Рішення № 97036349, 20.05.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2021 р. справа № 300/946/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1349 про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати компенсації за не отримане речове майно та зобов`язання нарахувати і вплатити такої компенсації за не отримане речове майно в сумі 9 289,19 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А 1349 (надалі по тексту також – відповідач, військова частина) про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати компенсації за не отримане речове майно та зобов`язання нарахувати і вплатити такої компенсації за не отримане речове майно в сумі 9 289,19 гривень.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно в порушення приписів пункту 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475, пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016, не виплачено на день звільнення грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 9 289,19 гривень, як військовослужбовцю, який проходив службу у Військовій частині А 1349. ОСОБА_1 вважає протиправною відмову відповідача у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, належну на час звільнення, посилаючись на те, що позивач не є військовослужбовцем та під час проходження військової служби і безпосередньо при звільненні не звертався із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації. Протиправна поведінка відповідача і порушення права на отримання компенсації стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 19.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.22-23).

Військова частина А 1349 скористалась правом подання відзиву на позовну заяву №350/484/1/539/1 від 30.03.2021, який надійшов на адресу суду 31.03.2021 (а.с.27-31, 35-44). Свої заперечення обґрунтовує тим, що позивач під час проходження військової служби у Військовій частині А 1349 із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не звертався, так само позивач не звертався з таким рапортом або заявою безпосередньо під час звільнення з військової служби. Особливу увагу, відповідач звернув на те, що правом на грошову компенсацію за неотримане речове майно володіють лише військовослужбовці. При цьому особи, які вже звільнені з військової служби, статусу військовослужбовців не мають. А отже, за таких умов відповідач вважає, що правом на грошову компенсацію за неотримане речове майно, особи звільнені з військової служби не володіють. Окрім вказаного за переконаннями представника військової частини у спірному випадку має місце пропущення ОСОБА_1 встановлених законодавством строків звернення до адміністративного суду із таким позовом.

Також, відповідач 31.03.2021 подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем місячного строку для звернення до адміністративного суду (а.с.32-34).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви і відзиву на позов, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 до 03.04.2017 проходив службу у Військовій частині А 1349, що засвідчується поясненнями відповідача, зазначеними у відзиві на позов, та додатково копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 19.09.2017 Івано-Франківським обласним військовим комісаріатом (а.с.7, 29).

Наказом командира Військової частини А 1349 від 03.04.2017 за №63 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби (а.с.8, 43).

ОСОБА_1 звернувся до Військової частини А 1349 із заявою, датовану 23.07.2020, про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, а також виплату грошової компенсації за невикористане речове майно у період проходження військової служби (а.с.9-10).

Військова частина А 1349 розглянула вказану заяву, яка надійшла 28.07.2020 за вхідним номером №О-95, та листом від 31.08.2020 за №350/484/4/1336 відмовила ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, мотивуючи відсутністю звернення позивача, під час проходження військової служби та безпосередньо при звільненні, із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації. Окрім вказаного відповідач вказав, що сума вартості речового майна, що належить до видачі відповідно до довідки №57 від 03.04.2017 становить 9 289,19 гривень (а.с.11).

За змістом довідки №57 від 03.04.2017 розмір компенсації за речове майно до виплати ОСОБА_1 становить 9 289,19 гривень (а.с.35).

Вважаючи вказану відмову Військової частини А 1349 протиправною і такою, що позбавляє його отримати грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 9 289,19 гривень, право на виплату якої набув при перебуванні на військовій службі, позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом з вимогою зобов`язати відповідача виплатити таку компенсацію.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (надалі по тексту також - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту також - грошова компенсація).

За приписами пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (надалі по тексту також - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку №178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку №178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку №178).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за №475 (надалі по тексту також - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку №178.

Як уже було відзначено судом вище, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А 1349, та наказом командира Військової частини А 1349 від 03.04.2017 за №63 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, у зв`язку із звільненням з військової служби.

Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Таким чином, виходячи із аналізу норм статті 9-1 Закону №2011-XII, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

При цьому питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно Військовою частиною А 1349 вирішено не було.

На звернення позивача, яке 28.07.2020 надійшло до військової частини, про видачу довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, відповідач 03.04.2017 склав і надав довідку №57, втім відмовив у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно, мотивуючи відсутністю його звернення при звільненні із заявою (рапортом) про виплату такої грошової компенсації.

Тобто єдиною підставою для невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористане речове майно, відповідач зазначає неподання позивачем відповідної заяви (рапорту) при звільненні з військової служби.

При цьому, суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Слід зазначити, що позивач звернувся до Військової частини А 1349 із заявою, датовану 23.07.2020, про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку №178, однак відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, вважаючи, що у позивача відсутнє право на отримання грошової компенсації замість речового майна.

Разом з цим, позивач отримав від військової частини довідку за встановленою формою, необхідну для такої виплати, якою підтверджено вартість майна, яке підлягало компенсації, відтак ОСОБА_1 вчинив дії, необхідні для вирішення питання щодо виплати грошової компенсації.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Доводи стосовно неможливості проведення компенсації, викладені відповідачем у відзиві, суд оцінює критично, оскільки вони не спростовують наявності відповідного права особи, яке вона набула за час проходження служби і яке є однією з гарантій статусу військовослужбовця.

Враховуючи викладене та гарантоване право військовослужбовця на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно, у разі звільнення з військової служби, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у виплаті грошової компенсації за невикористане речове майно та зобов`язання виплатити грошову компенсацію за невикористане речове майно у сумі 9 289,19 гривень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, з огляду на слідуюче.

Суд зауважує, що в силу вимог частини 1 статті 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Предметом розгляду в цій справі є грошова компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно, яка має грошовий вираз і є складовою грошового забезпечення, що відповідно до приписів пункту 15 розділу ІІІ Інструкції №475, отримується (у випадку її невиплати) військовослужбовцями, які звільняються з військової служби в запас або відставку.

Тобто компенсація отримується/виплачується військовослужбовцю як складова всіх сум, що належать йому від військової частини в день звільнення (виключення зі списиків особового складу).

Статтею 122 КАС України встановлені строки звернення до адміністративного суду.

Так, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини 1 та 2 статті 122 КАС України).

За змістом вимогами частини 5 статті 122 коментованого Кодексу для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи те, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 та виключення його зі списків особового складу не провів повного розрахунку з останнім, право позивача на стягнення належних йому сум, в тому числі грошова компенсація за неотримане під час проходження військової служби речове майно, на переконання суду у даній категорій справ, не обмежене жодним строком.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск строку звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В сукупності вказаного вище, суд робить висновок про обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а отже, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору (а.с.7).

Згідно вимог абзацу 2 частини 5 статті 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз вказаної правової норми свідчить, що основною умовою для стягнення судових витрат з іншої сторони на користь особи, є понесення таких витрат особою.

Суд не стягує з відповідача витрати по сплаті судового збору так як останні позивачем фактично не понесені.

Водночас, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 гривень, подано суду:

- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001728, виданого 09.06.2020 Боднарчуку Андрію Михайловичу (а.с.14);

- копію Ордера серії ІФ №105862 про надання правничої допомоги позивачу у Івано-Франківському окружному адміністративному суді від 09.03.2021 (а.с.15);

- Договір про надання правової (правничої) допомоги від 09.03.2021, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Боднарчук Андрієм Михайловичем (а.с.16-16а);

- Розрахунок винагороди згідно Договору від 09.03.2021 на суму 1 000,00 гривень (а.с.17);

- Акт приймання-передачі виконаної роботи від 09.03.2021 згідно Договору від 09.03.2021 на суму 1 000,00 гривень (а.с.18);

- Довідку №12/03 від 09.03.2021, видану адвокатом Боднарчуком Андрієм Михайловичем, згідно якої за підготовку позовної заяви у даній справі сплачено за домовленістю 1 000,00 гривень (а.с.19);

- квитанцію до прибуткового касового ордера №06 від 09.03.2021 про сплату позивачем 1 000,00 гривень за Договором про надання правової (правничої) допомоги від 09.03.2021 (а.с.20).

Відтак, позивачем надані належні документи щодо понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 гривень, що дає підстави для вирішення судом питання про відшкодування витрат на користь ОСОБА_1 .

Відповідач в розумінні частини 7 статті 134 КАС України не реалізував право на доведення неспівмірності витрат, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката представник Військової частини А 1349 не подав.

Сторонами справи не подано до суду будь яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини А 1349 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Військової частини А 1349 (ідентифікаційний код юридичної особи 08174283) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) компенсацію за вартість неотриманого речового майна у розмірі 9 289 (дев`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять) гривень 19 копійок, відповідно до Довідки про вартість майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_1 за №57 від 03.04.2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 1349 (ідентифікаційний код юридичної особи 08174283) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;

Відповідач – Військова частина А 1349 (ідентифікаційний код юридичної особи 08174283), вул. Чорновола, 119 А, м. Івано-Франківськ, 76005.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.