Рішення № 97040408, 19.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2021 року м. Київ № 640/14646/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства оборони України; Київського обласного військового комісаріатупровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Міністерства оборони України (відповідач-1), Київського обласного військового комісаріату (відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно та у відповідності до вимог постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013р. у справі №2а-2739/11;

- визнати протиправним та скасувати пункт №28 протокольного рішення від 25.11.2019р. №161 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України та Київський обласний військовий комісаріат вчинити дії та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі та у спосіб передбачений постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013р. у справі №2а-2739/11;

- зобов`язати Міністерство оборони України та Київський обласний військовий комісаріат виконати та дотриматися в повному та фактичному обсязі вимоги постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013р. у страві №2а-2739/11;

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/14646/20.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його право на отримання одноразової грошової допомоги підтверджено та встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013р. №2а-2739/11. На переконання позивача, відповідачами проігноровані висновки суду в згаданому рішенні та протиправно відмовлено позивачу в призначенні грошової допомоги, що є перешкодою для поновлення прав та інтересів позивача.

Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що призначення одноразової грошової допомоги відноситься до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечував , оскільки відповідно до Київський ОВК не має повноважень приймати рішення про призначення та виплату сум одноразової грошової допомоги, відповідно до пункту 7 постанови КМУ №499.Зазначає, що відповідач-2 в межах своїх повноважень сформував пакет документів, наданий позивачем та направив до розпорядника бюджетних коштів висновок, чим самим виконав рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, сторонами не заперечується, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 у справі №2а-2739/11 визнано неправомірними дії Київського обласного військового комісаріату і зобов`язано призначити і виплачувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до ст.ст. 9 та 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 54 місячних грошових забезпечень, з урахуванням всіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер , включно з посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років, надбавкою за виконання особливо важливих завдань, надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премією.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лозовою А.В. від 01.11.2019 відкрито виконавче провадження ВП №60451807 з примусового виконання виконавчого листа №2а-2739/2011, виданого 06.09.2016 Васильківським міськрайонним судом Київської області про: визнати неправомірними дії Київського обласного військового комісаріату і зобов`язано призначити і виплачувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до ст.ст. 9 та 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 54 місячних грошових забезпечень, з урахуванням всіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, включно з посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років, надбавкою за виконання особливо важливих завдань, надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премією.

Київський обласний військовий комісаріат направив лист від 11.11.2019 №1/2/6446 Відділу примусового виконання рішень Управління державної служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо виконання рішення суду, зазначено, КОВК направлено ОСОБА_1 повідомлення про негайне надання пакету документів необхідних для виплати одноразової грошової допомоги з відповідним повідомленням Військового комісаріата Васильківського ОМВК для складання висновку щодо громадянина ОСОБА_1 та відправлення його на розгляд комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Київський обласний військовий комісаріат зазначив, що не наділений повноваженнями призначати та виплачувати одноразову грошову допомогу, просив закрити виконавче провадження ВП №60451807 у зв`язку із добровільним виконанням рішення суду зі сторони Київського обласного військового комісаріату.

Постановою державного виконавця від 04.12.2019 ВП №60451807 за невиконання рішення суду накладено на боржника - Київський обласний військовий комісаріат штраф на користь держави в розмірі 5100 грн.

09 грудня 2019 року державним виконавцем складено і направлено вимогу Міністерству оборони України із зобов`язанням протягом п`яти днів з дня отримання даної вимоги письмово повідомити про прийняте рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та надати підтверджуючі документи.

Заступником начальника Департаменту фінансів Міністерства оборони України направлено державному виконавцю заяву про закінчення виконавчого провадження №60451807 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення, оскільки 22.11.2019 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум , прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (витяг з протоколу від 25.11.2019 №161).

22 січня 2020 року державним виконавцем складено акт, яким встановлено станом на 22.01.2020 рішення суду залишається невиконаним.

Не отримавши запитуваної одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі також - Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Положеннями п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Наведені норми законодавства України свідчать про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби не залежно від часу встановлення інвалідності.

Підпунктом 2 п.2 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (надалі також - Порядок №499) визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які визнані інвалідами ІІ групи у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Разом з тим, ч.2,3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей» визначає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 5 пп.4 п.2 Порядку №499 передбачалось, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення, виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (надалі також - Порядок №975), встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п.3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З матеріалів справи вбачається, під час первинно огляду 03.03.2009 позивачу встановлено 80% втрати працездатності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, також з 1 квітня 2009 року під час повторного огляду також 03.03.20069 позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Таким чином, днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 03.03.2009 (дата встановлення ступеня втрати професійної працездатності та інвалідності), а отже, відповідно до приписів п.3 Порядку №975, виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.10.2018 в адміністративній справі № 583/3021/15-а.

Так, ч.8 ст.16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01.01.2014 відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» №5040-VI від 04.07.2012.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в силу приписів ст.58 Конституції України, ч.8 ст.16-3 Закону №2011-XII, внесена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» №5040-VI від 04.07.2012, набрала чинності 01.01.2014, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2019 року у справі № 336/2660/17 (2-а/336/285/2017).

Щодо посилань відповідача-1 у оскаржуваному рішенні про те, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, яке призвела до часткової втрати працездатності, не було передбачено, суд вбачає необґрунтованою, оскільки позивачу одночасно встановлено інвалідність ІІ групи.

В той же час, відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

З вказаного також вбачається, що отримання одноразової грошової допомоги на підставі ст.16 Закону №2011-ХІІ законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція ст.16 Закону №2011-ХІІ, яка діяла до 01.01.2014, оскільки інвалідність встановлена довічно у 2009 році.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.11.2018 у справі № 295/3869/17, від 30.10.2018 у справі № 760/16027/16-а, від 07.02.2019 у справі № 816/1266/16.

Більше того, в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 у справі №2а-2739/11 встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону ОСОБА_1 має право на одноразову грошову допомогу в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

При цьому, оскільки право позивача на отримання одноразової грошової допомоги та поширення дії Порядку №499 від 28.05.2008 на правовідносини, щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, внаслідок встановлення другої групи інвалідності з 01.04.2009 вже вирішено під час розгляду справи №2а-2739/11, судове рішення в якій набрало законної сили, тому зазначені обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи, згідно з положеннями ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки відповідач-1, рішенням Міністерства оборони України оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 листопада 2019 року №161 (пункт 28) відмовив ОСОБА_1 в призначенні одноразово грошової допомоги, з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні та в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 у справі №2а-2739/11, вказане рішення підлягає скасуванню.

Щодо посилань відповідача на втручання суду в дискреційні повноваження Міноборони у разі зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, суд зазначає, що відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 у справі №2а-2739/11, яка набрала законної сили, встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №499 ОСОБА_1 як інвалід ІІ групи має право на одноразову грошову допомогу у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

При цьому суд зазначає, що у випадку, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження.

Наведена правова позиція підтверджується судовою практикою Верховного суду, в тому числі у справі № 823/795/17, адміністративне провадження №К/9901/2159/17 (постанова від 22 березня 2018 року).

Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.

А отже, позовна вимога в частині зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу відповідну одноразову грошову допомогу також підлягає задоволенню, оскільки за даних спірних правовідносин відсутній інший спосіб захисту порушених прав позивача.

Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач-1 діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Поряд з цим, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог до Київського обласного військового комісаріату, оскільки положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено звернення з позовною заявою із вимогами щодо виконання рішення суду. Питання невиконання судового рішення вирішується шляхом судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а не поданням окремого позову.

Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про часткове задоволення позову.

Що стосується вимог позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи.

Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання у визначений чинним законодавством спосіб рішення суду у даній справі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що необхідність застосування положень статті 382 КАС України, наразі відсутня.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 листопада 2019 року №161 (пункт 28) про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до ст.ст. 9 та 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 54 місячних грошових забезпечень, з урахуванням всіх отримуваних за останньою посадою на військовій службі видів грошового забезпечення, які мають постійний характер , включно з посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років, надбавкою за виконання особливо важливих завдань, надбавкою за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премією.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.К. Каракашьян