Рішення № 97061622, 20.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

20 травня 2021 р. справа № 520/4101/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0961394-1304-2023 від 15.08.2018, №0024497-5306-2023 від 13.05.2019, №0961395-1304-2023 від 15.08.2018, №0024498-5306-2023 від 13.05.2019.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 року допущено заміну відповідача у справі №520/4101/21 з Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704) на Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43983495).

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.08.2018 №0961394-1304-2023, №0961395-1304-2023 та від 13.05.2019 №0024497-5306-2023, №0024498-5306-2023, у яких визначило суму податкового зобов`язання зі сплати ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме нежитлова будівля, розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 406.3 кв.м. та нежитлова будівля, розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 522,5 кв.м. Загальна сума податкового зобов`язання становить 64300 грн. 83 коп. Позивач вважає вказані податкові повідомлення - рішення незаконними та безпідставними, а тому мають бути скасовані з огляду на те, що нежитлові будівлі літ. «Б-2» загальною площею 406,3 кв. м. та літ. «В-1» загальною площею 522 кв. м. розташовані за адресою: АДРЕСА_2 є будівлями промисловості. Позивач вказав, що Головним управлінням ДПС у Харківській області в ППР від 15.08.2018 №0961394-1304-2023, №0961395-1304-2023 та від 13.05.2019 №0024497-5306-2023, №0024498-5306-2023 застосовано ставку не 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, а 1 відсоток, що завищило суму податку в 4 рази. Крім того, позивач вважає, що Головним управлінням ДПС у Харківській області взагалі не мало підстав для нарахування податку на нежитлові будівлі літ. «Б-2» загальною площею 406,3 кв. м. та літ. «В-1» загальною площею 522 кв. м. по АДРЕСА_2 у зв`язку тим, що пунктом 266.2.2. ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент винесення оскаржуваних ППР) визначено перелік об`єктів, які не є об`єктами оподаткування, зокрема підпункт є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Отже, нежитлові будівлі літ. «Б-2» загальною площею 406,3 кв. м. та літ. «В-1» загальною площею 522 кв. м. по АДРЕСА_2 , не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки вищевказані будівлі є будівлями промисловості, та відповідно до пункту 266.2.2. ст. 266 Податкового кодексу України їх власник звільнений від його сплати. З огляду на викладене, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що ГУ ДПС відповідно до положень статті 266 Податкового кодексу України прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення про визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017-2018 роки на загальну суму 64300,83 гривень. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно та реєстру об`єктів нерухомого майна ІТС «Податковий блок» у 2017-2018 роках у власності ОСОБА_1 перебувала нерухомість, а саме: нежитлова будівля, літ. «В-1», загальною площею 522,5 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлова будівля, літ. «Б-2», загальною площею 406,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому зазначені об`єкти нерухомого майна не містять класифікаційної ознаки та відомостей щодо їх цільового призначення. Рішенням XI сесії Харківської міської ради VII скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові» встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення. Вказаним рішенням передбачена ставка податку на нерухоме майно, а саме: за нежитлові приміщення, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсоток від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр. Згідно з абз. «а» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України податкові повідомлення - рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017, 2018 роки, направлені на адресу позивача для сплати податкового зобов`язання. Представник відповідача вказав, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусубудівлі, а саме: статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Застосування пільги, визначеної абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, можливо у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Представник відповідача вказав, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого є «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна». ГУ ДПС вважає, що позивач не надав жодних переконливих аргументів та доказів того, то саме ОСОБА_1 , як власник нежитлових приміщень, використовує їх за цільовим призначенням для виробництва промислової продукції будь-якого типу. З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що Головне управління ДПС у Харківській області діяло на підставі та в межах повноважень, визначених Законом, у зв`язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований 17.06.2009 року в якості фізичної особи - підприємця. Основним видом діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна.

З наявних матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами у справі, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі літ. «Б-2» загальною площею 406,3 кв. м. та літ. «В-1» загальною площею 522 кв. м. розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, відомості щодо цільового призначення нежитлових будівель в матеріалах справи відсутні. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 , вищезазначені об`єкти нерухомого майна не містять класифікаційної ознаки та відомостей щодо їх цільового призначення.

За змістом технічного паспорту нежитлової будівлі літ. «Б-2» загальною площею 406,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вказана нежитлова будівля є виробничним будинком цеху пасічного інвентаря. За змістом технічного паспорту нежитлової будівлі літ. «В-1» загальною площею 522 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , вказана нежитлова будівля є виробничним будинком. Тобто, вказані нежитлові будівлі за своїм призначенням є виробничими приміщеннями, однак визначити клас та підклас «Будівлі промисловості» згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, не вбачається можливим.

Суд наголошує, що матеріали справи не містять жодного доказу, що належні позивачу будівлі використовуються за їх функціональним призначенням, а саме як будівлі промисловості, що має визначальний вплив для вирішення даної справи.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки вирішують місцеві ради в межах повноважень.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПКУ).

Рішенням XI сесії Харківської міської ради VII скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові» встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові згідно з додатком 1 цього рішення. Вказаним рішенням передбачена ставка податку на нерухоме майно, а саме: за нежитлові приміщення, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсоток від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр. (будівлі офісні та будівлі торговельні).

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області було винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0961394-1304-2023 від 15.08.2018 - на суму 16720,00 грн., про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік. (нежитлова будівля літ. «В-1» розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 522,5 кв.м.)

- №0024497-5306-2023 від 13.05.2019 - на суму 19452,68 грн., про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік (нежитлова будівля літ. «В-1» розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 522,5 кв.м.)

- №0961395-1304-2023від 15.08.2018 - на суму 13001,60 грн., про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік (нежитлова будівля літ. «Б-2» розташована за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 406.3 кв.м.)

- №0024498-5306-2023 від 13.05.2019 - на суму 15126,55 грн., про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік (нежитлова будівля літ. «Б-2» розташована за адресою АДРЕСА_2 . загальною площею 406,3 кв.м.)

Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями з підстав незастосування відповідачем пільг, передбачних пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінки спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Відповідно, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Вирішуючи в межах цієї конкретної справи питання правомірності визначення податкового зобов`язання, з огляду на всі фактичні обставини даної справи, враховуючи положення Основного Закону, зокрема статті 13 Конституції України: «Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству»; статті 67 Конституції України, «Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом», а також дотримання відповідачем положень Податкового кодексу України в частині його повноважень та функцій, суд визнає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Судова палата в справі №820/3556/17 (постанова Верховного Суду від 17.02.2020 року) вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки у справі відсутні докази, які б свідчили, що позивач впродовж 2017 та 2018 років використовував будівлі, оподаткування яких стосується спір, за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі позивач не набув, підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, у відношенні позивача - відсутні.

Окрім цього, щодо тверджень позивача, що Головним управлінням ДПС у Харківській області під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень застосовано ставку не 0,25 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, а 1 відсоток, що завищило суму податку в 4 рази, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи та пояснень представника відповідача вбачається, що інформація що вказані нежитлові будівлі за своїм призначенням є виробничими приміщеннями була відсутня в розпорядженні контролюючого органу, оскільки не міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Також, матеріали справи не містять доказів, що в порядку п.266.7.3 ст.266 ПК України позивач звертався з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платники податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та /або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність дій контролюючого органу щодо застосування ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсоток до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Відповідно, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача та правомірність винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, підстави для їх скасування - відсутні.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені контролюючим органом на підставі, у порядку та у спосіб, що визначені законом, а тому є правомірними. Доказів, що свідчать про протилежне, до суду не надано.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20.05.2021 року.

Суддя Біленський О.О.