Рішення № 97062772, 21.05.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року Чернігів Справа № 620/1016/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1815 (далі також – в/ч А1815, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 19.09.2018 по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.09.2018 по день фактичного розрахунку -24.11.2020.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що на день його звільнення відповідач не провів з ним усіх розрахунків з виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням суду у справі № 620/1824/20 зобов`язано відповідача провести спірні виплати, проте остаточний розрахунок проведений 24.11.2020. У зв`язку з чим, скориставшись своїм правом, передбаченим статтями116-117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся з позовом до суду та просить зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

23.03.2021 ухвалою суду розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та поновлено строк звернення до суду.

Представник відповідача надав відзив на позов, у якому просив відмовити в задоволенні вимог позивача, оскільки позивач на час звільнення погодився з проведеними розрахунками та наказ про звільнення і виключення його зі списків особового складу не оскаржував. Суми, які не були включені до розрахунку при звільненні позивача, за рішеннями суду виплачені останньому 21.11.2020. За таких обставин вважає, що положення статті 117 КЗпП України до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, не розповсюджується. Також заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з порушенням позивачем строку звернення до суду передбаченого статтею 122 КАС України.

Позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій посилається на доводи, викладені у позові.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів позивача.

Що стосується строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 23.03.2021 при відкритті поводження у справі за заявою позивача питання про поновлення строку звернення до суду вже вирішено судом. Строк звернення до суду з позовною заявою поновлено, отже повторного розгляду не потребує.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач звільнений з військової служби на підставі наказу командира в/ч А1815 від 14.09.2018 № 94-рс, і виключений зі списків особового складу частини з 18.09.2018, що підтверджується витягом з наказу командира в/ч А1815 від 18.09.2019 № 236 (а.с. 12).

Під час проходження служби позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вказаних видів грошового забезпечення позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі №620/1824/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю. Визнано протиправною бездіяльність дії Військової частини А 1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину А 1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 1815 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину А 1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.09.2018.

На виконання вказаного рішення суду, 24.11.2020 відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем, що також підтверджується випискою з карткового рахунку АБКБ «ПриватБанк».

18.12.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку виплат вказаних сум при звільненні (а.с.23), проте відповіді від відповідача не отримав.

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно частини другої статті.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено частиною другою статті 117 КЗпП України.

Передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Як зазначалось вище, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 у справі №620/1824/20, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.10.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю. Визнано протиправною бездіяльність дії Військової частини А 1815 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано Військову частину А 1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 1815 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину А 1815 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.09.2018.

Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду відповідно, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України з урахуванням таких критеріїв.

Так, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення з 18.09.2018, вважаючи, що йому при звільненні не виплачена індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористану додаткову відпустку, позивач звернувся до суду в травні 2020 року.

В матеріалах справи наявна довідка про середньоденну заробітну плату позивача, яка розрахована відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» де вказано, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 262,62 грн (а.с.50), затримка у виплаті складає 545 дні, та розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 143127,90 грн (545 грн*262,62 грн).

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу на сумлінність дій військової частини при проведенні розрахунку із працівником і лише неправильне тлумачення норм права спричинило утворення заборгованості.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 15000,00 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Таким чином, оскільки затримка спірної виплати відбулась з вини відповідача, суд приходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог зобов`язального характеру та стягнення з відповідача користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 15000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .

У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 908,00 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 454,00 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А18150 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини А1815 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально – побутових питань при звільненні в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч грн 00 коп.) сума без виключення сум відрахування на податки.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1815 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири грн), сплачений відповідно до квитанції № 0.02011756432.1 від 12.02.2021.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина А1815 вул.Танкістів,смт.Гончарівське,Чернігівський район, Чернігівська область,15558, код ЄДРПОУ 07880688.

Повний текст рішення виготовлено 21 травня 2021 року.

Суддя І.І. Соломко