Рішення № 97063082, 19.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1496

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2021 року м. Київ № 640/1949/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у місті Києві

про визнання протиправними та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 0250636-3314-2652 від 04 серпня 2020 року (Форма «Ф») яким визначено суму податкового зобов`язання, за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості - за 2017 рік сума податкового зобов`язання 47 266,40 грн, 2018 рік - сума податкового зобов`язання - 55 006,28 грн, за 2019 рік - сума податкового зобов`язання - 61 638,34 грн.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття неправомірного рішення суб`єктом владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що нежитлова будівля - цегельний завод часткою якого володів позивач є будівлею промисловості та не може бути об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та за твердженнями позивача податок на нерухоме майно на таку будівлю не повинен нараховуватись.

Однак, уповноваженими особами податкового органу всупереч вимогам чинного податкового законодавства було протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення та зобов`язано позивача сплатити податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням прийнятим податковим органом, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідач не погоджуючись з викладеними позивачем у позовній заяві аргументами подав відзив на адміністративний позов, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що аргументи викладені в позовній заяві позивачем, є безпідставними та необґрунтованими, а рішення прийняте податковим органом є правомірним та скасуванню не підлягає.

При цьому, відповідач зазначає, що оскільки позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець то відповідно до приписів Податково кодексу України підстави для врахування в даному випадку підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України відсутні.

Керуючись вказаним, представник податкового органу просив відмовити у задоволенні позовних вимог адміністративного позову позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом в свою чергу було встановлено та проти чого не заперечуються сторони, 15 жовтня 2020 року за податковою адресою ОСОБА_1 від Головного управління ДПС у місті Києві надійшло рекомендованим листом податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2020 року № 0250636-3314-2652.

З вказаного вище податкового повідомлення-рішення встановлено, що Головним управлінням ДПС у місті Києві проведено нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017-2019 роки на загальну суму 163 911,02 грн, у т.ч. за 2017 рік- 47 266,40 грн, за 2018 рік 55 006,28 грн, за 2019 рік 61 638,34 грн, з використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач був співвласником об`єкту нежитлової нерухомості, а саме: комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , частка власності Ѕ.

27 жовтня 2020 року позивачем до Державної податкової служби України було надіслано скаргу на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 04 серпня 2020 року № 0250636- 3314-2652.

Однак, 03 січня 2021 року за податковою адресою ОСОБА_1 надійшло рішення про результати розгляду скарги від Державної податкової служби України, яким залишено скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішенням суб`єкту владних повноважень, та заперечуючи проти обґрунтувань, на які посилається податковий орган при прийнятті вказаного вище податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової l8;ефор 84;и» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених підпунктом 266.2.2 пунктом 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Отже, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 0940/1909/18 Верховний Суд зазначив, що «обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції».

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17.

В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Відтак, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України при визначені будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Наявними у матеріалах справи доказами, а саме витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2017 року № 82378594, підтверджено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить комплекс цегляний завод, загальною площею 5 908,3 за адресою: АДРЕСА_2 .

Судом в свою чергу, з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців встановлено, що ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД-БРІК».

Так, згідно КВЕД видами дiяльностi товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД-БРІК» власником якого є позивач є: код КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини (основний); код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; код КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель

У відзиві на позовну заяву представник податкового органу зазначає, що в межах спірних відносин наявна лише одна з обов`язкових умов - виробничі приміщення. Представник податкового органу вважає, що об`єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Суд вважає вказані доводи відповідача необґрунтованими, оскільки застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Суд зауважує, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, з урахуванням встановлених обставин та висновків викладених вище, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідно до вимог податкового законодавства було дотримано встановлені вимоги та умови для застосування пільги визначеної підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Також, суд звертає увагу, що рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23 лютого 2017 року «Про внесення змін та доповнень до рішення сімдесятої сесії Путивльської міської ради шостого скликання від 29 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» було встановлено ставку 0 % податку на будівлі промисловості та склади.

Суд зауважує, що відповідно до приписів Податкового кодексу України рішення органу міськради є визначальним та таким, що підлягає застосуванню та врахуванню при визначенні ставок податку на об`єкти нежитлової нерухомості.

Право органу місцевого самоврядування на визначення пільг по встановленню ставок на об`єкти нежитлової нерухомості своїм рішенням визначене положеннями підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, а відтак, на переконання суду, застосування до ОСОБА_2 нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно для будівлі промисловості - ставки 0,5% замість 0%, як установлено місцевою радою ж протиправним.

Також, суд звертає увагу, що з наявного в матеріалах справи Експертного Висновку АС15 № 2101501 щодо вірності здійсненої товариством з обмеженою відповідальністю «РЕД-БРІК» та фізичною особою ОСОБА_1 класифікації об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 вбачається наступне.

Відповідно до пункту 4 вказаного вище Експертного Висновку мета виконання робіт: аналіз проведеної Замовником класифікації об`єктів нерухомого майна за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000, визначення вірності віднесення об`єктів нерухомого майна (будівель та споруд) в рамках класифікації до відповідних кодів класифікатора ДК 018:2000 відповідно до функціонального призначення об`єктів, визначеного Замовником, а також надання Замовнику рекомендацій щодо виправлення наявних відхилень проведеної ним класифікації від вимог класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000.

Згідно пункту 6 Експертного Висновку проведений пооб`єктний аналіз вірності віднесення об`єктів нерухомого майна Замовником за класифікаційними ознаками ДК 018:2000 шляхом візуального співставлення п`ятизначних цифрових кодів, назв об`єктів (типів об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості) та функціональних призначень (використань) об`єктів, що надані Замовником, з цифровими кодами державного класифікатора будівель і споруд ДК 018:2000 показав співпадіння функціонального призначення класифікованих об`єктів нерухомості з класифікаційними угрупованнями будівель та споруд за ДК 018:2000. Таким чином, віднесення об`єктів нерухомого майна за класифікаційними ознаками ДК 018:2000 виконане Замовником вірно.

Приписами пункту 7 Експертного Висновку встановлено, що для класифікації об`єктів нерухомого майна Замовником правомірно використаний чинний державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000; використана Замовником методика класифікації об`єктів нерухомого майна повністю відповідає чинним нормативним вимогам; віднесення об`єктів нерухомого майна за класифікаційними ознаками державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 відповідно до функціонального призначення об`єктів, визначеного Замовником, виконане вірно; класифікація за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000 в Переліку нерухомого майна, наведеному у додатку 1 до листа товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД-БРІК» від 15 січня 2021 року № _____ ( 15 об`єктів), відповідає чинним нормативним вимогам і може бути використана, не обмежуючись, для цілей, визначених ДК 018:2000.

Таким чином, з урахуванням викладеного вище в сукупності суд приходить до висновку, що об`єкти нерухомості (майновий комплекс з переробки зернових та склад для зберігання продукції), які на праві власності належать позивачу, підпадають під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому у податкового органу не було правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, з урахуванням викладеного в сукупності та встановлених судом обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача та про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 639,11 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 639,11 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішення - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 0250636-3314-2652 від 04 серпня 2020 року (Форма «Ф») яким визначено суму податкового зобов`язання, за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості - за 2017 рік сума податкового зобов`язання 47 266,40 грн, 2018 рік - сума податкового зобов`язання - 55 006,28 грн, за 2019 рік - сума податкового зобов`язання - 61 638,34 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 639,11 грн (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять гривень 11 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова