Ухвала суду № 97059465, 20.05.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

20 травня 2021 року м.Київ №320/5778/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Васильківської міської територіальної громади апарату виконавчого комітету про визнання протиправним та нечинним розпорядження,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Васильківської міської територіальної громади апарату виконавчого комітету, у якому просить суд:

- визнати протиправним та нечинним розпорядження виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №596-27 від 09.12.1997 «Про оформлення свідоцтва на право власності на житло», а саме квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну власність ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору у даній справі є розпорядження виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №596-27 від 09.12.1997 «Про оформлення свідоцтва на право власності на житло».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає, що у 1997 році при приватизації житла його батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були подані документи на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . На підставі чого, було прийнято розпорядження виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №596-27 від 09.12.1997 «Про оформлення свідоцтва на право власності на житло», а саме квартири АДРЕСА_1 . Однак, наявність у нього спільної приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , порушує його право на отримання житла як військовослужбовця, оскільки з 1999 року він перебуває у черзі на отримання квартири, але про дані обставини дізнався лише у травні 2021 року.

Також, позивач зазначає, що на час приватизації майна він не був членом сім`ї своїх батьків через проживання у гуртожитку Київського інституті ВПС та згоди на отримання у власність житла не надавав.

У своєму позові ОСОБА_1 стверджує, що розпорядження виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №596-27 від 09.12.1997 «Про оформлення свідоцтва на право власності на житло», а саме квартири АДРЕСА_1 було видане без дотримання діючого на той час законодавства щодо приватизації нерухомого майна державного житлового фонду.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просить суд скасувати спірне розпорядження.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб`єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об`єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475 зазначається, що головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного суду України від 14.12.2016 року у справі №6-2554цс16 суд вказав, що аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (в редакції, які діяли до 15.12.2017 року) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Отже, загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб`єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб`єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб`єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Окрім того, вирішальну роль у віднесенні спору до однієї з правових юрисдикцій відіграє підстава його виникнення та те, за захистом яких саме прав особа звернулась до суду.

Отже, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач, звернувшись до суду з даним позовом, фактично оскаржує підставу набуття права своєї власності, оскільки на думку позивача він безпідставно отримав право спільної власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яке є перешкодою для реалізації його права на забезпечення житлом як військовослужбовця.

Відповідно до ст. 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання встановлено Законом України „Про приватизацію державного житлового фонду“ від 19 червня 1992 року N 2482–ХІІ. Відповідно до його преамбули метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Про приватизацію державного житлового фонду як спосіб набуття права приватної власності зазначено в рішеннях Конституційного Суду України від 28 вересня 2000 року N 10-рп/2000 у справі про приватизацію державного житлового фонду, від 2 березня 2004 року N 4-рп/2004 у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків, від 10 червня 2010 року N 15-рп/2010 у справі про безоплатну приватизацію житла.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року №14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначено, що приватизація, купівля-продаж, спадкування‚ інші цивільно-правові угоди є однаковими юридично значимими підставами набуття права власності.

Тобто, з матеріалів позову слідує, що фактично спір виник між позивачем та третіми особами, батьками позивача, з приводу набуття ними спільного права власності на нерухоме майно в порядку приватизації державного майна.

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері цивільних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовна вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права користування), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на нерухоме майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

З доводів позивача, змісту позовних вимог, вбачається, що позивач звернувся до адміністративного суду за захистом свого речового права, тобто, фактично спір виник між позивачем та іншими особами з приводу права користування нерухомим майном та набуття права власності в порядку приватизації державного майна.

Оскаржуване позивачем розпорядження виконавчого комітету Васильківської міської ради народних депутатів №596-27 від 09.12.1997 «Про оформлення свідоцтва на право власності на житло» вичерпало свою дію у зв`язку з його виконанням та виникненням у позивача та третіх осіб права власності на підставі свідоцтва про право власності.

Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11.11.2014 (справа №21-405а14) вказав, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Таким чином, цей спір стосується приватноправових відносин, адже існує речове право третіх осіб на нерухоме майно, що виникло в результаті та після реалізації спірного розпорядження, і вирішення питання правомірності набуття цією фізичною особою такого права, як і питання щодо порушення прав позивача внаслідок неправомірних, на думку позивача дій третіх осіб щодо приватизації державного майна, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

Отже, оспорюване розпорядження у даному випадку поглинаються спором про речове право.

Вказані висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року по справі №809/739/17 у подібних правовідносинах.

З вищенаведеного слідує, що спір між учасниками справи виник із цивільно-правових відносин, за своєю правовою природою не пов`язаний із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, тобто, не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства відповідно до вимог ЦПК України.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду України по справі №809/739/17 від 15.05.2018 року, в якій зазначено, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Таким чином, як вказано у постанові, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відтак, в силу вищенаведених законодавчих приписів, судовий розгляд даного спору повинен здійснюватися за правилами цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити.

Разом з тим суд роз`яснює позивачу, що відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України позивач може звернутись з даним позовом до відповідного місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства.

Керуючись статтями 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. У відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 (код РНОКПП – НОМЕР_1 ) до Васильківської міської територіальної громади апарату виконавчого комітету (код ЄДРПОУ – 04054857) про визнання протиправним та нечинним розпорядження, - відмовити.

2. Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.