Рішення № 97063214, 20.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року м. Київ № 640/29257/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати період роботи з 10 березня 1987 року по 20 серпня 1988 року у складі військової частини польова пошта 78864 в республіці Афганістан до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та вимог статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу» та призначити песію на пільгових умовах з 29 листопада 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішення відповідача щодо відмови їй у призначенні пенсії є необґрунтованим, незаконним та таким, що порушує конституційні права на соціальний захист та пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України та Законами України.

Позивач зазначає, що висновки пенсійного органу про те, що участь у забезпеченні бойової діяльності військ не відноситься до військової служби є хибними, оскільки пільги військовослужбовців розповсюджуються також і на робітників, які виконують інтернаціональний обов`язок у країнах, в яких ведуться бойові дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

13 січня 2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки позивач працювала в складі військової частини, де брала участь в забезпеченні бойової діяльності військ, а не проходила військову службу, а тому пільги, встановлені саме для військовослужбовців, на позивача не розповсюджуються.

Також, відповідач зазначав про пропущення позивачем встановленого строку звернення до суду за захистом його прав та інтересів, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у листопаді 2019 року, а звернення до суду мало місце лише у листопаді 2020 року.

Розпорядженням від 01 квітня 2021 року № 711 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судових справ для розгляду справи № 640/29257/20 було визначено суддю Аверкову В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року адміністративну справу № 640/29257/20 прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Щодо доводів відповідача стосовно пропущення позивачем встановлено строку для звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даному випадку, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії листом 24 грудня 2019 року № 310274/03, а отже у разі відрахування строку звернення до суду від дати зазначеного листа, то строк звернення до суду триває до 04 травня 2020 року.

Водночас, позивач зазначає, що зазначений лист було отримано лише у липні 2020 року, на підтвердження чого надано конверт, який адресований ОСОБА_1 від Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, відтиск календарного штемпелю на конверті - 30.06.2020. За відсутності протилежних доказів отримання позивачем листа про відмову у призначенні пенсії у більш ранній термін, суд вважає, що порушення своїх прав та інтересів позивач дізналась лише у липні 2020 року, а тому строк звернення до суду не було пропущено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 у період з 10 березня 1987 року по 20 серпня 1988 року працювала у військовій частині п.п. 78864 на посаді повара IV розряду офіцерської їдальні, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Відповідно до посвідчення від 17 грудня 1996 року серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

Згідно довідки Харківського районного військового комісаріату від 30 травня 2000 року № 1/186 ОСОБА_1 дійсно працювала у військовій частині п.п. 78864 у період з 10 березня 1987 року по 20 серпня 1988 року на території Демократичної Республіка Афганістан) та має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 6 пункт 2.

Аналогічна інформація також викладена у довідці Голосіївського районного у місті Києві військового комісаріату від 24 січня 2019 року № 12.

Відповідно до довідки від 14 лютого 1990 року № 4/003, виданої Київським міським військовим комісаріатом, період її роботи у військовій частині - польова пошта 78864 з 10 березня 1987 року по 20 серпня 1988 року включається до стажу роботи, який дає право на пенсію з розрахунку 1,5 роки за один рік роботи.

29 листопада 2019 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 24 грудня 2019 року № 310274/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки вона не має статусу військовослужбовця.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов`язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Зазначене положення кореспондується із статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою визначено, що військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов`язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Тобто, вказаними нормами права встановлена додаткова соціальна пільга особам відповідно до вичерпного переліку.

Однією з таких категорій осіб є військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, а також ті, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов`язку.

У даному випадку, позивач, перебуваючи в Афганістані, була вільнонайманою особою та працювала на посаді повара у військовій частині, тобто не мала статусу військовослужбовця та не брала участі у бойових діях.

Разом з тим, відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на достроковий вихід на пенсію мають не особи зі статусом учасників бойових дій, а лише військовослужбовці - учасники бойових дій.

Суд звертає увагу, що статус учасника бойових дій не означає безумовну належність особи з таким статусом до військовослужбовців, оскільки надається вільнонайманим особам, учасникам добровільчих формувань тощо.

Тобто, статус учасника бойових дій дає позивачу право на отримання пільг та компенсацій, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не право на дострокову пенсію відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Посилання позивача на те, що постановою Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім`ям» встановлено право на зарахування пільгового стажу для призначення пенсії не тільки військовослужбовцям, але і робітникам і службовцям, які виконували інтернаціональний обов`язок в інших країнах, в яких ведуться бойові дії, є безпідставними з огляду на наступне.

Підпунктом «а» пункту 1 спільної постанови Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім`ям» було передбачено зараховування до вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за три місяці час служби на території Демократичної Республіки Афганістан військовослужбовцям, що прослужили встановлений строк служби в цій країні, а тим, хто отримав поранення, контузії, каліцтво або захворювання - незалежно від строку служби, і час безперервного перебування у зв`язку з цим на лікуванні в лікувальних закладах.

Відповідно до пункту 6 вказаної постанови дія пункту 1-5 розповсюджуються на військовослужбовців Радянської Армії та Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР (включаючи військових радників і спеціалістів), які приймають участь у бойових діях, працівників та службовців, які виконують інтернаціональний обов`язок в інших країнах, які проводять бойові дії, та їх сім`ї.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач набула статус учасника бойових дій на підставі пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується довідкою Голосіївського районного у місті Києві військового комісаріату від 24 січня 2019 року № 12.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Отже, статус учасника бойових дій надається не тільки військовослужбовцям, але й іншим особам, які не проходили військову службу та не брали безпосередньої участі в бойових діях, але працювали на території держав, де велися бойові дії.

Проте, пунктами 1-5 постанови Центрального Комітету КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року № 59-27 «Про пільги військовослужбовцям, робітникам та службовцям, що знаходяться у складі обмеженого контингенту радянських військ на території Демократичної Республіки Афганістан, та їхнім сім`ям» не передбачено такої пільги як призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, а лише зазначено про пільгове обчислення стажу таких осіб із розрахунку 1,5 роки за 1 рік служби.

При цьому, право на пільгове обчислення стажу роботи позивача у спірний період на території Демократичної Республіки Афганістан відповідачем не заперечується.

Отже, оскільки позивач не є військовослужбовцем в розумінні Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не брала безпосередньої участі у бойових діях, - підстави для призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні.

Аналогічна правова позиція у правовідносинах між особою, яка має статус учасника бойових дій за період роботи кухарем у військовій частині на території Демократичної Республіки Афганістан, та пенсійним органом щодо право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року по справі № 404/1517/15-а.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова