Рішення № 97040316, 18.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 року м. Київ № 640/912/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей",

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України у частині не віднесення військової служби ОСОБА_1 за кордоном у колишній Демократичній Республіці Афганістан, де велись бойові дії, до військової служби за призовом на особливий період;

- скасувати рішення Міністерства оборони України від 02 липня 2020 року у формі затвердженого Міністром оборони 02 липня 2020 року протоколу Комісії Міністерства оборони від 26 червня 2020 року № 90 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби за призовом на особливий період, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 250- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав встановлення інвалідності після спливу трьох місячного терміну після звільнення зі служби. Позивач стверджує, що має право на отримання допомоги незалежно від часу настання інвалідності. При цьому, звертає увагу, що редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що розміщена на офіційному веб-сайті Верховної Ради, є помилковою та не має застосовуватись у спірних правовідносинах. Крім того, позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині, що приймала участь у фактичних бойових діях, а тому визначення виду військової служби відноситься до виду «військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період» та не може бути віднесений до виду «строкова військова служба».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23 лютого 2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки така допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяця після звільнення зі служби, позивачу інвалідність встановлена понад 3-місячний термін.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 був звільнений зі строкової військової служби 26 травня 1988 року. 29 листопада 2017 року під час первинного огляду органами медико-соціальної експертної комісії було визнано ОСОБА_1 особою з інвалідністю третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою від 07 грудня 2017 року серії АВ № 0659898.

Позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги в зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 26 червня 2020 року № 90, затвердженого Міністром оборони України 02 липня 2020 року, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.

Згідно з вказаного рішення вбачається, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпунктом 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.

Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.

У свою чергу, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Тобто, законодавець не виокремлює у даному законі спеціальних суб`єктів, як про це зазначає позивач, оскільки у сфері дії закону не визначено таких осіб як особи, які звільнені з військової служби. Таким чином, у даному випадку позивач є військовослужбовцем, що став особою з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, а отже на позивача розповсюджується дія усіх норм, передбачених Законом № 2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві (пункт 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ).

Отже, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.

Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

За таких обставин, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Позивача було звільнено зі строкової військової служби 26 травня 1988 року. Даний факт не заперечується та визнається сторонами.

Як зазначено вище, позивачу з 28 листопада 2017 року була встановлена IIІ група інвалідності, тобто поза межами тримісячного строку з моменту звільнення позивача зі строкової військової служби.

Таким чином, оскільки встановлення позивачу інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби, відбулось після спливу тримісячного строку з дня його звільнення з військової служби, у позивача не виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2019 року у справі №127/12061/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, від 15 квітня 2019 року у справі № 2540/2558/18, від 20 травня 2019 року у справі № 0640/3998/18.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, судом не встановлено жодних порушень прав позивача з боку Міністерства оборони України, та, як наслідок, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що редакція Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що розміщена на офіційному веб-сайті Верховної Ради, є помилковою та не має застосовуватись у спірних правовідносинах. Зазначені доводи позивача зводяться до допущення законодавцем під час внесення змін до зазначеного Закону формальних правотворчих помилок, а саме структурно-реквізитні помилки, що стосуються невірного зазначення структурних частин нормативно-правового акту.

Суд зазначає, що помилки під час структурування закону (одним з видів яких є помилки під час позначення його структурних одиниць) дійсно призводить до ускладнення користування відповідним нормативно-правовим актом. Водночас, у даному випадку, такі помилки є формальними та не впливають на суть внесених змін та можливість реалізації та належного правозастосування такого нормативно-правового акту.

В частині вимог визнати протиправними дії Міністерства оборони України у частині не віднесення військової служби ОСОБА_1 за кордоном у колишній Демократичній Республіки Афганістан, де велись бойові дії, до військової служби за призовом на особливий період, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно до статті 7 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Пунктом 2 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації" від 27.03.2014 року № 1169-VІІ у статті.2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ частину четверту доповнено абзацом: "військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період".

Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідача, що проходити військову службу за призовом на особливий період, позивач у 1988 році не міг.

Отже, відповідач дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призначення грошової допомоги та правомірно відмовив у її призначенні, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправність дій та рішення відповідача, тоді як відповідачем доведено правомірність щодо відмови у призначенні грошової допомоги, а тому, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова