Рішення № 97063220, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ №640/9417/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)провизнання неправомірними дій державного виконавця та визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просила суд:

-визнати неправомірними дії державного виконавця Васильєва С.С. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року з ОСОБА_1 у розмірі 122987,63 грн;

-визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року з ОСОБА_1 у розмірі 122987,63 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивувала наступним.

Так, на виконанні в Оболонському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий лист №2-1574, виданий 15 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» боргу у розмірі 1229876,25 грн.

Однак державним виконавцем в рамках виконавчого провадження не проведено жодних дій, направлених на виконання рішення суду. Борг не стягнуто, рішення не виконано, провадження завершено.

Утім, 10 лютого 2016 року у виконавчому провадженні ВП №34757201 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 122987,63 грн.

Вказана постанова винесена в порушення статей 1, 5, 10, 18, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», так як виконавчі дії відповідачем не вчинялись.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

За таких підстав, на думку позивача, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові.

Позивачем зазначено, що про наявність оскаржуваної постанови їй стало відомо лише 24 березня 2021 року, оскільки останню не отримувала від відповідача, а тому просила поновити строк звернення до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 28 квітня 2021 року.

У судове засідання 28 квітня 2021 року учасники справи не прибули, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання.

В зв`язку з неявкою у судове засідання 28 квітня 2021 року учасників справи судове засідання відкладено на 18 травня 2021 року.

11 травня 2021 року до суду надійшли копії матеріалів виконавчих проваджень №34757201 та №62442654.

При цьому відзиву на позов відповідач не надав.

В судове засідання 18 травня 2021 року сторони не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання; клопотань про відкладення судового засідання не надходило.

В зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи та відсутністю клопотань про відкладення розгляду справи, суд здійснив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, дійшов наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, що підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів визначені статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частинами першою та другою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, станом на час відкриття ВП №34757201) державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він

відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та

зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій,

передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як вбачається із матеріалів справи за виконавчим листом №2-1574, виданим 15 серпня 2012 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» суми боргу 1229876,25 грн, відкрито виконавче провадження ВП №34757201, про що винесено відповідну постанову 16 жовтня 2012 року.

Пунктом 2 резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження від 16 жовтня 2012 року боржника зобов`язано добровільно виконати рішення до 23 жовтня 2012 року.

Пунктом 3 резолютивної частини цієї постанови зазначено, що при невиконанні рішення в наданий строк для самостійного виконання - виконати його в примусовому порядку зі стягнення з боржника виконавчого збору та витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, станом на час відкриття ВП №34757201) у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно положень статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, станом на час виникнення спірних відносин) заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Матеріали виконавчого провадження №34757201 містять запити державного виконавця від 16 жовтня 2012 року до УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, Київського міського БТІ, Головного управління земельних ресурсів, Адресного бюро при ГУ МВС України в м. Києві про надання інформації про наявність майна та поточних рахунків, що зареєстровані за ОСОБА_1 .

Також матеріали виконавчого провадження №34757201 містять запит державного виконавця від 28 листопада 2012 року до Головного управління земельних ресурсів щодо надання інформації про наявність земельних ділянок, що зареєстровані за ОСОБА_1 .

Окрім того, 27 листопада 2012 року в межах виконавчого провадження за виконавчим листом №2-1574 від 15 серпня 2012 року, складено акт опису й арешту майна.

21 січня 2013 року та 11 жовтня 2013 року винесено постанови про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

З матеріалів виконавчого провадження також вбачається, що 17 грудня 2013 року відповідачем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, у відповідності до якої виконавче провадження №34757201 об`єднано з виконавчим провадженням №41267860.

В подальшому, вчинялись інші дії державним виконавцем, спрямовані на виконання виконавчого листа №2-1574: постановою від 30 травня 2014 року призначено експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; вчинялись запити до відповідних установ та направлялись вимоги: №1022/10 від 18 червня 2014 року, №5526817 від 18 червня 2014 року, №5526820 від 18 червня 2014 року, №6246432 від 01 серпня 2014 року, №6246444 від 01 серпня 2014 року, №1022/10 від 03 жовтня 2014 року, №10405613 від 13 березня 2015 року, №10405638 від 13 березня 2015 року, №708/15 від 18 березня 2015 року, №121/15 від 25 березня 2015 року, №708/15 від 25 листопада 2015 року, №121/15 від 25 листопада 2015 року, №15225542 від 25 листопада 2015 року, №15225525 від 25 листопада 2015 року, №15225512 від 25 листопада 2015 року, №708/15 від 04 травня 2016 року; 10 лютого 2016 року винесено постанову про арешт коштів; 14 липня 2016 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника.

Також матеріали справи містять платіжні вимоги №708/15 від 22 червня 2016 року на суму 1 491 972,52 грн, №708/15 від 24 червня 2016 року на суму 1 491 972,52 грн (повернута без виконання).

Таким чином, наведене спростовує доводи позивача, що державним виконавцем не вчинялось жодних дій, спрямованих на виконання виконавчого листа №2-1574, виданого 15 серпня 2012 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» суми боргу 1229876,25 грн.

Утім, з матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2020 року за №35296 відповідачем зареєстрована заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (правонаступник ПАТ «Сведбанк» за договором відступлення права вимоги) про повернення виконавчого документа відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.

Державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 25 червня 2020 року винесена постанова ВП №34757201 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зі змісту даної постанови вбачається, що державним виконавцем встановлено, що до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ураховуючи викладене, керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець постановив виконавчий документ - виконавчий лист №2-1574, виданий 15 серпня 2012 року Оболонським районним судом міста Києва повернути стягувачу.

При цьому, як слідує із матеріалів виконавчого провадження, 10 лютого 2016 року державним виконавцем була винесена постанова ВП №34757201 про стягнення з боржника виконавчого збору, якою вирішено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 122987,63 грн в зв`язку з невиконанням рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» суми боргу 1229876,25 грн у добровільному порядку.

На виконання вказаної постанови 02 липня 2020 року відкрито виконавче провадження №62442654.

За змістом статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення оскаржуваної постанови) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Позивачем у дані справі №640/9417/21, тобто в 2021 році, оскаржуються дії державного виконавця Васильєва С.С. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року з ОСОБА_1 у розмірі 122987,63 грн і, як наслідок, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року з ОСОБА_1 у розмірі 122987,63 грн.

Як було наголошено вище, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Перевіряючи оскаржувані дії та рішення державного виконавця як суб`єкта владних повноважень на відповідність положенням частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що при винесенні 10 лютого 2016 року постанови про стягнення виконавчого збору відповідач діяв згідно чинного законодавства.

Відповідно, підстав для визнання протиправними дій державного виконавця Васильєва С.С. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року з ОСОБА_1 у розмірі 122987,63 грн та визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору №34757201 від 10 лютого 2016 року з ОСОБА_1 у розмірі 122987,63 грн - судом не встановлено.

Таким чином позовні вимоги є необгрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню судом.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 287, 251 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 287, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко