Рішення № 97058062, 18.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 травня 2021 р. Справа №120/7213/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0284 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0284.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 18 лютого 2020 року №20 його звільнено з військової служби у запас. У зв`язку із цим, наказом командира військової частини А0284 від 02 березня 2020 року №48 позивача з 01 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини А0284 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 28 лютого 2015 року по 01 березня 2018 року, а з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2020 року не застосовувався пункт 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Крім того, на день звільнення зі служби позивачу не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як того вимагає частина 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку із чим звернувся з позовною заявою до суду, у якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати у період з 28 лютого 2015 року по 01 березня 2018 року індексації грошового забезпечення, враховуючи базовий місяць січень 2008 року та зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за цей період; визнати протиправними дії щодо незастосування з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2020 року пункту 1 примітки Додатку 1 та пункту 1 примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а також зобов`язати здійснити перерахунок з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2020 року включно розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням пункту 1 примітки Додатку 1 та пункту 1 примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та виплатити недоплачені суми; визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний рік календарної служби та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язати нарахувати та виплатити такий середній заробіток.

Ухвалою від 01 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21 грудня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Оскільки військова частина А0284 є бюджетною установою та утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України і здійснює видатки на грошове забезпечення в межах грошового фонду, тому не наділена повноваженнями самостійно розпоряджатись бюджетними коштами, що, у свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для виплати індексації грошового забезпечення. При цьому, у відзиві зазначено, що відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Оскільки позивач не заперечував щодо виключення його зі списків особового складу та не оскаржував наказ про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а відтак останнім погоджені усі необхідні розрахунки при звільненні. З приводу базового місяця, з якого слід виходити при нарахуванні індексації, то відповідач вказує на те, що визначення базового місяця належить до виключної компетенції військової частини А0284.

Щодо перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, то відповідач зазначив про те, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (в редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідно до пункту 4 постанови №704 (в редакції після 24 лютого 2018 року) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-УІІ1, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Відтак, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Відтак, примітки до Додатків 1 та 14, на думку представника відповідача, не можуть бути застосовані для перерахунку отриманого позивачем грошового забезпечення.

З приводу вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, то представник відповідача вказав на те, що відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше. Водночас, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, відповідно до пункту 2 розділу XXXII якого у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контрактуй зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем- жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. Відтак, наведеними вище нормами передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язується із наявністю у військовослужбовця календарної вислуги 10 років і більше. Однак, на час звільнення позивача зі служби його вислуга років становила 07 років 07 місяців 11 днів. За наведених обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги.

З приводу відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства.

28 грудня 2020 року представником відповідача подано заяву про залишення позову без розгляду.

06 січня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог.

11 січня 2021 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до справи доказів, що підтверджують пільгове обчислення вислуги років.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року витребувано у Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1, а за відсутності такого - інший доказ, який підтверджує наявність вислуги років ОСОБА_1 (окремо у календарному та у пільговому обчисленні (у разі наявності). Цією ж ухвалою у ОСОБА_1 витребувано належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1, у а разі неможливості надання такого - будь-який інший доказ, що підтверджує наявність у нього вислуги років.

20 квітня 2021 року від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1.

Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року клопотання позивача задоволено та витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1.

21 квітня 2021 року на виконання вимог ухвали суду від 05 квітня 2021 року Калинівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки надійшли витребувані докази.

12 травня 2021 року відповідачем подано до суду заяву та пояснення.

18 травня 2021 року відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 22 квітня 2021 року повідомлено про неможливість надання витребуваного доказу.

Ухвалою суду від 17 травня 2021 року заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в частині окремих позовних вимог залишено без розгляду.

Дослідивши наявні у адміністративній справі докази, суд встановив такі обставини.

Наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 18 лютого 2020 року №20 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини А0284 видано наказ від 02 березня 2020 року №48, яким позивача з 01 квітня 2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини А0284 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 28 лютого 2015 року по 01 березня 2018 року, а з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2020 року не застосовано пункт 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням. Крім того, на день звільнення зі служби позивачу не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, як того вимагає частина 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв`язку із чим він звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Щодо позовних вимог, пов`язаних із нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення, то суд враховує наступне.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, і грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку).

При цьому, відповідно до пункту 5 Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відтак, аналіз вказаних приписів дає підстави для висновку, що індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Разом із тим, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати перевищить суму індексації.

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А0284. Однак, відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення позивача, починаючи з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року, що не заперечується останнім (у відзиві на позов відповідач вказує на те, що індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у спірний період не проводилася).

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує відсутністю фінансового ресурсу для проведення індексації грошових доходів.

Водночас, суд зазначає, що не може визнаватися правомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", №63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Разом із тим суд зазначає, що право на отримання індексації грошового забезпечення гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Водночас, слід звернути увагу на те, що з 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб" підвищено грошове забезпечення військовослужбовців.

Отже, у зв`язку із підвищенням посадових окладів індекс споживчих цін для проведення індексації не перевищив 103%, а відтак підстави для проведення індексації грошового забезпечення позивача за 01 березня 2018 року відсутні.

Аналогічні висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року у справі №240/10417/19, від 02 червня 2020 року у справі №120/310/20-а, від 04 грудня 2020 у справі №120/2967/20-а та ряду інших.

За наведених обставин відповідачем безпідставно не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачеві у період з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, а тому наявні підстави для задоволення позовної вимоги в цій частині.

З метою ефективного захисту прав та інтересів позивача слід задовольнити вимогу щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.

Водночас, вимога позивача щодо зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, виходячи із базового місяця січень 2008 року, не підлягає задоволенню, адже нарахування та виплата індексації належить до виключної компетенції військової частини, яка ОСОБА_1 виплачувала грошове забезпечення.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта.

Відтак, оскільки індексація грошового забезпечення у період з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась позивачеві, тому питання про те, який базовий місяць має застосовуватись під час нарахування індексації є передчасним, адже права та інтереси ОСОБА_1 в цій частині ще не порушені.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Щодо здійснення перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням пункту 1 примітки Додатку 1 та пункту 1 примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", то слід зазначити таке.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення згаданих вище осіб входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (надалі - постанова №704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 постанови №704 (в редакції чинній до 24 лютого 2018 року) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

При цьому, у примітці 1 до Додатку 1 зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до десяти гривень.

В той же час, за змістом примітки до Додатку 14 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктами 8, 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.

Статями 7, 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року 1762 гривні, мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 2018 року 3723 гривні.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частинами 1, 2 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти, постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870 затверджено Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.

У пунктах 6, 11, 14, 15 цих Правил зазначено, що проект постанови Кабінету Міністрів України готується, зокрема, у разі затвердження положення або іншого нормативно-правового акта.

Проект постанови складається з назви, вступної та постановляючої частини і у разі потреби додатків.

Постановляюча частина постанови повинна містити: нормативні положення; конкретні доручення суб`єктам суспільних відносин у відповідній сфері; умови та порядок дії інших постанов (окремих норм); посилання на додатки (у разі їх наявності); норми, пов`язані з набранням чинності постановою (окремими нормами). У разі потреби визначаються орган (органи) виконавчої влади або посадова особа (особи), що здійснюють контроль за виконанням постанови.

Структурно постановляюча частина постанови викладається у такій послідовності: пункти, що містять нормативні положення; пункти, що стосуються внесення змін до постанов (розпоряджень) або визнання їх (окремих норм) такими, що втратили чинність; пункти, що містять окремі доручення; пункт, що стосується визначення дати набрання чинності постановою.

У пункті 20 Правил наведені вимоги які встановлюються до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою.

У абзаці 7 підпункту 2 пункту 20 Правил зауважено, що в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

За приписами підпункту 6 пункту 20 Правил додатки до проекту документа повинні містити перелік елементів, включення яких до тексту ускладнило б його сприйняття. Додатки позначаються цифрами.

Відповідно до пункту 24 Правил метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Суд зазначає, що постанова №704 є підзаконним нормативно-правовим актом, яким Кабінет Міністрів України відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановив види та розміри грошового забезпечення військовослужбовців.

З постанови №704 слідує, що пунктом 1 її постановляючої частини затверджені нормативні акти, зокрема тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 1), схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 14).

У пункті 4 постановляючої частини постанови №704, у якій містяться нормативні положення, наведений порядок визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.

За змістом пункту 4 постанови №704 на час прийняття цієї постанови передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Варто відзначити, що пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відтак, доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини, як мінімальна заробітна плата, є безпідставними, оскільки примітки до Додатків 1 та 14 до постанови №704 не узгоджуються з пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII.

Крім того, оскільки Додатки 1 і 14 до постанови №704 затверджені 30 серпня 2017 року, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21 лютого 2018 року на підставі постанови №103, то пріоритетними для застосування є положення саме пункту 4 постанови № 704.

Відтак, за наведених вище обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій військової частини А0284 в частині незастосування у період з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2020 року пункту 1 примітки Додатку 1 та пункту 1 примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відтак, оскільки суд дійшов висновку, що основні вимоги (про визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування у період з 01 березня 2018 року по 01 квітня 2020 року пункту 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" при обчисленні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача) задоволенню не підлягають, тому слід також відмовити і у задоволенні похідних вимог (щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням та виплатити недоплачені складові грошового забезпечення).

Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то суд зазначає наступне.

Абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, пунктом 4 якого установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Подібні за змістом до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" містяться й приписи у пункті 10 згаданого вище Порядку. Зокрема, визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому, набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавець пов`язує із наявністю у військовослужбовця вислуги 10 років і більше.

Так, у позовній заяві позивач стверджував про те, що він має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, адже загальна вислуга років становила 10 років, що підтверджується наказом командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1.

Проте, у підтвердження цього разом із позовною заявою будь-яких доказів не надано.

На підставі принципу офіційного з`ясування обставин справи суд ухвалою від 05 квітня 2021 року витребував у Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1, а за відсутності такого - інший доказ, який підтверджує наявність вислуги років ОСОБА_1 (окремо у календарному та у пільговому обчисленні (у разі наявності). Цією ж ухвалою у ОСОБА_1 витребувано належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1, у а разі неможливості надання такого - будь-який інший доказ, що підтверджує наявність у нього вислуги років.

На виконання вимог цієї ухвали від Калинівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 21 квітня 2021 року надійшли наступні документи: витяг з послужного списку позивача вих. №677, яким підтверджується пільгова вислуга років ОСОБА_1 у кількості 01 року; витяг з послужного списку позивача вих. №678, яким підтверджується пільгова вислуга років ОСОБА_1 у кількості 02 років 05 місяців 20 днів; витяг з послужного списку позивача вих. №679, яким підтверджується календарна вислуга років ОСОБА_1 у кількості 05 років 07 місяців 23 днів.

Відтак, наданими доказами підтверджується вислуга років позивача у кількості 05 років 07 місяців 23 днів - календарна вислуга та 03 років 05 місяців 20 днів - пільгова вислуга.

Водночас, ухвала суду від 05 квітня 2021 року позивачем залишилась не виконаною, проте останнім подано до суду клопотання про витребування у відповідача наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1.

Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року задоволено таке клопотання ОСОБА_1 та витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію наказу командира військової частини А0284 від 02 січня 2020 року №1.

Проте, відповідачем така ухвала суду не виконана у зв`язку із неможливістю її виконання. Водночас, заявою вих. №690/1483 від 05 травня 2021 року відповідач повідомив, що документи, які підтверджують вислугу років позивача, передані до Калинівського районного військового комісаріату Вінницької області.

За наведених обставин судом вжито усіх можливих заходів задля з`ясування наявності у позивача загальної вислуги років.

Відтак, наданими Калинівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки витягами з послужного списку ОСОБА_1 підтверджується загальна вислуга років його служби 09 років 43 днів, з яких календарна вислуга складає 05 років 07 місяців 23 днів, пільгова вислуга - 03 роки 05 місяців 20 днів.

Отже, слід дійти висновку, що у позивача недостатньо вислуги років для отримання одноразової грошової допомоги, виплата якої передбачена абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

З приводу вимог, пов`язаних із нарахуванням та виплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд враховує наступне.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність.

На думку суду, така позовна вимога є передчасною та не може бути задоволеною.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Така правова позиція підтримана і Великою Палатою Верховного Суду.

В ході судового розгляду встановлено, що при звільненні з військової служби позивачеві не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Водночас, для проведення розрахунків належної до виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити момент, з якого слід почати здійснювати відповідний розрахунок. Проте, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми недоплаченої індексації грошового забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання цим рішенням законної сили та його виконання позивач не позбавлений права звернутись з позовом про нарахування й виплату (або стягнення) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

До того ж невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак, позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату індексації грошового забезпечення, а тому не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №120/1407/19-а. Такі ж висновки викладені у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року у справі №240/10057/19, від 20 березня 2020 року у справі №240/12477/19, від 02 квітня 2020 року у справі №240/12037/19 та ряду інших.

Відтак, за наведених підстав, позовні вимоги, які стосуються нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0284, що полягає у непроведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року включно індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину А0284 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: військова частина А0284 (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 88; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08474967)

Повний текст рішення складено 18.05.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович