Рішення № 97063482, 21.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року м. Київ № 640/12389/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до про Прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя стягнення вихідної допомоги, стягнення надбавки за класний чин, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 68556,60 грн;

- стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин у сумі 15400 грн;

- стягнути з прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги починаючи з 06.05.2020 по день фактичного розрахунку з урахуванням розміру середньоденного заробітку 1632,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не виплачено останньому при звільненні вихідну допомогу, надбавку за класний чин, що має наслідком несвоєчасного проведення всіх виплат, що належать до виплатити при звільненні. Вважає, що такими діями відповідач порушив положення статей 43, 113 Конституції України, статей 32, 44 Кодексу законів про працю України, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2021 № 505 та додатку 8 до вказаної постанови.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

23.06.2020 до суду від представника відповідача М. Шатайнової надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VІІ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Звернула увагу, що надбавка за класний чин не нараховувалась та не виплачувалась позивачу з 25.09.2019, у зв`язку з втратою чинності постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1795-ХІІ "Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України".

Також, представник відповідача акцентує увагу на тому, що норми Закону № 1697-VІІ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.

На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 26.10.2020 № 749 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2020 визначено суддю Катющенка В.П. для розгляду адміністративної справи № 640/12389/20.

Ухвалою суду від 02.11.2020 адміністративну справу № 640/12389/20 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та ухвалено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

13.11.2020 до суду від Прокуратури Автономної Республіки Крим надійшла заява із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, яка мотивована набуттям прокуратурою статусу обласного рівня. Також, у вказаному клопотанні відповідач повідомив, що пунктом 21 Закону № 113-ІХ внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру", відповідно до яких слова "регіональна прокуратура" замінені на "обласна прокуратура". Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 "Про день початку роботи обласних прокуратур" визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020. У зв`язку з цим прокуратура Автономної Республіки Крим набула статусу прокуратури обласного рівня із назвою "прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополь" 11.09.2020, тобто після відкриття провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 06.01.2021 залишено без задоволення заяву Прокуратури Автономної Республіки Крим із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного провадження.

Враховуючи, що положеннями статей 48, 52 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено дій суду у випадку зміни назви учасника справи, а також зважаючи на те, що відповідно до інформації, розміщеної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, крім назви відповідача, інші реквізити (ідентифікаційний код, адреса, засоби зв`язку, дата взяття на облік фіскальними та реєстраційними органами) не змінилися, суд дійшов висновку про доцільність вважати правильною назву відповідача - прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополь.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом прокурора Автономної республіки Крим від 11.07.2019 № 124к призначено молодшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаду начальника слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим з 11.07.2019.

Керуючись статтею 11, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", 30.04.2020 прокурором Автономної Республіки Крим прийнято наказ № 65к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника слідчого відділу прокуратури Автономної Республіки Крим на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 06.05.2020.

Вказаним наказом надано вказівку відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Автономної Республіки Крим провести з ОСОБА_1 остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні.

На переконання позивача, відповідач при звільненні зобов`язаний був виплатити останньому вихідну допомогу та надбавку за класний чин, виплата якої припинена з 25.09.2019. Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулюються Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Поряд з цим, порядок розгляду трудових спорів деяких категорій працівників визначено статтею 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), в якій зазначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Таким чином, особливості розгляду трудових спорів зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії регулюються Законом № 1697-VII.

Також частиною п`ятою статті 40 КЗпП встановлено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, відповідно до якої під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Норми Закону № 1697-VII, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП.

Верховним Судом у постанові 05.12.2019 у справі № 804/7399/16 висловлено правову позицію, що згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю України у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Тобто звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної Законом № 1697-VII.

При цьому, положеннями Закону № 1697-VII не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

У свою чергу, випадки виплати вихідної допомоги при припинення трудового договору визначені статтею 44 КЗпП, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункту 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП.

Таким чином, умовою виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.

Як зазначено вище, позивача звільнено з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, відповідно останній не набув права на отримання вихідної допомоги.

Така правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, з огляду на відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження позивача щодо фактичного звуження (позбавлення) працівників певної категорії державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, з огляду на наступне.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов`язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Неприпустимим є також встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Таким чином, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

З`ясовуючи обставини невиплати позивачеві надбавки за класний чин, судом встановлено наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції 1991 року) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів. Надбавки за вислугу років встановлюються також іншим працівникам прокуратури (спеціалістам, службовцям, робітникам). Розміри посадових окладів, надбавок за класні чини та вислугу років затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX, визнано такими, що втратили чинність норми Закону України "Про прокуратуру" у редакції 1991 року, у тому числі частина перша статті 49, якою однією зі складових заробітної плати прокурорів визначалась надбавка за класні чини.

Таким чином, нарахування заробітної плати прокурорів після набрання чинності з 25.09.2019 Закону № 113-IX проводиться без врахування зазначеної надбавки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що дана вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги, - є похідною від вимоги про стягнення вихідної допомоги, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко