Рішення № 97069819, 13.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2021Справа № 910/185/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Єременок О.В., розглянувши матеріали справи за позовом Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) до Тлумацького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення 83 460,00 грн.,

за участі представників:

Золочівського ВДВС: Колечиць І.В. за довіреністю від 25 січня 2021 року № 213;

Тлумацького ВДВС: не з`явився;

ДКСУ: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2020 року Золочівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Золочівський ВДВС) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Тлумацького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Тлумацький ВДВС) та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про визнання неправомірної бездіяльності Тлумацького ВДВС щодо неперерахування позивачу 83 460,00 грн., а також про стягнення з Державного бюджету України на користь останнього вищевказаної суми грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що зазначені грошові кошти виконавчого збору було неправомірно перераховано Тлумацьким ВДВС у дохід Державного бюджету України, а не на депозитний рахунок Золочівського ВДВС, як стягувача у виконавчих провадженнях: № 59552097, № 59552640, № 59552917, № 59552845 та № 59552695.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

26 січня 2021 року через загальний відділ канцелярії суду позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11 січня 2021 року подано документи для усунення недоліків позовної заяви.

У зв`язку з наведеними обставинами ухвалою суду від 27 січня 2021 року позовну заяву Золочівського ВДВС прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/185/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 25 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 10 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні заяви Золочівського ВДВС про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22 лютого 2021 року через відділ діловодства суду надійшов відзив Казначейства на позовну заяву від 15 лютого 2021 року № 5-10-10/3519, в якому останнє заперечило проти задоволення позовних вимог Золочівського ВДВС, посилаючись на те, що вказаний відповідач жодних прав та інтересів позивача не порушував, не вступав з ним у правовідносини і жодної шкоди останньому не завдав, а тому відповідно до вимог чинного законодавства не повинен нести обов`язок з відшкодування будь-якої шкоди, завданої позивачу діями інших органів державної влади. Також Казначейство зазначило, що відповідно до вимог законодавства України виконавчий збір у повному обсязі повинен перераховуватись до Державного бюджету України. Крім того, даний відповідач просив суд закрити провадження у даній справі в частині позовних вимог про визнання неправомірної бездіяльності Тлумацького ВДВС щодо неперерахування позивачу 83 460,00 грн. на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

У цей же день до суду надійшов відзив Тлумацького ВДВС на позовну заяву від 15 лютого 2021 року № 21.12/334, в якому останній також вказував на наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірної бездіяльності Тлумацького ВДВС щодо неперерахування позивачу 83 460,00 грн. на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України. Також цей відповідач зазначав про те, що позивач був обізнаний про виконання постанови про стягнення виконавчого збору, а також про те, що правовідносини з примусового виконання постанови виключають факт безпідставного набуття Тлумацьким ВДВС коштів, а тому відсутні підстави для застосування статті 1212 ГПК України.

23 лютого 2021 року через загальний відділ канцелярії суду надійшла відповідь позивача від 22 лютого 2021 року № 18.-19/30/2754 на відзив Тлумацького ВДВС, в якій останній навів аргументи на спростування викладених цим відповідачем у його відзиві доводів.

26 лютого 2021 року до суду надійшла відповідь Золочівського ВДВС від 22 лютого 2021 року № 18.-19/30/2752 на відзив Казначейства, в якій позивач навів аргументи на спростування викладених вказаним відповідачем у його відзиві тверджень.

У засіданні 25 лютого 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 18 березня 2021 року.

У засіданні 18 березня 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 15 квітня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 квітня 2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 29 квітня 2021 року.

У судовому засіданні 29 квітня 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 13 травня 2021 року.

У судовому засіданні 29 квітня 2021 року представник Золочівського ВДВС підтримала вимоги, викладені у позовній заяві й у відповідях на відзиви, та наполягала на їх задоволенні.

Відповідачі про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили.

Беручи до уваги те, що відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2019 року державним виконавцем Золочівського ВДВС Буриком Володимиром Михайловичем було винесено постанови про стягнення з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович" сум виконавчого збору в загальному розмірі 83 460,00 грн. у рамках виконавчих проваджень: № 59552845, № 59552917, № 59552695, № 59552640 та № 59552097 - з виконання виконавчих листів від 15 березня 2019 року та від 21 березня 2019 року: №№ 445/1935/17, виданих Золочівським районним судом Львівської області. У цих постановах було вказано, що стягувачем даних сум виконавчого збору є Золочівський ВДВС.

1 червня 2020 року старшим державним виконавцем Золочівського ВДВС Максимів Олегом Івановичем були винесені постанови: ВП № 59979289, ВП № 60014781, ВП № 59979242, ВП № 60015755 та ВП № 60015543 - про передачу вищевказаних постанов від 15 липня 2019 року до Тлумацького ВДВС у зв`язку з тим, що вчинені позивачем заходи виявились безрезультатними, а юридичною адресою боржника є: Івано-Франківська область, Тлумацький район, село Долина, вулиця Франка, будинок 3.

15 жовтня 2020 року на електронну адресу Золочівського ВДВС (zolochivdvs@ukr.net) від Тлумацького ВДВС надійшли відскановані постанови від 24 вересня 2020 року: ВП № 60015543, ВП № 60015755, ВП № 60014781, ВП № 59979289, ВП № 59979242 - про закінчення вказаних виконавчих проваджень, а також лист від цієї ж дати, в якому цей відповідач зазначив про те, що 18 вересня 2020 року заборгованість по даних виконавчих документах боржником погашена у повному обсязі, кошти перераховані на користь держави.

23 жовтня 2020 року позивач звернувся до Тлумацького ВДВС зі скаргою від 22 жовтня 2020 року № 8674, в якій просив останнього вжити негайних заходів щодо зарахування на депозитний рахунок Золочівського ВДВС вказаних сум виконавчого збору, стягнутих з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Снович".

Докази надання відповіді на дану скаргу в матеріалах справи відсутні.

У своєму позові Золочівський ВДВС просив визнати неправомірною бездіяльність Тлумацького ВДВС, яка, на думку позивача, полягала у перерахуванні вказаних сум не на рахунок позивача, а безпосередньо до Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), розробленою відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнення виконавчого збору здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина 1 статті 27 Закону).

Частиною 4 статті 27 Закону визначено, що стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження по справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 340 ГПК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина 4 статті 5 КАС України).

Пунктом 3 частини 1 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом, згідно з частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас частиною 2 статті 74 зазначеного Закону встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року в справі № 921/16/14-г/15.

Судом встановлено, що даний позов у цій частині Золочівський ВДВС пред`явив виключно до Тлумацького ВДВС, його предметом є визнання неправомірної бездіяльності останнього щодо неперерахування на рахунок позивача 83 460,00 грн. виконавчого збору. Вказані виконавчі дії проводились в рамках виконавчих проваджень, відкритих на підставі виконавчих документів, виданих Золочівським районним судом Львівської області.

Виходячи з встановлених обставин справи, змісту та предмету даної позовної вимоги, а також суб`єктного складу цього спору, суд дійшов висновку, що даний спір є публічно-правовим, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 231 ГПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд на виконання положень зазначеної норми роз`яснює позивачу, що виходячи з предмету, підстав позову та визначеного ним суб`єктного складу, розгляд даної справи в частині визнання бездіяльності Тлумацького ВДВС неправомірною віднесено до юрисдикції адміністративних судів за правилами адміністративного судочинства.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Оскільки кошти на депозитний рахунок Золочівського ВДВС, як стягувача по вказаних виконавчих документах, не надходили, останній на підставі статті 1212 ЦК України також просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету України суму безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 83 460,75 грн.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження.

Проте судом встановлено, що позовна вимога про визнання неправомірною бездіяльності Тлумацького ВДВС щодо перерахування спірних коштів безпосередньо до Державного бюджету України не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. У той же час в матеріалах справи відсутні належні докази того, що така поведінка вказаного відповідача була визнана неправомірною у встановленому законом порядку.

Слід зазначити, що спірні кошти на час розгляду даної справи відсутні на рахунках Тлумацького ВДВС.

Крім того, відповідно до приписів чинного законодавства спірна сума виконавчого збору не є власністю позивача, а є власністю держави та мала бути перерахована останнім в Державний бюджет України. У зв`язку з цим вимога Золочівського ВДВС про стягнення на його користь зазначених коштів з Державного бюджету України є безпідставною.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги в зв`язку з її необґрунтованістю.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Золочівського ВДВС в частині стягнення спірної суми слід відмовити.

Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати у зв`язку з відмовою в задоволенні позову залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГПК України, закриваючи провадження у справі, суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така вимога визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом із тим, за змістом частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи на час постановлення даної ухвали клопотання позивача про повернення йому сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову в частині вимог Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення з Державного бюджету України безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 83 460,00 грн. відмовити.

Провадження у справі № 910/185/21 в частині позовних вимог Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання бездіяльності неправомірною, пред`явлених до Тлумацького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20 травня 2021 року.

Суддя Є.В. Павленко