Рішення № 97063368, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/22833/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Рокада» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Рокада» (далі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.08.2019 №3422615147, №344261547, №3432615147.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2019 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про фактичну неможливість виконання сторонами зобов`язань за договором. Представник відповідача, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі наказу про проведення перевірки від 27.06.2019 №8804 та направлення від 02.07.2019 №416/26-15-14-07-01-18, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП «Рокада» (код 30188259) з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з TOB «Вєгас Буд» (код 41861517) за лютий - травень 2018 року, TOB «Ефон Груп» (код 40222491) за грудень 2016 року, TOB «Фаворит - СВ» (код 38275537) за вересень 2016 року - показників декларації з податку на додану вартість та за 2016, 2018 роки - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за результатами якої складено акт від 15.07.2019 №144/26-15-14-07-01-10/30188259.

Проведеною перевіркою встановлення порушення:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на суму 11 893,00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 2016 рік на суму 500,00 грн., 2018 рік на суму 298 162,00 грн.

пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 68 674,00 грн., у тому числі за вересень 2016 року - 5 100,00 грн., грудень 2016 року - 6 846,00 грн., квітень 2018 року - 12 059,00 грн., травень 2018 року - 44 669,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 09.08.2019 Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

№3422615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 14 866,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 11 893,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 973,00 грн.;

№3442615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 85 843,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 68 674,00,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 17 169,00 грн.;

№3432615147, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток, у розмірі 500,00 грн. та 298 162,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової служби України від 21.10.2019 №6215/6/99-00-08-05-02 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 09.08.2019 №3422615147, №344261547, №3432615147, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Так, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.

З акту перевірки вбачається, що позивач відображав у складі витрат що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств суми по господарським операціям з TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит - СВ».

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов`язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 43.21 електромонтажні роботи; крім того, позивач має право здійснювати діяльність у сфері, зокрема неспеціалізованої оптової торгівлі (код КВЕД 46.90).

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки контролюючим органом встановлена відсутність реального характеру господарських операцій позивача з TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит-СВ».

Позивачем в підтвердження реальності здійснення господарської діяльності по взаємовідносинах із TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит-СВ» долучено до матеріалів справи копії договорів із зазначеними контрагентами.

Відповідно до договору оренди обладнання №305 від 15.08.2016, укладеного між позивачем (орендар) та TOB «Фаворит-СВ» (орендодавець), останній передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у Договорі та акті приймання-передачі обладнання. Орендар використовує отримане за цим Договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього Договору.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано заявки на оренду обладнання від 17.08.2016, від 01.09.2016, , акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000103, виписку з банку, оборотно-сальдову відомість по рахунку 631, акт повернення обладнання з тимчасового користування, рахунок-фактуру від 16.09.2016 №СЗ-000259.

Між позивачем (підрядник) та TOB «Вєгас Буд» (виконавець) укладено ряд договорів, а саме:

договір підряду 1202/2 на виконання робіт від 12.02.2018, за умовами якого, підрядник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на власний ризик та власними силами з матеріалів підрядника у відповідності до умов Договору виконати та передати замовнику наступні роботи: монтажні роботи: монтаж та пуско-наладку системи охоронної сигналізації і відеоспостереження на об`єкті за адресою: приміщення ресторану « THIS IS Пивбар » за адресою: м. Київ, вул. Лісківська, 9а/22, а підрядник зобов`язується прийняти та сплатити вартість виконаних виконавцем робіт у відповідності до умов Договору;

договір підряду №2803 на виконання робіт від 28.03.2018, за умовами якого, підрядник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на власний ризик та власними силами з матеріалів підрядника у відповідності до умов Договору виконати та передати замовнику наступні роботи: монтажні та пусконалагоджувальні роботи системи охоронної сигналізації на об`єкті: склад чорних металів за адресою: м. Київ, вул. Плещєва, 10, а підрядник зобов`язується прийняти та сплатити вартість виконаних виконавцем робіт у відповідності до умов Договору;

договір підряду №2903 на виконання робіт від 29.03.2018, за умовами якого, підрядник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на власний ризик та власними силами з матеріалів підрядника у відповідності до умов Договору виконати та передати замовнику наступні роботи: монтажні та пусконалагоджувальні роботи системи охоронної сигналізації на об`єкті: складське приміщення за адресою: м. Київ, вул. Предславінська, 35, а підрядник зобов`язується прийняти та сплатити вартість виконаних виконавцем робіт у відповідності до умов Договору;

договір підряду №2704 на виконання робіт від 27.04.2018, за умовами якого, підрядник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на власний ризик та власними силами з матеріалів підрядника у відповідності до умов Договору виконати та передати замовнику наступні роботи: ремонт пожежної сигналізації на об`єкті за адресою: м. Київ, вул. Липська, 11 у Печерському районі, а підрядник зобов`язується прийняти та сплатити вартість виконаних виконавцем робіт у відповідності до умов Договору;

договір підряду №2704/2 на виконання робіт від 27.04.2018, за умовами якого, підрядник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на власний ризик та власними силами з матеріалів підрядника у відповідності до умов Договору виконати та передати замовнику наступні роботи: ремонт пожежної сигналізації на об`єкті будівля за адресою: м. Київ, вул. Липська, 11 у Печерському районі, а підрядник зобов`язується прийняти та сплатити вартість виконаних виконавцем робіт у відповідності до умов Договору;

договір підряду №0805 на виконання робіт від 08.05.2018, за умовами якого, підрядник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання на власний ризик та власними силами з матеріалів підрядника у відповідності до умов Договору виконати та передати замовнику наступні роботи: ремонт роботи протипожежної сигналізації на об`єкті приміщення за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 3-А, а підрядник зобов`язується прийняти та сплатити вартість виконаних виконавцем робіт у відповідності до умов Договору.

В підтвердження реальності здійснення господарської діяльності по вищезазначеним взаємовідносинах з TOB «Вєгас Буд», позивачем долучено до матеріалів справи додатки №1 до Договорів - Договірні ціни, локальну кошториси на будівельні роботи, рахунки-фактури від 24.04.2018 №СФ-0000071, від 25.04.2018 №СФ-0000072, від 27.04.2018 №СФ-0000075, від 10.05.2018 №СФ-0000080, від 16.05.2018 №СФ-0000087, від 21.05.2018 №СФ-0000095, від 12.03.2018 №СФ-0000023, від 14.05.2018 №СФ-0000085, від 15.05.2018 №СФ-0000086, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000014, №ОУ-0000019, №ОУ-0000024, довідки (акти) про вартість виконаних підрядних робіт за лютий 2018 року, квітень 2018 року, травень 2018 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2018 року, травень 2018 року, видаткові накладні від 12.03.2018 №РН-0000023, від 14.05.2018 №РН-0000085, від 15.05.2018 №РН-0000086, виписки з банку.

Відповідно до рахунку-фактури від 28.12.2016 №РФ-0001228, ТОВ «Ефон Груп» постачався ПП «Рокада» такий товар як: сповіщувач СПД-3, кабель ПСВВ 2х0,4, сповіщувач пожежний тепловий точковий, короб кабельний 20х10, короб кабельний 18х11.

Факт поставки вказаного товару підтверджується видатковою накладною від 30.12.2016 №ВН-0000045, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631, випискою з банку.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд зазначає, що необхідність укладання спірних договорів з TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит - СВ» зумовлена зобов`язанням перед третіми особами, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії договорів №41/16 від 19.07.2016, від 08.11.2017 №30/17, №10/18 від 28.03.2018, №11/18 від 28.03.2018, №17/18 від 25.04.2018, №21/18 від 08.05.2018, з додатками до них.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що послуги/товари, придбані в межах господарських операцій використовувались позивачем у власній господарській діяльності, а тому останній правомірно формував дані податкового обліку за перевірений період по взаємовідносинам зі вказаними контрагентами.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо непідтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит - СВ».

При вирішені даного спору суд враховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року у справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року у справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/16272/13-а, в якій суд зазначив, що: «Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента...».

Також, у постанові від 16 квітня 2019 у справі №804/6909/17 Верховний Суд вкотре підтвердив позицію, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.

Крім того, не беруться до уваги посилання відповідача на протоколи допиту свідків від 14.07.2018 у кримінальному провадженні за №32018100010000004, від 17.10.2018 у кримінальному провадженні за №32017100010000020, оскільки відповідно до положень частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06 листопада 2018 року по справі №822/551/18.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також придбання товарів/послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на прибуток та завищення суми від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов`язання з податку на прибуток та зменшення суми від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток - протиправним.

Оцінюючи правомірність висновків акта перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит - СВ», суд керується наступним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У свою чергу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд доходить висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв`язку з таким придбанням.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг/товарів.

Суд встановив, що придбання позивачем у TOB «Вєгас Буд», TOB «Ефон Груп» та TOB «Фаворит - СВ» послуг/товару безпосередньо пов`язано з його господарською діяльністю, здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а відповідач не довів відсутність сплати позивачем відповідних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

В контексті спірних правовідносин суд вважає за необхідне відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Отже, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період, тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість - протиправним.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 09.08.2019 №3422615147, №344261547, №3432615147 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного підприємства «Рокада» 01135, м. Київ, вул. Золотоустівська, 20, код ЄДРПОУ 30188259) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 09.08.2019 №3422615147, №344261547, №3432615147.

Стягнути на користь приватного підприємства «Рокада» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 990,57 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко