Рішення № 97035626, 17.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2021 р. Справа№200/224/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення шляхом безспірного списання матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної казначейської служби України, третя особа – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення шляхом безспірного списання матеріальної шкоди, в якому просить стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у вересні 2016 року був звільнений з посади судді Олександрівського районного суду Донецької області. При звільненні він не отримав вихідної допомоги при виході судді у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку зі зміною законодавства. З огляду на прийняття Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)2020 в червні та в листопаді 2020 року позивач звертався до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області із заявою про виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Проте, як зазначає позивач на даний час він не отримав жодної відповіді та коштів, у зв`язку із чим змушений був звернутися до суду із даним позовом.

16.03.2021 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

24 березня 2021 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Казначейство відповідно до своїх повноважень лише виконує заходи для виконання судових рішень, а отже Державна казначейська служба України за позовом жодного відношення до суті спору не має. Таким чином позов на думку представника відповідача пред`явлено до неналежного відповідача. Вважає, що наведені позивачем обставини та правові підстави суперечать положенням Бюджетного кодексу України та нормам діючого законодавства України, а позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_2 .

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 позивач суддя у відставці.

З 28 лютого 2017 року позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням Серія НОМЕР_4 .

У вересня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений з посади судді Олександрівського районного суду Донецької області.

При звільнені позивач не отримав вихідну допомогу при виході судді у відставці у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку із зміною законодавства.

З огляду на прийняття Конституційним Судом України рішення від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)2020 в червні та листопаді 2020 року позивач звертався до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області із заявою про виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте позивачу не було надано відповіді на вищевказані його звернення.

Позивач вважає, що таке ігнорування його звернень до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області є незаконними, оскільки своїм рішенням Конституційний Суд України встановив невідповідність Конституції України положення пп. 1 п. 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VII встановлено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, № № 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами) (далі по тексту - Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року).

Частиною першою статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, в редакції, чинній до 01 квітня 2014 року, було встановлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункт 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, якими, зокрема, виключена стаття 136.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» зміни, передбачені розділом II, набирають чинності з 01 квітня 2014 року.

Таким чином, з 01 квітня 2014 року виплата вихідної допомоги суддям, які виходять у відставку, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року не передбачена.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

У пункті 3.2 цього рішення Конституційний Суд зазначив, що юридичне регулювання питання вихідної допомоги судді в разі його виходу у відставку законодавець неодноразово змінював.

Так, згідно із частиною третьою статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ, який втратив чинність на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ змінено розмір суддівської винагороди (стаття 129), зокрема встановлено поетапне збільшення посадового окладу судді і відповідно зменшено розмір вихідної допомоги судді у зв`язку з виходом у відставку (стаття 136).

У підпункті 1 пункту 2 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453 було передбачено втрату чинності статтею 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ з 1 січня 2011 року, тобто через п`ять місяців після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453, отже, законодавець встановив достатній перехідний період (розумний часовий проміжок) з моменту офіційного опублікування Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453 до втрати чинності нормами, які регулюють питання виплати вихідної допомоги судді у разі його виходу у відставку.

Відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453, зокрема, виключено статтю 136, що передбачала право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 15 квітня 2020 року № 2-р(ІІ)/2020 зазначив, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).

У контексті принципу верховенства права важливим є встановлення при внесенні змін до законодавства розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності.

Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Конституційний Суд України вказав, що Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII був ухвалений парламентом 27 березня 2014 року та опублікований 31 березня 2014 року в газеті «Голос України», що підтверджують загальнодоступні відомості, розміщені на офіційному вебпорталі Верховної Ради України. За положенням абзацу першого пункту 2 розділу ІV «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», у якому визначено умови набрання чинності окремими положеннями Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» набрав чинності з 1 квітня 2014 року, тобто з наступного дня після його опублікування.

Оскільки можливість реалізації суддею права на вихідну допомогу в розмірах та порядку, встановлених до внесення змін оспорюваним положенням Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», залежала від фактичної можливості судді реалізувати право на відставку, то зміни в юридичному регулюванні цього питання (зокрема, виключення статті 136) мали б бути зваженими, обґрунтованими та доведеними до суддів заздалегідь, тобто з дотриманням достатнього перехідного періоду.

Верховна Рада України, скасовуючи вихідну допомогу суддям, що виходять у відставку, мала встановити достатній перехідний період (розумний часовий проміжок), пов`язаний з набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

На думку Конституційного Суду України, встановлений перехідний період, пов`язаний з набранням чинності оспорюваним положенням Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», з 31 березня по 1 квітня 2014 року є очевидно недостатнім, оскільки не охоплює фактичної тривалості встановленого законодавством порядку реалізації суддею права на відставку. Внаслідок цього судді, які станом на 1 квітня 2014 року вже мали право на відставку та вихідну допомогу, але продовжували перебувати на посаді судді, стимульовані вихідною допомогою, не змогли належним чином підготуватися до нового юридичного регулювання.

Зважаючи на викладене, Конституційний Суд України констатував, що перехідний період між опублікуванням Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» та набранням чинності положенням підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (менше одного дня) був явно недостатнім для того, щоб суб`єкти права (судді, які на момент набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» мали право на вихід у відставку, але станом на 1 квітня 2014 року ще ним не скористалися) змогли адаптуватися до законодавчих новел та скоригувати свої дії для реалізації права на відставку і, відповідно, отримати вихідну допомогу в розмірі, встановленому законодавством до внесення змін Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Наведене дає підстави стверджувати, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» суперечить частині першій статті 8 Конституції України з огляду на його невідповідність принципові верховенства права у частині, що стосується легітимних очікувань особи.

Положення підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 15 квітня 2020 року відновлено дію статті 136 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яка передбачала наступне: «Судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. У разі якщо суддя, відставка якого була припинена у зв`язку з повторним обранням на посаду, знову подасть заяву про відставку, виплата вихідної допомоги не здійснюється», тобто відновлено право судді, який вийшов у відставку у період дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 24533, на отримання вихідної допомоги на підставі зазначеної норми.

Як встановив суд, позивач вийшов у відставку під час дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 24533, отже, після ухвалення рішення Конституційного Суду України, вона набула право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 24533.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом у відставку.

Суд, зазначає, що визнання неконституційними певних положень чинного законодавства в подальшому, не може мати наслідком визнання протиправними дій або рішень відповідачів, які були вчинені або прийняті до визнання таких норм неконституційними, оскільки відповідачі, у спірних відносинах, були зобов`язані діяти у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин.

Щодо посилань відповідача на те, що він є неналежним відповідачем по справі, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що відповідачем у даній справі є Держава Україна, а завдана фізичній особі шкода, у розумінні вимог чинного законодавства України, відшкодовується за рахунок Державного бюджету.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 КАС України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.43 Бюджетного кодексу України при виконанні Державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:

1) розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів відповідно до законодавства;

2) контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, реєстрації взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів та здійсненні платежів за цими зобов`язаннями;

3) ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів Міністерства фінансів України;

4) здійснення інших операцій з бюджетними коштами.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі за текстом Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до пп. 3 п. 35 Порядку № 845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.

Пунктом 38 Порядку № 845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

З огляду на п. 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 року № 294-IX затверджено бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» за кодом 0501150.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.

Разом з тим, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 148 Закону № 1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Таким чином, суд проходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про стягнення шляхом безспірного списання матеріальної шкоди, є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (місцезнаходження: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2, код ЄДРПОУ 26288796) про стягнення шляхом безспірного списання матеріальної шкоди – задовольнити повністю.

Стягнути з Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.М. Тарасенко