363 (чотири тисячі триста шістдесят три) грн 33 коп. судового збору та 2 561 (дві тисячі п`ятсот шістдесят одну) грн 85 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 768,18 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2 238,15 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 21.05.2021

Суддя О.В. Нечай