Рішення № 97062586, 21.05.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2021 року справа № 580/1441/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

19.03.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач) до ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (18000, Черкаська обл., м.Черкаси; вул.Байди Вишневецького, буд.36; код ЄДРПОУ 25212542) (далі – відповідач) про:

визнання протиправним і скасування рішення від 25.02.2021 №4-214 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 »;

зобов`язання відповідача на пленарному засіданні найближчої після набрання рішенням суду законної сили сесії надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в межах окресленої на графічних матеріалах території м.Черкаси відповідно до поданого позивачем клопотання від 02.08.2019.

Додатково просив: стягнути з відповідача на його користь 45400,00грн. моральної шкоди; на підставі ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зобов`язати відповідача в місячний строк з моменту набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування зазначено, що відповідач прийняв спірне рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою з підстави, яка не передбачена положеннями ст.118 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 30.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 КАС України за правилами спрощеного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання.

09.04.2021 позивач надіслав до суду додаткові пояснення, в яких посилався на практику Європейського суду з прав людини щодо компенсації моральної шкоди. До пояснень додав дані бази даних нормативних документів відповідача щодо переліку рішень про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою щодо вільних земельних ділянок, починаючи з 09.09.2019.

14.04.2021 відповідач надіслав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви. В обґрунтування зазначив, що позивач не визначив бажане місце розташування земельної ділянки вказаної площі. Подані позивачем графічні матеріали не дають змоги встановити конкретно визначене бажане місце розташування земельної ділянки, оскільки містять обриси мікрорайону м.Черкаси та виходять за встановлені межі міста. Зазначення на карті бажаного місця розташування земельної ділянки має значення для надання об`єктивної оцінки та відповіді на клопотання заявника, оскільки пошук такої ділянки до повноважень відповідача не віднесено. Графічні матеріали позивача містять площу 246,0512 га та в тисячі разів перевищують площу, передбачену законодавством для безоплатної приватизації. Просить урахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.01.2018 у справі №369/3184/14-а. Тому вважає, що прийняв законне рішення.

21.04.2021 позивач надіслав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що законодавством не встановлено форми графічних матеріалів, а також норм, які регламентували би порядок визначення бажаного місця розташування земельної ділянки. Стверджує, що до клопотання додав належні графічні матеріали, на яких чітко штрихпунктирною лінією зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, шо не суперечить чинному закондавству, вказав її площу та цільове призначення. Додатково зазначив, що саме на стадії складання документації із землеустрою на земельну ділянку визначаються її точні межі, їх геодезичні координати, складається кадастровий план та встановлюються прикордонні знаки. Просить урахувати постанову Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а.

Оскільки обґрунтовані заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Позивач 02.08.2019 звернувся клопотанням до відповідача, в якому просив:

визначити без його погодження земельну ділянку орієнтовною площею 0,10га в межах окресленої на графічних матеріалах території м.Черкаси з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки;

розглянути вказане питання у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об`єктивного та обгрунтованого рішення;

направити відповідь на клопотання у письмовому вигляді у формі рішення за вказаною адресою.

До клопотання додав графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспорту та ідентифікаційного номеру.

Листом від 09.09.2019 №7525-2 відповідач повідомив, що Управління земельних ресурсів та землеустрою департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради на звернення позивача підготовило відповідний проект рішення. Враховуючи регламент роботи відповідача, затверджений рішенням міської ради від 24.12.2015 №2-18, проект рішення буде наданий до відділу з питань роботи ради та буде розглянутий на засіданні сесії відповідача із земельних питань. Додатково повідомив, що всі проекти рішень ради опубліковані на її офіційному сайті.

Рішенням від 25.02.2021 №4-214 “Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, громадянину ОСОБА_1 (вільна земельна ділянка)”, підписаного секретарем міської ради Ю.В. Тренкіним, у задоволені клопотання позивача відмовлено (далі - спірне рішення). Підставою вказано не зазначенння бажаного місця розташування земельної ділянки вказаної площі, що унеможливлює визначення відповідності місця розташування об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, а також необхідність погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Тому позивач звернувся з позовом до суду.

Суд врахував, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 16.07.2020 №2768-III (далі – ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. “в” ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У ст.121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

З огляду на це позивач має право на набуття права власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд не більше 0,10га.

Частинами 1, 2 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. При цьому, підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Згідно зі ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені в ст.122 ЗК України.

Зокрема, частина перша передбачає, щосільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частина 5 ст.122 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з ч.2 ст.118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Частина 4 вказаної статті встановлю, що відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, особи, які бажають отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, подають зазначений вище пакет документів.

У ч.7 ст.118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац 1 ч.7 ст.118 ЗК України).

Проаналізувавши вказані норми в сукупності, суд дійшов висновку, що суб`єкт владних повноважень наділений правом надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою та зобов`язаний врахувати місцезнаходження, межі інших суміжних землекористувачів під час оцінки заявленого орієнтовного розміру бажаної заявником земельної ділянки.

Вимоги до методології зазначення особою бажаного місця розташування земельної діляки нормативно не встановлено.

Відповідно до ст.1 Закону України від 07 липня 2011 року №3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон №3613-VI) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою ст.5 Закону №3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Відповідно до положень ч.ч.1, 8 ст.9 вказаного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою ст.15 Закону №3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Для вирішення спору суд врахував правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі – ВС) щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 23 січня 2020 року у справі №0840/2979/18 (провадження №К/9901/68110/18), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає безумовному врахуванню:

"... Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що додані позивачкою до заяви від 08 травня 2018 року графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.

Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки у листі від 14.06.2018 не містить будь-яких обґрунтувань. Більше того, в повторній відмові у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою повністю продубльований зміст попередньої відмови Держгеокадастру, якій надана оцінка Запорізьким окружним адміністративним судом за результатами розгляду справи №808/968/18 за позовом ОСОБА_1 , рішення у якій набрало законної сили.

В матеріалах справи також відсутні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку».

Суд врахував, що на виконання ч.6 ст.118 ЗК України позивач подав відповідачу необхідні документи, у т.ч. графічні матеріали з нанесенням бажаного місця розташування земельної ділянки, зазначенням орієнтовних її розмірів 0,10га, які роздруковані із Публічної кадастрової карти України. Отже, подані позивачем графічні матеріали є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, а саме міста Черкаси, площу бажаної земельної ділянки.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необгрунтованість доводів відповідача щодо не зазначення позивачем на поданих графічних матеріалах бажаного місця розташування земельної ділянки та безпідставність посилань, що вказана позивачем площа землі перевищує номру безоплатної приватизації.

На підставі ч.1 ст.10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі – Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 2 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Проаналізувавши ч.7 ст.118 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР суд дійшов висновку, що питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою тощо відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні.

Суд встановив, що відповідач дотримався вказаних норм законодавства, розглянувши клопотання позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на пленарному засіданні, що підтверджується спірним рішенням.

Для вирішення спору суд також врахував правову позицію ВС, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі №803/1183/17 (провадження №К/9901/49708/18). ВС зазначив, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Отже, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинна бути мотивованою.

Суд врахував, що викладена у спірному рішення підстава, а саме не зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки вказаної площі, не входить до вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Сама по собі відсутність таких відомостей може свідчити про недотримання особою вимог до оформлення відповідного клопотання та, як наслідок, відсутність підстав суб`єкта владних повноважень приймати рішення по суті його вимог. Прийнявши спірне рішення, відповідач погодився, що клопотання відповідає вимогам закону до його оформлення.

У заявлених правовідносинах позивач у клопотанні зазначив, що бажаним місцерозташуванням є мікрорайон Соснівка міста Черкаси та оскільки не оприлюднені будь-які пропозиції щодо визначених земельних ділянок, що можуть бути приватизовані, просив надати відповідний дозвіл в межах окресленої на графічних матеріалах території м.Черкаси з цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і спору". Отже, для розгляду вказаного клопотання відповідач, як розпорядник земель населеного пункту, повинен був серед іншого з`ясувати, чи є в межах вказаної території такі землі та прийняти правомірне рішення. Однак докази встановлення вказаних обставин відсутні, що свідчить про неповноту розгляду клопотання позивача та протиправність спірного рішення.

Статтею 39 ЗК України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.8 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон №3038) планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №3038 забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства. Зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №3038 забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Відповідно до ч.3 ст.26 Закону №3038 виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 4 ст.26 Закону №3038 визначено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №3038 генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Згідно з ч.2 ст.17 Закону №3038 генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ч.ч.8, 9 ст.17 Закону №3038 строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується. Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років. Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

Для вирішення спору суд також врахував правову позицію ВС щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а (провадження №К/9901/7504/18). ВС у вказаному рішенні вказав про невмотивованість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Отже, загальне формулювання в спірному рішенні про не зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки, не доводить його обгрунтованості та вмотивованості, перешкоджає позивачу можливості усунути ймовірні недоліки його клопотання. Відповідач не довів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням меж і способу дій, визначених законом.

Оскільки спірне рішення не відповідає критерію обгрунтованості, воно є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

На підставі абз.2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зобов`язання судом відповідача на пленарному засіданні найближчої після набранн рішенням суду законної сили сесії надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

У постанові від 05.09.2018 року в справі №826/9727/16 ВС, проаналізувавши п.4 ч.2 ст.245 КАС України, дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

Оскільки у заявлених спірних правовідносинах відповідач неповно розглянув клопотання позивача, не з`ясував всі обставини, що впливають на можливість прийняття правомірного рішення, зважаючи на межі судового розгляду спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача надати вказаний позивачем дозвіл.

Дотримуючись завдання адміністративного судочинства, визначеного в ст.2 КАС України, зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність обгрунтованих підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу вказаний дозвіл до часу встановлення відповідачем конкретних підстав результату розгляду його заяви. Тому належним і ефективним способом повного захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути в установленому законом порядку клопотання позивача від 02.08.2019 з доданими документами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та відповідно до вимог ст.118 ЗК України прийняти обгрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Позовна вимога стягнути на користь позивача моральну шкоду в сумі 45400,00 грн. не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Тому суд має з`ясувати безпосередній причинний зв`язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень, які заявлені (об`єднані) предметом у відповідному спорі.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода – це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода – втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Належних і допустимих доказів завдання позивачу в спірних правовідносинах моральної шкоди відповідачем спірним рішенням суду не надано. Доводи позивача щодо того, що моральна шкода стала наслідком невиконання відповідачем численних висновків ВС щодо застосування ст.118 ЗК, а також рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 у справі №704/1167/19 не підтвержені належними та достовірними доказами. Водночас не доведено, що відповідач у спірних в цій справі правовідносинах спірним рішенням завдав моральної шкоди позивачу.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 45400,00грн. не доведена, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача зобов`язати відповідача в місячний строк з моменту набрання постановою суду законної сили подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання вчинити певні дії, суд урахував.

Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, зобов`язати надати сторону звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не обов`язок. Вимога щодо подачі звіту про виконання судового рішення слугує стимулюючим засобом для його виконання.

Матеріали судової справи не містять жодного доказу того, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення. Тому відсутні обґрунтовані підстави для зобов`язання відповідача подати суду такий звіт.

З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ від 25.02.2021 №4-214 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою громадянину ОСОБА_1 » .

Зобов`язати ЧЕРКАСЬКУ МІСЬКУ РАДУ (18000, Черкаська обл., м.Черкаси; вул.Байди Вишневецького, буд.36; код ЄДРПОУ 25212542) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.08.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в межах окресленої на графічних матеріалах території м.Черкаси та прийняти в порядку, межах і спосіб, визначених законом, з урахуванням висновків суду рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 21.05.2021.