Рішення № 97047645, 14.05.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/2028/21

Провадження № 2/127/320/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2021 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Шаміної Ю.А.,

при секретарі судового засідання Чорнобров О.Л.,

за участі: представника відповідача Мишковської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивувало тим, що ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання заяви №б/н від 21.07.2011 року. Підписанням заяви відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачкою, станом на 07.12.2020 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 20497,11 грн, з яких: 15189,19 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5307,92 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. При цьому, позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь лише заборгованість в розмірі 15189,19 грн (за тілом кредиту) за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 21.07.2011 року та судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було подано клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 лютого 2021 року прийнято справу до розгляду в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) осіб.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01 квітня 2021 року здійснено перехід до розгляду справи в спрощеному провадженні з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Правом на подання письмового відзиву відповідач не скористалась, 22.04.2021 року на офіційну електронну адресу суду надійшла вступна промова надіслана адвокатом відповідачки ОСОБА_1 – адвокатом Мишковською Т.М.

Представник позивача Гребенюк О.С., який діє на підставі довіреності №3084-К-Н-О від 11.08.2020 року, в судове засідання не з`явився, подав клопотання від 27.01.2021 року (вх. №5285) відповідно до якого позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу без участі представника позивача.

У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Мишковська Т.М., яка діє на підставі ордера серії ВН №128675 на надання правової допомоги від 30.03.2021 року, просила відмовити у задоволення позовних вимог, оскільки в анкеті-заяві б/н від 21.07.2011 року відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. При цьому, надані банком витяг з тарифів та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору. Вказала, що надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки останні не підписані та не визнаються позичальником. Зазначила, що АТ КБ «ПриватБанк» не дотримано вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та не узгоджено зі споживачем саме тих умов, які банк вважає узгодженими. Крім того вказала, що за даними наданого позивачем розрахунку борг відповідача станом на 07.12.2020 року по тілу кредиту складає 15189,19 грн, однак з графи розрахунку "Витрати клієнтом кредитних коштів" слідує, що за період користування кредитом відповідач отримала 139503,67 грн, а сплатила 150999,39 грн., отже, коштів сплачено на 11495,72 грн більше, ніж отримано, що також видно з банківської виписки наданої банком. На підставі викладеного, просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536,546, 549, 550, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Судом встановлено, що 21.07.2011 року ОСОБА_3 підписала анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 41).

Згідно інформації, викладеної в цій заяві, відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківського обслуговування.

Банк, звертаючись до суду з позовом, надав анкету-заяву від 21.07.2011 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанку», яка підписана відповідачем, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 21.07.2011 року, виписку з особового рахунку, довідки про видані картки та зміну кредитного ліміту, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms .

Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 07.12.2020 р. становить 20497,11 грн, з яких: 15189,19 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5307,92 грн - заборгованість за відсотками нарахованими згідно ст.625 ЦК України.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно положень статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Саме такий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як убачається із матеріалів справи, зокрема із анкети-заяви позичальника від 21.07.2011 року в ній відсутні його умови щодо строку дії кредитного ліміту, його розміру, відсоткової ставки, порядку погашення заборгованості, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

АТ КБ «Приватбанк», звернувшись із вимогою про погашення кредиту, просив стягнути лише заборгованість за прострочене тіло кредиту.

Обґрунтовуючи своє право вимоги в цій частині, позивач, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.07.2011 року посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/, в тому числі і на зміни, які вносилися до них в 2019 році, а також Тарифи, як невід`ємну частину договору, яким визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо відповідальності за прострочення виконання зобов`язань, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Наданий позивачем витяг із Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанком належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем.

За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, відповідальності за прострочене зобов`язання, подані банком Витяг з Умов та Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, суд не вбачає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відсотки та відповідальність за невиконання чи порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Такого висновку суд дійшов також з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, які є обов`язковими для застосування у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Щодо заборгованості по простроченому тілу кредиту, то, як слідує з розрахунку позивача, прострочене тіло кредиту становить 15189,19 грн. Однак, з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався) і тим самим збільшувалося тіло кредиту.

За даними розрахунку за рахунок тіла кредиту були погашені відсотки в сумі 18632,74 грн, відповідно і тіло кредиту збільшилося на цю суму (18632,74 грн – загальна сума відсотків погашена за рахунок тіла кредиту (четверта колонка розрахунку). Зважаючи, що судом не встановлено обумовлення сторонами в письмовому вигляді відсотків, а тому сума відсотків, які погашені за рахунок тіла кредиту в розмірі 18632,74 грн не може бути врахована під час розрахунку заборгованості за кредитом.

Оскільки вказана сума (18632,74 грн) перевищує розмір простроченого тіла кредиту (15189,19 грн) відповідно у суду відсутні підстави для стягнення тіла кредиту, а тому позов задоволенню не підлягає.

Крім того, суд зазначає, що позивачка, користуючись кредитними коштами наданими банком, відповідно до договору б/н від 21.07.2011 року, використала кошти на суму139503,67 грн, а сума коштів внесених нею на погашення заборгованості складає 150999,39 грн.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 повернула банку фактично отримані кошти в повному обсязі, а тому права банку не порушені і підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості відсутні.

З огляду на викладене в задоволені позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до положень ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, ст. 76- 81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлено 20.05.2021 року.

Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна