Рішення № 97063362, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/3546/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач), в якому просить:

визнати неправомірними дії заступника начальника відділу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. в частині відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020;

визнати протиправною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.03.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №53637350.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача щодо відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020 та протиправності самої постанови, з огляду на те, що остання прийнята державним виконавцем з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження» оскільки стягнення виконавчого збору відбулось без здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2020 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, відповідачу встановлено строк для подання письмового відзиву на адміністративний позов у порядку передбаченому ст.162 КАС України та витребувано від відповідача завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №53637350.

Представником відповідача відзиву на позовну заяву не надано, проте надано до суду належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження ВП №53637350.

Згідно вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання, призначеного на 16.03.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд на підставі частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України перейшов до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Печерському РВ ДВС у місті Києві перебувало виконавче провадження №53637350 з примусового виконання виконавчого листа №7857/37829/15-ц від 03.11.2016, виданого Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором №К4Н0СК00000050 від 11.12.2006 у розмірі 50 644,88 євро, що еквівалентно 1 198 764,31 грн. та судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

В подальшому стягувач у виконавчому провадженні №53637350 - АТ «КБ «Приват Банк» направив до Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві заяву від 23.07.2019 №201611160113 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Державним виконавцем Печерського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» 17.03.2020 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви останнього про повернення виконавчого документа.

Одночасно, 17.03.2020 державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 5 064,48 дол. США та 365,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними постановами від 17.03.2020, позивач звернувся до відповідача зі скаргою на дії державного виконавця, якою просив:

провести ретельну перевірку правомірності і правильності винесення постанови Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП №53637350 від 17.03.2020 року;

скасувати постанову Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про закінчення виконавчого провадження ВП №53637350 від 17.03.2020;

зобов`язати відповідального у даному виконавчому провадженні державного виконавця винести відповідну постанову саме на підставі заяви АТ «КБ «Приват Банк» від 23.07.2019 про повернення виконавчого листа №757/37829/15-ц від 03.11.2016 згідно з п.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»;

скасувати постанову Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору ВП №53637350 від 17.03.2020;

скасувати постанову Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП №53637350 від 17.03.2020.

За результатом розгляду вказаної скарги, заступником начальника відділу Печерського районного ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Диких О.О. прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №53637350 від 03.02.2021.

В межах даного виконавчого провадження, 03.02.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі заяви останнього про повернення виконавчого документа.

При цьому, листом №53637350/3 від 03.02.2021 скаржника повідомлено про відсутність підстав для скасування постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо відмови у скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору та таку постанову ВП №53637350 від 17.03.2020 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ (в редакції чинній з 02.06.2016 по 28.08.2018) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом (частина друга цієї статті).

Водночас, частиною другою статті 27 Закону № 1404-VІІІ (в редакції, чинній з 28.08.2018 у зв`язку з набранням чинності Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018) визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Між тим, згідно пункту 1 частини першої статті 37 цього Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято постанову від 03.02.2021 про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача.

На підставі статей 3, 27, 40 Закону № 1404-VІІІ державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.03.2020, станом на дату якої діяв Закон № 1404-VІІІ зі змінами, внесеними Законом України № 2475-VIII від 03.07.2018.

Відповідно до частини сьомої розділу ХІІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Отже, виходячи із аналізу правових норм, вбачається, що у разі повернення виконавчого документу стягувачу на підставі його заяви, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, твердження позивача про те, що відповідачем незаконно винесено постанову про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020, оскільки не відбулось фактичне стягнення коштів за виконавчим документом, суд оцінює критично, оскільки на час прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови діяла нова редакція Закону від 28.08.2018. З аналізу правових норм якого вбачається, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, відповідно до яких частини перша та друга статті 27 Закону № 1404-VI11 установлює загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Частина третя статті 40 Закону № 1404-VІІІ є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила, встановлені частинами першою та другою статті 27 цього Закону, не можуть застосовуватися.

Відповідно, Верховний Суд звернув увагу на те, що стягувач звернувся з заявою про повернення виконавчого документу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв`язку з чим настають наслідки, які передбачені частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII - якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Враховуючи викладене, оскільки оскаржувана постанова прийнята після набрання чинності змін до Закону № 1404-VІІІ від 28.08.2018, до даних правовідносин підлягає застосуванню саме норми Закону№ 1404-VІІІ, в редакції, чинній з 28.08.2018, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що державний виконавець при прийнятті оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом.

У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведена правомірність вчинення ним оскаржуваних дій та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.

Натомість, позивачем не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваної постанови дотримався приписів Закону № 1404-VIII та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ч. 6 ст.287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Шулежко