Ухвала суду № 97053175, 20.05.2021, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/1503/21

Номер провадження 2/504/1782/21

УХВАЛА

про залишення позову без руху та усунення недоліків

20.05.2021смт.Доброслав

Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Аблова Ю.Ю. розглянувши матеріали справи за позовною заявою Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди заподіяної природно-заповідному фонду України,

В С Т А Н О В И В :

12 травня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , (посвідчення водія серія НОМЕР_1 від 26.01.2013 р.) на користь Держави в особі регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (67500, Одеська область, Лиманський район, смт. Доброслав, вул. Центральна, 33, код ЄДРПОУ 21018033) причинену природно-заповідному фонду України шкоду у розмірі 2739 (дві тисячі сімсот тридцять дев`ять) грн. 00 коп.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподіллено судді Абловій Ю.Ю.

Згідно частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.ч. 6 та 7 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Як вбачається з відповіді Адресно-довідкового бюро при ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, яка надійшла на адресу суду 19 травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 зареєстрований в Комінтернівському районі, Одеської області.

Однак суддя, дослідивши матеріали справи вважає, що позовну заяву слід залишити без руху, так як його подано з порушенням вимог чинного законодавства на підставі наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До зазначеної позовної заяви таких документів не додано.

Натомість представник позивача Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» - Богорел Олександр Володимирович звернувся з клопотанням про звільнення від сплати судового збору мотивуючи своє клопотання тим, що відповідно до рішення ГУ ДПС в Одеській області Державної податкової інспекції від 03.03.2021 року РЛП «Тилигульський» включено до неприбуткових організацій. Окрім того відповідно до пункту 1.11 Статуту позивач є неприбутковим, таким, що створений для здійснення некомерційної господарської діяльності та фінансується з бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Разом з тим національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, положеннями вищезазначеного Закону не передбачено можливості звільнення або розстрочення сплати судового збору для юридичних осіб.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду № 641/3706/19 від 07.12.2020 року.

Також при вирішенні даного питання суддя бере до уваги правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду № 0940/2276/18 від 14.01.2021 року в якій зазначено, що законом який регулює підстави звільнення та відстрочення сплати судового збору є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

З аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тому підстав для розгляду апеляційним судом питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору не було.

Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Предметом даного позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а тому, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про звільнення РЛП «Тилігульський» від сплати судового збору.

Так, законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3676-VI, зі змінами, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Ставки судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою встановлені ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та складають 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік», у частині першій статті 7, встановлено розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць 2270 грн.

Зважаючи на ціну позову 2 739 гривень розмір судового збору у даній справі повинен складати , 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 2270 гривень.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (Ashingdane v. the United Kingdom).

Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов`язок неухильного додержання зобов`язань за цим міжнародно-правовим документом, що вимагає від держави необхідності організувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити реальне гарантування передбаченого Конвенцією права на судовий захист, створити рівні умови доступу до правосуддя.

В основу забезпечення справедливого доступу до правосуддя покладено принцип рівності, який розглядається у цьому контексті як гарантії однакового масштабу доступу до судового захисту незалежно від його диференціації, з огляду на недопущення різного ставлення за однакових чи подібних обставин, що посягає на сутність змісту права на судовий захист.

Разом з цим, згідно стандартів Європейського суду з прав людини вимога покрити такі судові витрати, як державне мито, в цивільних справах є сумісною з правом доступу до правосуддя лише якщо, вона не спотворює саму його сутність (Kreuz v. Poland).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України, оскільки позивачами не сплачений судовий збір.

Відповідно до частини 1 та 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Керуючись ст. ст.175, 185 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» - Богорел Олександра Володимировича про звільнення від сплати судового збору – відмовити.

Позовну заяву Регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди заподіяної природно-заповідному фонду України - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не пізніше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачу, що якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк вимоги ухвали суду будуть виконані, позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання, а інакше позовна заява буде вважатися неподаною і повернута.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя Аблова Ю. Ю.