Рішення № 97062702, 18.05.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1236/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Миронець Н.Я., представника позивача Герегової Н.І., представника відповідача Гречанюк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи на посадах медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні та палатної медсестри інфекційного відділення КУ «Вижницька ЦРЛ» у подвійному розмірі, а також періоду перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до загального страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькі області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року та період роботи на посаді палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи «Вижницька центральна районна лікарня» з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року та провести перерахунок пенсії, починаючи із 02 березня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькі області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, а саме з 25 липня 2003 року по 18 травня 2006 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивачу, якій з 02 березня 2020 року призначено пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу 27 років 10 місяців 12 днів, протиправно не зараховано до страхового стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 01 січня 2004 року на посадах медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні та палатної медсестри інфекційного відділення КУ «Вижницька ЦРЛ».

Так, у період з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року позивач працювала медсестрою інфекційного відділення Вашківської районної лікарні, а з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року – палатною медсестрою інфекційного відділення Комунальної установи «Вижницька центральна районна лікарня», яку віднесено до професій та робіт, які користуються правом пільгового пенсійного забезпечення за списком №1 і №2 по лікувальному закладу. Отже, позивач, працюючи на такій посаді, безпосередньо контактуючи із хворими на небезпечні інфекції, має право на пільговий стаж.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що станом на день звернення позивача за призначенням пенсії принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначається Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV), який набрав чинності з 01 січня 2004 року і яким передбачається зарахування страхового стажу періоду роботи з 01 січня 2004 року в одинарному розмірі. Застосування ж положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) передбачається лише в частині визначення права пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» (10 жовтня 2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Оскільки спірний період роботи (з 19 травня 2006 року по 29 лютого 2020 року) відноситься до часу, який наступив вже після 01 січня 2004 року (дати набрання чинності Законом №1058-ІV), та не відноситься до визначення права на призначення пенсії (пенсія вже призначена), відповідач вважає, що правові підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача в подвійному розмірі відсутні. Крім цього, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, оскільки, виходячи з того, що пенсія є щомісячним платежем, позивач мала дізнатись про порушення своїх прав, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, а тому безпідставними є її посилання на те, що про порушення своїх прав вона дізналася з листа від органу Пенсійного фонду України від 24 вересня 2020 року. Тобто, на думку відповідача, звернувшись 22 березня 2021 року до суду з позовними вимогами за період з 02 березня 2020 року, позивач пропустила строк звернення до суду, що є підставою для залишення без розгляду позовних вимог, які знаходяться поза межами встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду. Враховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 25 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву, витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 18 травня 2021 року заяву представника позивача про відмову від частини позовних вимог задоволено. Прийнято відмову від позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду її перебування у відпустці по догляду за дитиною до загального страхового стажу та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, а саме з 25 липня 2003 року по 18 травня 2006 року. Провадження у вказаній вище частині позовних вимог закрито.

У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 у період з 12 серпня 2002 року по 31 березня 2013 року позивач працювала медсестрою інфекційного відділення у Вашківецькій райлікарні. З 01 квітня 2013 року позивач переведена з Вашківецької районної лікарні на посаду палатної медсестри інфекційного відділення у КУ «Вижницька центральна районна лікарня» (в подальшому реорганізована (перетворена) на Комунальне некомерційне підприємство «Вижницька районна лікарня» Вижницької районної ради), в якій пропрацювала до 29 лютого 2020 року.

З матеріалів справи вбачається проведення атестації робочого місця ОСОБА_1 за списком умов праці №2, що підтверджується відповідними наказами, протоколом засідання постійно діючої атестації комісії КУ «Вижницька центральна районна лікарня» по атестації робочих місць та висновком державної експертизи умов праці Чернівецької області щодо якості проведеної атестації робочих місць за умовами праці в комунальній установі «Вижницька центральна районна лікарня».

Відповідно до змісту довідки КУ «Вижницька центральна районна лікарня» №01 від 03 лютого 2020 року ОСОБА_1 працювала повний робочий день в інфекційному відділенні КНП «Вижницька районна лікарня» і за період з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року виконувала роботу в шкідливих та важких умовах праці за професією, посадою, що передбачена списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я» постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року та списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я» постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24 червня 2016 року.

Зазначене також підтверджується довідкою №06 від 28 лютого 2020 року, виданою КНП «Вижницька районна лікарня».

Як вбачається з довідки про відповідність даних про стаж первинним документам, що надані для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 КНП «Вижницька РЛ» №252 від 28 лютого 2020 року, при перевірці атестаційних документів встановлено, що згідно наказу №73 від 14 травня 2013 року (на виконання постанови Кабінету Міністрів України) №442 від 01 серпня 1992 року) та наказу №76/1 від 29 травня 2018 року затверджено перелік професій та робіт, що використовуються правом пільгового пенсійного забезпечення за списком №1 і №2 по лікувально-профілактичному закладу КУ «Вижницька ЦРЛ» в інфекційному відділенні передбачена посада: «медичної сестри палатної інфекційного відділення КУ «Вижницка ЦРЛ».

З 02 березня 2020 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, що не заперечувалось учасниками справи.

З метою з`ясування обставин щодо того, які періоди були зараховані до страхового стажу, позивач у серпні 2020 року звернулась до відповідача з відповідною заявою, що також не заперечувалось учасниками справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області листом від 24 вересня 2020 року №25254-22979/З-03/8-2800/20 повідомило позивача про те, що розмір пенсії обчислений з урахуванням страхового стажу 27 років 10 місяців 12 днів. Періоди роботи у закладах, визначених статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зараховуються до страхового стажу в подвійному розмірі по 31 грудня 2003 року, а починаючи з 01 січня 2004 року – в календарному обчисленні. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Підстави для зарахування періоду роботи після 01 січня 2004 року до страхового стажу в подвійному розмірі відсутні.

Як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, такий складає 27 років 10 місяців 12 днів, до якого у тому числі зараховано такі періоди (в одинарному розмірі): з 12 серпня 2002 року по 24 липня 2003 року – 11 місяців 13 днів; з 25 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року – 5 місяців 7 днів; з 01 січня 2004 року по 17 травня 2006 року – 2 місяці 5 днів; з 18 травня 2006 року по 31 грудня 2007 року – 1 рік 7 місяців 29 днів; з 05 липня 2008 року по 03 вересня 2010 року – 2 роки 2 місяці 26 днів; з 04 вересня 2010 року по 31 березня 2013 року – 2 роки 6 місяців 29 днів; з 01 квітня 2013 року по 09 жовтня 2017 року – 4 роки 7 місяців; з 10 жовтня 2017 року по 29 лютого 2020 року – 2 роки 5 місяців.

Вважаючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно не зараховано до страхового стажу у подвійному розмірі періоди роботи на посадах медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні та палатної медсестри інфекційного відділення КУ «Вижницька ЦРЛ», позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним у ній є питання зарахування органом Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача в подвійному розмірі періодів її роботи на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року та на посаді палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи «Вижницька центральна районна лікарня» з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року.

При цьому, як свідчать наявні у справі матеріали, відповідачем не заперечується сам стаж роботи позивача на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні та на посаді палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи «Вижницька центральна районна лікарня» у вказані вище періоди.

Водночас відповідачем не зараховано такі періоди до страхового стажу позивача у подвійному розмірі у зв`язку з тим, що періоди роботи у закладах, визначених статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зараховуються до страхового стажу в подвійному розмірі по 31 грудня 2003 року, а починаючи з 01 січня 2004 року – в календарному обчисленні.

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), який набув чинності з 01 січня 2004 року, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-III (далі – Закон №1645-III) визначено, що інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Відповідно до статті 7 цього Закону №1645-III лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, працюючи медсестрою інфекційного відділення медичного закладу, виконувала роботу в шкідливих та важких умовах праці за професією, посадою, яка передбачена списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я» постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року та списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я» постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24 червня 2016 року, що дає право на зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі в силу вимог статті 60 Закону №1788-ХІІ.

Стосовно доводів відповідача про відсутність правових підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача в подвійному розмірі, оскільки такі відноситься до часу, який наступив вже після 01 січня 2004 року (дати набрання чинності Законом №1058-ІV), у зв`язку з чим його зараховано в одинарному періоді, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 розділу XV «Прикінцевих положення» Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Отже, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками №1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Як зазначалось вище, позивач, працюючи медсестрою інфекційного відділення медичного закладу, виконувала роботу в шкідливих та важких умовах праці за професією, посадою, яка передбачена списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я» постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року та списком №2 розділу XXIV «Охорона здоров`я» постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24 червня 2016 року, а тому правове регулювання пенсійного забезпечення позивача, у тому числі й обчислення страхового стажу, здійснюється на підставі Закону №1788-ХІІ.

Разом з цим, відповідач посилається на пункт 4 статті 24 Закону №1058-IV, яким встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.

Проте суд зауважує, що стаття 60 Закону №1788-ХІІ, на підставі якої періоди роботи позивача на посадах медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні та палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи “Вижницька центральна районна лікарня” підлягають зарахуванню до її страхового стажу у подвійному розмірі, є чинною на даний час. Стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує статті 60 Закону №1788-ХІІ та не зупиняє її дію.

Відповідно до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З огляду на висновок про наявність у позивача права на зарахування до її страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року та палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи «Вижницька центральна районна лікарня» з 01 квітня 2013 по 29 лютого 2020 року у відповідності до статті 60 Закону №1788-ХІІ, суд вважає протиправними дії відповідача щодо незарахування зазначених вище періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі.

Відтак, суд зобов`язує відповідача зарахувати до страхового стажу позивача в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року та на посаді палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи «Вижницька центральна районна лікарня» з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року.

Крім цього, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, та з метою належного способу захисту порушеного права позивача у цих спірних відносинах суд зобов`язує відповідача провести перерахунок пенсії позивача, починаючи із 02 березня 2020 року.

Отже, позов підлягає задоволенню.

При вирішенні справи судом у відповідності до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену з подібних правовідносин у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17.

Щодо викладених у відзиві доводів відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 02 березня 2020 року, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для захисту своїх прав, свобод та інтересів особа може звернутися до адміністративного суду протягом шестимісячного строку з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення, якщо законом не встановлено інший строк звернення до адміністративного суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізналась про порушення своїх прав, отримавши листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 24 вересня 2020 року №25254-22979/З-03/8-2800/20, після чого їй і стали відомі дійсні підстави нарахування їй пенсії та незарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні (з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року) та на посаді палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи “Вижницька центральна районна лікарня” (з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року).

До суду з даним позовом позивач звернулась 22 березня 2021 року (згідно відбитку штампу канцелярії суду).

З огляду на наведене, суд вважає, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду з цим адміністративним позовом, а тому доводи відповідача в указаній вище частині є безпідставними.

Доводи відповідача у відзиві щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні заявлених по суті позовних вимог суперечать наведеним вище положенням законодавства й правовій позиції Верховного Суду в питанні зарахування до страхового стажу особи у подвійному розмірі періодів роботи у закладах охорони здоров`я, перелік яких визначений статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно змісту частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої – третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №0.0.2058564011.1 від 19 березня 2021 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь понесені витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

У зв`язку з цим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи питання стягнення понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд звертає увагу і на те, що у додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (заява 58442/00) вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Положення про форму та зміст розрахункових документів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (далі - Положення №13) положення розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження факту: продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг; здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків; здійснення операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів; приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (далі - Положення №148).

Підпунктом 10 пункту 3 Положення №148 визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.

З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Гереговою Н.І. (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) 15 березня 2021 року було укладено Договір про надання правової допомоги (далі - Договір), предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способам правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а також надання консультаційних послуг в галузі права, що так чи інакше стосуються діяльності Клієнта, складання юридичних, документів за замовленням клієнта, представництво інтересів Клієнта в судах, отримання документів, що належать Клієнту, подання запитів, клопотань, складання позовів та вчинення будь-яких юридичний дій на виконання цього доручення (пункт 1.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.2 Договору всього гонорар Адвоката за надання правової допомоги у справі за позовом Клієнта до ГУ ПФУ в Чернівецькій області складає 7000,00 грн.

На підставі вказаного вище Договору адвокатом Гереговою Н.І. 19 березня 2021 року видано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1020269 на представництво інтересів ОСОБА_1 в Чернівецькому окружному адміністративному суді та Сьомому апеляційному адміністративному суді.

Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера від 19 березня 2021 року, адвокатом Гереговою Н.І. прийнято від ОСОБА_1 , кошти в розмірі 7000,00 грн на підставі Договору про надання правової допомоги від 15 березня 2021 року.

Проаналізувавши вказані документи та враховуючи наведені вище норми процесуального права, суд вважає, що такими підтверджується сплата позивачем адвокату витрат на суму 7000,00 грн за надання правової допомоги у цій справі.

Разом з цим, варто зазначити і те, що згідно з частинами шостою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Поряд з цим, відповідачем не було подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно до вказаних процесуальних норм. Ним не доведено не співмірності понесених позивачем витрат.

Однак, незважаючи на невчинення відповідачем дій, спрямованих на доведення неспівмірності витрат, суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.

У цій справі суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із такого:

- дана справа відноситься до справ незначної складності;

- в ході судового розгляду справи позивач відмовилась від частини позовних вимог;

- позов носить немайновий характер;

- дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання;

- по аналогічних правовідносинах наявна судова практика Верховного Суду.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі на 3500,00 грн, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн не відповідають умовам співмірності.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області необхідно стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Отже, клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 132, 134, 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи на посадах медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні та палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи “Вижницька центральна районна лікарня” у подвійному розмірі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” період роботи на посаді медсестри інфекційного відділення Вашківської районної лікарні з 19 травня 2006 року по 31 березня 2013 року та період роботи на посаді палатної медсестри інфекційного відділення Комунальної установи “Вижницька центральна районна лікарня” з 01 квітня 2013 року по 29 лютого 2020 року та провести перерахунок пенсії, починаючи із 02 березня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 травня 2021 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк