Рішення № 97063272, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 травня 2021 року справа №826/3847/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1. Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 1, МВС України) 2. Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, ГУ МВС у м. Києві) 3. Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 3, УДАІ ГУ МВС у м. Києві) 4. Департамент патрульної поліції (далі по тексту - відповідач 4) третя особаКиївська міська організація Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (далі по тексту - третя особа)про1) визнання протиправним та скасування наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; 2) визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС України в м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; 3) зобов`язання Департаменту патрульної поліції винести наказ про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 зі служби у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за віком, на підставі підпункту «а» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; 4) зобов`язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованої з вислуги - 27 років 05 місяців 15 днів

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржуваний наказ відповідача прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, а саме: підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» щодо порушення відповідачем 1 порядку звільнення позивача із займаної посади та частини третьої статті 1 цього Закону щодо порушення застосування критерія здійснення очищення влади (застосування заборони).

Як вказує позивач, оскаржуваний наказ прийнято за формальними ознаками, оскільки службове розслідування не проводилось, вина у скоєнні вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, яка послужила підставою звільнення не встановлена та не доведена.

Ухвалою від 11 березня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження у справі №826/3847/15, закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Ухвалою від 01 квітня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив провадження у справі №826/3847/15 до набрання законної сили судовим рішенням у справі, що розглядається Конституційним судом України за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою від 16 лютого 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва поновив провадження в адміністративній справі №826/3847/15 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою від 21 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв заяву представника ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог до розгляду; залучив Департамент патрульної поліції до участі в адміністративній справі, в якості співвідповідача.

Відповідач 1 у письмовому відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначивши, що звільнення позивача відбулось на підставі вимог Закону України «Про очищення влади» та в установленому законом порядку.

Відповідач 2 відзиву на адміністративний позов до суду не надав.

Відповідач 3 у відзиві зазначив, що Департамент патрульної поліції не є правонаступником УДАІ ГУ МВС у м. Києві, а тому є неналежним відповідачем у цій справі.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с «По особовому складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та згідно з пунктами 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, зокрема, капітана міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району.

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 30 січня 2015 року №59 о/с «Щодо особового складу» відповідно до вимог пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та підпункту «а» пункту 62 «та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району, підпорядкованого Головному управлінню, 30 січня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.

Вирішуючи питання відповідності ОСОБА_1 критеріям, визначеним пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», та наявності підстав для звільнення на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», суд приходить до таких висновків.

Як визначено у частині першій статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).

Пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період, за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Таким чином, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його наступним критеріям:

- обіймав посаду працівника правоохоронного органу у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року;

- складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

В оскаржуваному наказі підставою для звільнення зазначено пункт 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» - за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування в адміністративному процесі, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для застосування до позивача в якості підстави для звільнення пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади», зокрема, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження складення позивачем чи сприяння складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» звільнення проводиться за наслідками висновку проведеної перевірки.

При цьому, єдиним виключенням є пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», який установлює, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині першій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону. Особи за зазначеними критеріями звільняються без проведення перевірки.

Таким чином, звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає обов`язкову процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки, крім випадків, визначених пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого особи, які підпадають під зазначені критерії, звільняються без проведення перевірки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» є незаконним.

Крім того, однією з підстав звільнення ОСОБА_1 , в оскаржуваному наказі зазначено пункт 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а саме: за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з приводу чого суд зазначає таке.

Пункт 66 Положення визначає, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому, звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Проте, відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».

Суд встановив, що підставою для застосування до позивача пункту 66 Положення стало вчинення позивачем діяння, передбаченого пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Проте, у зв`язку з відсутністю перевірки, проведеної відповідно до Закону України «Про очищення влади», неможливо вважати факт вчинення такого діяння встановленим в порядку, передбаченому законом.

У взаємозв`язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає про таке.

Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку.

У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.

Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».

З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Разом із тим, під час розгляду справи, відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа №817/3431/14, адміністративне провадження №К/9901/1400/18, де суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.

Як встановлено вище, в оскаржуваних наказах до позивача застосовано положення Закону України «Про очищення влади» та пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ щодо звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил ( із поставленням на військовий облік) за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проте, у разі наявності підстав для звільнення, передбачених Законом України «Про очищення влади», підлягає застосуванню саме цей спеціальний Закон, але при цьому повинна бути дотримана процедура звільнення передбачена Законом.

У разі, якщо діяння підпадає під дію пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, то відповідачу необхідно було застосовувати саме цю норму при звільненні позивача.

В той же час, в залежності від підстави звільнення, для особи настають різні юридичні наслідки. Законодавство не передбачає одночасне застосування до особи наслідків звільнення за різними підставами.

Крім того, суд враховує, що позивач є учасником бойових дій з жовтня 2017 року, що підтверджується відповідним посвідченням.

Отже, враховуючи недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд приходить до висновку, що звільнення позивача наказом МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с є протиправним та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Так само є протиправним і підлягає скасуванню наказ ГУ МВС України м. Києві від 30 січня 2015 року №59о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , оскільки він є похідний від наказу МВС України від 16 січня 2015 року №48о/с та прийнятий за відсутності законних підстав.

В частині позовних вимог про зобов`язання винести наказ про звільнення капітана міліції ОСОБА_1 зі служби у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за віком, на підставі підпункту «а» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд звертає увагу на таке.

Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 , 16 січня 2015 року подав рапорт на ім`я начальника ГУ МВС України в м. Києві про звільнення з органів внутрішніх справ за підпунктом «а» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі по тексту - Положення), у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ та наявністю вислуги років.

Підпунктом «а» пункту 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років.

Пунктом 7 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ, зокрема, особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років.

Особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку) за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання (підпункт 5 пункту 65 Положення).

Суд встановив, що станом на дату подачі рапорту, позивачу виповнилось 46 років, тобто він досяг граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ.

Враховуючи викладене, а також те, що суд встановив відсутність підстав для звільнення позивача за підпунктом «а» пункту 62 Положення, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має бути звільнений з органів внутрішніх справ на підставі підпункту «а» пункту 64 Положення та про наявність підстав для зобов`язання ГУ МВС у м. Києві видати відповідний наказ.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зобов`язання відповідача 2 звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «а» пункту 64 Положення, не є втручанням в його дискреційні повноваження, з огляду на таке.

Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, визначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд звертає увагу на те, що зобов`язання відповідача звільнити позивача з посади за підпунктом «а» пункту 64 Положення є його обов`язком, враховуючи досягнення позивачем граничного віку перебування на службі, подання ним відповідного рапорту про звільнення та протиправність оскаржуваного наказу про звільнення, а тому, задоволення позовних вимог у цій частині не позбавило відповідача свободи вибору при прийнятті рішення, оскільки інші допустимі варіанти рішень у цьому випадку відсутні.

При цьому, суд зазначає, що Департамент патрульної поліції не є правонаступником УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, а тому не є належним відповідачем у цій справі.

Так, згідно пункту 1 Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 14 квітня 1997 року №341, яке станом на час вирішення спору по суті є чинним, Державна автомобільна інспекція входить до системи органів МВС України.

Суд встановив, роботодавцем позивача є УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, тому саме цим суб`єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.

Згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України у м. Києві та УДАІ ГУ МВС України в м. Києві не ліквідовані, а перебувають у стані припинення, та є належними відповідачами в межах спірних правовідносин.

Позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованої з вислуги - 27 років 05 місяців 15 днів задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зокрема, передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Отже, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується при звільненні зі служби, зокрема, за віком, однак враховуючи, що позивач станом на момент розгляду справи не звільнений за віком, вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено відповідність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 січня 2015 року №48о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30 січня 2015 року №59о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 , старшого інспектора відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Шевченківського району.

4. Зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за віком, на підставі підпункту «а» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Міністерство внутрішніх справ України (01061, м. Київ, вул. Богомольця, 10; ідентифікаційний код 00032684);

Головне управління МВС України в місті Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, ідентифікаційний код 08592201);

Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в місті Києві (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 54; ідентифікаційний код 24523569);

Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ідентифікаційний код 40108646);

Київська міська організація Профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; ідентифікаційний код не відомий).

Суддя В.А. Кузьменко