Рішення № 97059484, 21.05.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року м. Київ справа №320/13033/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним рішення про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 від 15.07.2020 №103750000010;

- зобов`язати призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку, визначивши його ліквідатором 2 категорії, відповідно до ст. 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 24.06.2020.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та віднесений до 2-ї категорії учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

24 червня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС відповідно до абзацу 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням №1037500000 від 15.07.2020 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Рішення мотивовано тим, що документи, надані позивачем не підтверджують періоди роботі заявника в зоні відчуження.

Позивач вважає, що зазначена відмова відповідача є протиправною, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку ним подано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 2) .

Крім того, згідно Довідки Форми №122 з 02.11.1987 по 30.11.1987 та з 01.12.1987 по 02.12.1987 р. позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, згідно Наказу №44 від 02.11.1987 року його було відряджено як водія, який працював в ПАТ "Васильківське АТ" в зону відчуження, за час перебування в зоні ЧАЕС позивачу нараховувалась заробітна плата, що підтверджується розрахунковим листком та Довідкою №8 від 13 червня 2020 року.

Тому на думку позивача вказані документи підтверджують його право на зменшення пенсійного віку. Відтак, з метою захисту свої прав та інтересів позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 14.12.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

27 січня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов у якому зазначено, що відповідно до ст. 55 Закону України від 28.02.1991 року №797-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особи, з числа учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які працювали у зоні відчуження у 1987 році не менше 14 календарних днів пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 8 років.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як документ, що засвідчує особливий статус особи, подається посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Форму такої довідки затверджено постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 року №122.

Участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 с від 15.05.2018 року та Довідкою за формою №122, виданою ПАТ "Васильківське вантажне автотранспортне підприємство" від 03.06.2020 року №9 про роботу в зоні відчуження за період з 02.11.1987 року по 30.11.1987 року та з 01.12.1987 року по 02.12.1987 року.

Проте, позивачем не підтверджено періоди роботи в зоні відчуження.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році, другої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 15.05.2018р.

24 червня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, відповідно до абзацу 1 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №1037500000 від 15.07.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують період роботи в зоні відчуження.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до цього Закону, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (частина перша статті 9 згаданого Закону).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 55 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Так, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році зменшується пенсійний вік на 5 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів зменшується пенсійний вік на 5 років.

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом №796-ХІІ).

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

За визначенням частини третьої статті 65 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 21 листопада 2016 року №21-1048во06 та від 04 вересня 2015 року №690/23/15, з якою погодився Верховний суд (постанова від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17), єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для призначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (який був чинний на дату видачі посвідчення позивачу), інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, а також учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 р. - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 р. до 31 грудня 1986 р. - не менше 5, а у 1987 р. - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А. При цьому у посвідченні на правій стороні по діагоналі зліва направо ставиться штамп фарбою червоного кольору "Перереєстровано" і на вільному місці виконується запис про дату перереєстрації.

В пункті 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51, уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі №547/312/17 (№К/9901/1488/17).

Згідно з підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Із аналізу цієї норми вбачається, що вказаний перелік первинних документів є примірним та обставини, з якими стаття 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пов`язує призначення пенсії за віком на пільгових умовах, можуть бути підтверджені будь-якими документами, що міститимуть достовірні відомості щодо цих обставин.

На підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та періоду роботи у зоні відчуження позивачем до заяви про призначення пенсії за віком позивачем додавалися копії: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії серії А №209413с від 15.05.2018 року; Довідки за формою №122, виданою ПАТ "Васильківське вантажне автотранспортне підприємство" від 03.06.2020 року №9 про роботу в зоні відчуження за період з 02.11.1987 року по 30.11.1987 року та з 01.12.1987 року по 02.12.1987 року; Наказу №44 від 02.11.1987 р.

Суд зазначає, що відповідач, як на підставу для відмови у призначенні пенсії позивачу посилається на те, що із наданих позивачем документів не підтверджено роботи позивача в зоні відчуження.

Суд зауважує, що надані позивачем суду копії документів, а саме: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії серії А №209413с від 15.05.2018 року; Довідки за формою №122, виданою ПАТ "Васильківське вантажне автотранспортне підприємство" від 03.06.2020 року №9 про роботу в зоні відчуження за період з 02.11.1987 року по 30.11.1987 року та з 01.12.1987 року по 02.12.1987 року; Наказу Васильківського автотранспортного підприємства №23263 від 02.11.1987 р. №44, Довідки від 13 червня 2010 року №8, Розрахункового листка за листопад 1987 року та за грудень 1987 року, у своїй сукупності дозволяють ідентифікувати особу позивача та визначити період його роботи у зоні відчуження.

Посилання відповідача в обґрунтування відзиву на відсутність первинних документів, які підтверджують період перебування позивача у зоні відчуження, є безпідставними та висновків суду не спростовують, оскільки обставини справи та надані на їх підтвердження документи свідчать про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки посвідчення позивача недійсним не визнавалось, а його статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не оспорюється.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності прийнятого ним рішення та відповідності останнього вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №103750000010 від 15.07.2020 про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити позивачу пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 24 червня 2020 року, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява №24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт.

Конституційний Суд України неодноразово (зокрема, рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008) розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми, за загальним правилом пенсія призначається з дня подання заяви про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України.

Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити позивачу пенсію за віком, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, із зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту звернення до відповідача за призначенням пенсії, тобто з 24.06.2020.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача немає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код в ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) №103750000010 від 15.07.2020 р. "Про відмову у призначенні пенсії за віком".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код в ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) призначити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з 24 червня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.