Рішення № 97047308, 13.05.2021, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1179/21

Провадження № 2/132/454/21

РІШЕННЯ

Іменем України

13.05.2021 Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Павленко І.В.

за участю секретаря Олійник Т.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в місті Калинівка за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися в суд з позовом до Калинівської міської ради Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок, де просять визнати за ними право власності в рівних частках на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . В обґрунтування цієї вимоги зазначили, з жовтня 1988 року, після реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 , стала проживати разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 , його матір`ю ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_5 , а з 27.07.1989 року з ОСОБА_2 , в будинку АДРЕСА_1 . Всі разом проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, спільно вели господарство та обробляли присадибну земельну ділянку орієнтовною площею 0,60 га, розташованою за вищезазначеною адресою.

Як вбачається із виписок з погосподарських книг Павлівської сільської ради за 1974-1976, 1986-1990 роки їхнє господарство, головою якого був ОСОБА_5 , рахувалось колгоспним двором. Тому, вони усі були членами колгоспного двору, так як працею і коштами придбавали майно до двору, добудовували будинок та спільно всі разом підтримували наявне майно .

Членами колгоспного двору на цю дату були ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Після ліквідації 15 квітня 1991 року колгоспних дворів спірний будинок належав всім членам двору на праві спільної сумісної власності. Визначення часток членів колгоспного двору між ними не проводилось, тому вони спільно користувались всім майном. Вони до цього часу проживаємо і зареєстровані за адресою колишнього колгоспного двору.

Своєю працею і коштами ОСОБА_1 приймала участь у веденні колгоспного двору - обробляла город, тримала домашню худобу та птицю, підтримувала в належному стані житловий будинок та господарські будівлі, разом з чоловіком прибудувала до житлового будинку прибудову з двох кімнат.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 .

Таким чином, в зв`язку з тим, що відносини в господарстві не змінилися після припинення поняття «колгоспного двору», вони є останніми членами двору. Однак, володіючи будинковолодінням та присадибною земельною ділянкою вже понад двадцять років, та не маючи правовстановлюючого документа на будинковолодіння, не мають можливості розпоряджатись ним документально. За вказаних обставин звернулися в суд з даним позовом.

Позивачі в підготовче засідання не з`явилися, однак в матеріалах справи наявні заяви, кожного зокрема, про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача- ОСОБА_6 надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

В зв`язку з неявкою сторін в судове засідання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалось.

У відповідності до вимог ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні достовірно встановлено, що з жовтня 1988 року, після реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 , стала проживати разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 , його матір`ю ОСОБА_4 та батьком ОСОБА_5 , а з 27.07.1989 року з ОСОБА_2 , в будинку АДРЕСА_1 . Всі разом проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, спільно вели господарство та обробляли присадибну земельну ділянку орієнтовною площею 0,60 га, розташованою за вищезазначеною адресою.

Як вбачається із виписок з погосподарських книг Павлівської сільської ради за 1974-1976, 1986-1990 роки їхнє господарство, головою якого був ОСОБА_5 , рахувалось колгоспним двором. Тому, вони усі були членами колгоспного двору, так як працею і коштами придбавали майно до двору, добудовували будинок та спільно всі разом підтримували наявне майно .

Членами колгоспного двору на цю дату були ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Згідно діючого на той час Закону України „Про власність" від 15.04.1991 року, постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22.12.1995 року право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» в редакції від 25 травня 1998 року положення статтей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

г) згідно зі ст. 4 постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Після ліквідації 15 квітня 1991 року колгоспних дворів спірний будинок належав всім членам двору на праві спільної сумісної власності. Визначення часток членів колгоспного двору не проводилось, тому вони спільно користувались всім майном.

Позивачі проживають і зареєстровані за адресою колишнього колгоспного двору, що вбачається із довідки №1123 від 20.08.2020 року виконавчого комітету Павлівської сільської ради Калинівського району.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 . Таким чином, позивачі є останніми членами колгоспного двору. Однак, володіючи будинковолоодінням та присадибною земельною ділянкою вже понад двадцять років, та не маючи правовстановлюючого документа на будинковолодіння, не мають можливості розпоряджатись ним документально.

Відповідно до ст. 328 ЦК України - право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.6 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнанням права. Відповідно до ст.392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідач позовні вимоги визнає, тому відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч.4 ст.206 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1216, 1217, 1220, 1265, 1268, 1270 ЦК України, ст.ст.12, 80, 81, 82, 200, 206, 211, 247, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , право власності в рівних частках на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в селі АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку літ.А з прибудовою літ.аІ і ганком, загальною площею 77,0 кв.м, житловою площею 46,4 кв.м, сараю літ.Б, гаража з літньою кухнею літ.В, вольєра літ.Е, убиральні літ.У, погріба з шиєю літ.П, огорожі №1, хвіртки №2, воріт №3, №4, 1/2 криниці літ.К, вартістю 177500 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.

СУДДЯ: