Рішення № 97063515, 21.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року м. Київ №640/12508/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Навлар»до Головного управління Державної податкової служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньвстановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Навлар» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просило суд:

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення №05952615050102 від 08 квітня 2020 року;

- визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення №05962615050102 від 08 квітня 2020 року.

Заявлені вимоги мотивовані тим, що за доводами позивача оскаржувані податкові повідомлення-рішення контролюючого органу винесено на підставі помилкових та необґрунтованих висновків про виявлені податковою перевіркою порушення Товариством вимог податкового законодавства, а відтак останні підлягають скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, виходячи з того, що проведеною у відношенні позивача податковою перевіркою встановлено наявність порушень, що підтверджуються зібраними матеріалами та використаною податковою інформацією, а отже спірні податкові-повідомлення рішення винесено правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, представник відповідача просив викликати свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для допиту у судовому засіданні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2020 року клопотання представника відповідача задоволено та призначено судове засідання з метою допиту свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В призначені судові засіданні представник відповідача не забезпечив явку свідків.

В свою чергу, представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив задовольнити позов.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що справа розглядається в спрощеному провадженні, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі дкази, подальший розгляд справи суд ухвалив завершити в порядку спрощеного (письмового) провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, враховуючи доводи, пояснення та заперечення сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до матеріалів справи та викладених сторонами обставин, контролюючим органом відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Навлар» (код 36958664)» з метою дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «КОРДОН ТРЕЙД» (код 40041739) за 2016 рік показників фінансової звітності з їх відображенням в декларації з податку на прибуток підприємства, з ГОВ «БК «ПРОФІТВАН» (код 40916300) за квітень 2017 року показників декларації з податку ш додану вартість та 2017 рік показників фінансової звітності з їх відображенням декларації з податку на прибуток підприємства.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 06 березня 2020 року №164/26-15-05-01-02/36958664 та встановлено наступні порушення :

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, статті 4 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зі змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на загальну суму 35 449 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 23 463 грн. та за 2017 рік на суму 11 986 гривень;

пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість в квітні 2017 року у сумі 11098 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача подавались заперечення до акту перевірки від 06 березня 2019 року №164/26-15-05-01-02/36958664, однак згідно листа відповідача від 07 квітня 2020 року №59841/10/26-15-05-01-02 заперечення залишені без задоволення.

На підставі вказаних вище висновків акту перевірки про виявлені податковою перевіркою порушення ТОВ «Навлар» вимог податкового законодавства, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 08 квітня 2020 року №05952615050102 та №05962615050102, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість за відповідний і охоплений перевіркою період, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи такі рішення контролюючого органу протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходять з наступного.

Судом встановлено, що в результаті проведеної у відношенні ТОВ «Навлар» податкової перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Кордон Трейд» та ТОВ «БК «Профітван» у перевіряємий період, а отже вказував на безпідставність відображення цих операцій в бухгалтерському обліку ТОВ «Гідробудшлях» та, відповідно, отримання останнім необґрунтованої податкової вигоди за наслідками такого обліку.

В той же час, спірними податковими повідомленнями-рішеннями застосовані стягнення щодо порушень виключно з контрагентом ТОВ «БК «Профітван».

Так, відповідачем зазначено, що на підтвердження взаємовідносин ТОВ «Навлар» (замовник) з ТОВ «БК «Профітван» (виконавець) щодо надання послуг по встановленню телекомунікаційних систем, що були надані ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» на замовлення ТОВ «НАВЛАР», згідно Актів №ОУ-ОООООЮ №ОУ-0000011, №ОУ-0000012, №ОУ-ОООООП, №ОУ-ОООООН, №ОУ-0000015 здачі-приймання робіт (наданих послуг), були необхідними для виконання договірних зобов`язань перед контрагентом ТОВ «НАВЛАР», а саме ТОВ «ВІДІ ЕЛІТ».

Як вбачається з Актів наданих послуг №40 від 04.04.2017, №43 від 10.04.2017, №50 від 05.04.2017, №54 від 20.04.2017, №55 від 20.04.2017, №56 від 14.04.2017 року отримані позивачем послуги від ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» були в подальшому реалізовані на замовлення ТОВ «ВІДІ ЕЛІТ».

Відповідно до наявної інформації в базах даних ДПС України ІС «Податковий блок» стосовно ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» (код 40916300) встановлено наступне:

ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» (код 40916300) зареєстровано Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією від 26.10.2016 № 10741020000062826; стан 0. платник податків за основним місцем обліку; основний вид діяльності - 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель.

Взято на податковий облік в органах ДПС від 26.10.2016 № 265916206785.

Станом на дату складання акта перевірки ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» (код 40916300) перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Дарницький р-н., м. Києва).

Свідоцтво платника ПДВ від 01.08.2016 за № 200277387, статус - анульовано за ініціативою платника від 19.09.2018 (причина - 22 - ненадання декларацій протягом року) індивідуальний податковий номер - 409163026592.

Директор, головний бухгалтер в одній особі - ОСОБА_2 (за період з 02.02.2017 по 26.09.2017).

Відповідно до даних ЄРПН встановлено, що ТОВ «БК «Профітван» виписано в адресу ТОВ «Навлар» (код 36958664) податкові накладні (квітень 2017 року):

- №32 від 04 квітня 2017 року;

- №33 від 05 квітня 2017 року;

- №35 від 10 квітня 2017 року;

- №36 від 14 квітня 2017 року;

- №37 від 20 квітня 2017 року;

- №39 від 20 квітня 2017 року.

Податкові накладні підписані ОСОБА_2 .

Остання звітність з податку на додану вартість до ДПІ подана за жовтень 2017 року, декларацію з податку на прибуток за 2017-2019 не подано.

Головним управлінням ДПС у м. Києві отримано протокол допиту від 29.08.2017 свідка гр. ОСОБА_2 щодо непричетності до ведення фінансово- господарської діяльності ТОВ «БК «ПРОФІТВАН».

Таким чином, за сукупністю вищевикладених фактів, контролюючий орган зробив висновок, що перевіркою не підтверджується факт проведення господарських операцій ТОВ «Навлар» з ТОВ «БК «Профітван», перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення без отримання результатів таких операцій в дійсності.

На противагу позиції відповідача, за твердженням позивача наявність протоколу допиту стосовно директора контрагентів ТОВ «Навлар» не є підставою для визнання відповідних господарських операцій з ними нереальними, а згадані відповідачем протоколи допиту керівників зазначених контрагентів не можуть вважатися належним доказом під час адміністративного розгляду даної справи, оскільки сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб вказаних суб`єктів господарювання в рамках такої кримінальної справи не є тим беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем з цими контрагентами.

Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що під час здійснення господарських операцій з ТОВ «БК «Профітван» останній був зареєстрований платником ПДВ, та жодного рішення про фіктивність такого підприємства прийнято не було.

Так, вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Права контролюючих органів визначені статтею 20 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зокрема підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 даної статті передбачено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений статтею 78 Податкового кодексу України, зокрема, згідно її підпункту 78.1.4 пункту 78.1 документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу (пункт 78.7 статті 78 Податкового кодексу України).

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 78.8 статті 78 Податкового кодексу України).

Згідно приписів статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до положень пунктів 86.1, 86.7 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Як зазначено в пункті 86.10 статті 86 Податкового кодексу України, в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Згідно пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як вже зазначалося, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 08 квітня 2020 року №05952615050102 та №05962615050102 винесено на підставі висновків акту від 06 березня 2020 року №164/26-15-05-01-02/26958664 у зв`язку з виявленими податковою перевіркою ТОВ «Навлар» порушеннями вимог податкового законодавства України у перевіряємий період, а саме висновки податкового органу обумовлювались нереальністю господарських операцій позивача за відповідними первинними документами, укладеними з ТОВ «БК «Профітван».

На користь такого висновку відповідача, відповідно до раніше викладених пояснень останнього, слугували наявність податкової інформації про відсутність у даних контрагентів необхідних основних засобів, трудових та матеріально-технічних ресурсів, а також наявність протоколів допиту їх керівників, що повідомляли про свою непричетність до ведення будь-якої господарської діяльності очолюваних ними підприємств.

Однак, суд звертає увагу на наступне.

Згідно висновків Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі від 26 квітня 2016 року №К/800/49498/14 у справі №810/5891/13, господарські операції для визначення податкового кредиту та валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією з яких є наявність ділової мети.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року по справі №21-1359а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України аналізуючи відповідні норми Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, а також Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" серед іншого зазначила, що первинний документ згідно з наведеним визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний, заперечуючи проти доводів суб`єкта владних повноважень, в свою чергу навести переконливі докази в обґрунтування реальності вчиненої господарської операції.

В листі від 21 листопада 2016 року №20011/5/99-99-10-01-16 ДФС України зазначає, що висновок про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2018 року по справі №804/939/16 та від 26 лютого 2019 року по справі №826/9534/1 вказує на лише інформативний характер податкової інформації, наявної в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів по ланцюгах постачання, яка не є належним доказом в розумінні процесуального закону, а також щодо індивідуального характеру відповідальності, за якої порушення вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності певним постачальником товару у ланцюгу постачання товару не може бути підставою для висновку про порушення покупцем такого товару вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, а тому такий платник податку не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, у відповідності до постанови від 27 березня 2012 року №21-737во10, предметом доказування у таких справах становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 27 березня 2018 року №816/809/17 (№К/9901/1349/17), норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Згідно правової позиції колегії суддів Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 28 липня 2015 року №803/2406/14, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справах "Булвес" АД проти Болгарії" (рішення від 22 січня 2009 року за заявою №3991/03), "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії" (рішення від 18 березня 2010 року за заявою №6689/03), "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (рішення від 23 липня 2002 року за заявою №36985/97), "Полторацький проти України" (рішення від 29 квітня 2003 року за заявою №38812/97) вказав на правило "індивідуальної юридичної відповідальності", за яким платник податків не повинен нести відповідальність за порушення допущені його контрагентами, зокрема щодо неможливості покладення на платника податків відповідальності за невиконання її постачальником обов`язків щодо декларування ПДВ за умови відсутності доказів наявності шахрайської схеми щодо ПДВ, про яку компанія заявник була обізнана чи могла бути обізнана.

Тобто, вирішення податкових спорів із урахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків цілковито узгоджується із наведеною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, наведені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 44.1 вказаної статті, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За частиною першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року №К/9901/2030/17, №821/589/17 фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків, а первинний документ, відповідно, це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, за наведеного, до обов`язків платників податків відноситься ведення обліку тих показників податкової звітності, що пов`язані з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі документів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, забороняється формування таких показників на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Первинні документи, які підтверджують дані податкового обліку платника податків, повинні бути достовірними, тобто відображати дійсний зміст господарських операцій, які впливають на визначення об`єкта оподаткування.

В свою чергу, фактичне здійснення господарської операції повинно викликати зміни в структурі активів, зобов`язань та власному капіталі підприємства, а отже може слугувати її підтвердженням.

У постанові від 30 серпня 2019 року Київ №К/9901/7254/18, №804/17176/14 Верховний Суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2019 року №К/9901/28979/18, №813/1066/16 серед іншого вказав, що під час дослідження обсягу податкових прав і обов`язків платника за господарською операцією суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником податків документів вимогам податкового законодавства, а повинен оцінити всі докази в сукупності та взаємозв`язку для встановлення дійсного економічного змісту господарської операції.

За змістом мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 30 січня 2018 року №К/9901/3191/18, 826/2747/13-а для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Так, суд приймає до уваги доводи відповідача щодо наявності протоколів допиту контрагентів позивача, в яких останні повідомляли про непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності очолюваного ним підприємства, однак при цьому зауважує, що згідно показів ОСОБА_2 , відібраних уповноваженою особою контролюючого органу, відповідно до протоколу допиту свідка від 29 серпня 2017 року, формальний керівник ТОВ «БК «Профітван» повідомляв про свою повну непричетність до фінансово-господарської діяльності даного товариства та необізнаність, що останнє було зареєстровано на його ім`я.

В силу положень статті 95 Кримінального процесуального кодексу України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показів особою у судовому засіданні під час розгляду справи.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 березня 2019 року по справі №826/7946/14 (провадження №К/9901/4504/18).

При цьому, згідно правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №802/1853/16-а та від 29 березня 2018 року у справі №826/3498/15, навіть факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

За клопотанням відповідача, судом викликалися повістками до суду зазначені вище керівники контрагентів позивача для надання пояснень, однак вказані особи в призначене судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно долучених до матеріалів справи протоколів допиту керівника контрагента позивача по спірним господарським операціям, останній надавав пояснення у якості свідка в рамках кримінальних проваджень №42017100000000370, однак при цьому матеріали справи не містять будь-яких інших відомостей по даному КП, зокрема щодо наявності вироків у відношенні керівників контрагентів позивача.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, податкова інформація, яку було використано відповідачем в ході податкової перевірки позивача та яка зокрема стала підставою для висновків про виявлені даною перевіркою порушення вимог податкового законодавства саме позивачем, не є імперативною ознакою протиправності діяльності суб`єкта господарювання та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

Разом з тим, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини та з урахуванням того, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями позивача, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності ТОВ «Навлар», збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту виконання послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави, суд погоджується із запереченнями позивача, що ТОВ «Навлар» було правомірно відображено господарські операції, здійснені з контрагентом ТОВ «БК «Профітван» в податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств за 2017 роки та в податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2017 рік.

В той же час, відповідач не навів доказів на користь свого висновку про формальне документування позивачем господарських операцій з відповідними контрагентами за відсутності руху активів за цими господарськими операціями, а саме не спростував руху коштів за платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Оскільки фактичний рух активів, а саме реальне понесення витрат позивачем у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності відповідачем не спростовано, суд зауважує, що порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання, а в даному випадку контрагентами позивача вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності - не може бути підставами для висновку про порушення позивачем, як покупцем цих товарів (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, а тому такий платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів, адже судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність позивача щодо правосуб`єктності його контрагентів та злагодженості дій між ними.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній зокрема у постановах від 04 червня 2020 року №340/422/19 та від 27 лютого 2020 року №813/7081/14.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, при розгляді даної адміністративної справи відповідач не виконав покладений на нього обов`язок та не довів належними і допустимими доказами правомірності прийнятих ним та оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, а відтак наявні підстави для визнання заявлених позовних вимог такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241 - 246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Навлар» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №05952615050102 від 08 квітня 2020 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №05962615050102 від 08 квітня 2020 року.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Навлар» (код: 36958664, адреса: 03028, м. Київ, провулок Феодосійський, буд. 12, квартира 36) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (код: 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) понесені витрати у вигляді судового збору в розмірі 2102,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко