Рішення № 97035511, 18.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 р. Справа№200/3485/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в сумі 624661,41 грн.; інфляційні витрати в сумі 59967,49 грн.; 3% річних в сумі 37479,68 грн., а всього 722108,58 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в сумі 624661,41 грн.; інфляційні витрати в сумі 59967,49 грн.; 3% річних в сумі 37479,68 грн., а всього 722108,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 01.10.2014 року як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на підставі особистої заяви від 17.09.2014 року про переведення пенсійної справи з управління ПФУ у Куйбишевському районі м. Донецька. Позивач зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року № 0540/6919/18-а його позовні вимоги задоволено та зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області з 01.11.2016 року виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії) без обмеження максимального розміру у сумі 35418,5 грн. щомісячно». На виконання вимог рішення суду у справі № 0540/6919/18-а позивачу за період з 01.11.2016 року по 05.02.2019 року нараховано пенсію в розмірі 624661,41 грн. Позивач вказує на те, що нараховані суми в розмірі 624661,41 грн. відповідачем йому не виплачені, що на думку позивача порушує його право на вільне розпорядженням належних йому коштів, та його право на соціальний захист визначений Конституцією України. З огляду на викладене позивач просив стягнути на його користь нараховану, але не виплачену пенсію в розмірі 624661,41 грн.

Крім того, позивач вказує на те, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України встановлена відповідальність за порушення грошових зобов`язань. Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми інфляції, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач зазначає, що оскільки індекс інфляції із січня 2019 року по січень 2021 року складає 109,6%, інфляційні втрати складають 59967,49 грн., а 3% річних від простроченої суми складає 37479,68 грн. за період з лютого 2019 року по лютий 2021 року.

З огляду на викладені обставини позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження а адміністративні справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позивач заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії за вислугу років, працівник прокуратури. Пенсію призначено з 21.12.2006 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, управлінням, прийнято на облік пенсійну справу позивача в 2014 році.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.10.2018 року по справі 3 0540/6919/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області задоволено, зобов`язано управління, виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 35418,50 грн., щомісячно. На виконання рішення суду управлінням розпорядженням від 25.03.2019 року позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.11.2016 року із розрахунку фіксованого розміру пенсії 35418,50 грн. Розмір нарахованих коштів за рішенням суду № 0540/6919/18-а становить 624661,41 грн.

Відповідач зазначає, що виплата пенсії за вислугу років працівникам прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до статті 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України. Згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушеннями бюджетного законодавства. Бюджетом Пенсійного фонду України на 2021 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 126, на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачено 360,0 млн. грн. Постановою правління Пенсійного фонду України № 20-1 від 26.09.2018 року затверджено «Порядок ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою». Порядком № 20-1, визначено процедуру функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, та внесення інформації до нього. Дані про рішення суду по справі №0540/6919/18-а внесено до Реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що в березні 2021 року, після надходження відповідних асигнувань позивачу було перераховано на рахунок кошти за рішенням суду №0540/6919/18 в розмірі 624661,41 грн.

Стосовно вимоги позивача стягнути на його користь інфляційних витрат та 3% річних, відповідач зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних обставин справи, можливо дійти висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювана шкоди та причинно - наслідкового зв`язку між ними. Грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України, передбачають насамперед договірні правовідносини. Правовідносини щодо нарахування компенсації за несвоєчасно сплачену пенсію не регулюються Цивільним кодексом України. Відповідач зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли не з договірних грошових зобов`язань, отже, норми Цивільного кодексу України в частині відповідальності за порушення грошового зобов`язання боржника перед кредитором не можуть бути застосовані. Отже, Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст.625 ЦК України, тому положення ст.625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладені обставини відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог через відсутність предмету спору.

Позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив, відповідно до якого зазначав, що відповідачем на його картковий рахунок перерахована заборгованість з пенсії в сумі 624661,41 грн., у зв`язку з чим у цій частині відмовляється від позовних вимог. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 59967,49 грн. та 3% річних в сумі 37479,68 грн., а всього на суму 97447,17 грн. підтримує та просить суд їх задовольнити. Позивач зазначає, відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведено обґрунтованих аргументів щодо відмовити у задоволенні зазначених вимог.

Суд зазначає, що не приймає відмову позивача від позовних вимог в частині позовних вимог щодо стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованості з пенсії в сумі 624661,41 грн., оскільки позивачем не надано до суду вмотивованого клопотання (заяви) про відмову від позову з посилання на норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, надана позивачем відповідь на відзив не містить прохальної частини, відповідно до якої позивач просив суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованості з пенсії в сумі 624661,41 грн.

Також, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього Кодексу.

Відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дасть змогу позивачу підготувати свої пояснення, міркування та аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідь на відзив пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення, отже не є заявою про відмову від позову в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 163 КАС України передбачено, що до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 162 КАС України передбачено, що копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Позивачем не надано суду доказів направлення (вручення) відповідачу відповіді на відзив, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 162 КАС України.

Суд не приймає посилання позивача на те, що відповідно до ч. 9 ст. 44 КАС України учасник справи звільняється від обов`язку надсилати іншим учасникам справи або подавати до суду копії документів відповідно до кількості учасників справи, якщо він подає документи до суду в електронній формі, оскільки вказані положення застосовуються у разі подання документів як додаткових доказів у справі в електронній формі.

Враховуючи викладені обставини суд не приймає до уваги надану позивачем відповідь на відзив, та не вирішує питання щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заборгованості з пенсії в сумі 624661,41 грн.

У зв`язку з перебуванням судді Олішевської В.В. у відпустці з 29 квітня 2021 року по 17 травня 2021 року у відпустці, справа розглядається 18 травня 2021 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 9-12).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправною бездіяльність щодо неповної виплати пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 35418,5 грн. щомісячно та зобов`язання виплатити пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» без обмеження максимального розміру у сумі 35418,5 грн. щомісячно задоволено (а.с. 14-17).

Визнано протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) з 01.11.2016 року щодо неповної виплати ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії) у розмірі 35418,5 грн. щомісячно.

Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27-а, код ЄДРПОУ 42171861) з 01.11.2016 року виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії) без обмеження максимального розміру у сумі 35418,5 грн. щомісячно.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року у справі № 0540/6919/18-а апеляційну скаргу Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а - залишено без задоволення, Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а – залишено без змін (а.с. 19-24).

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а набрало законної сила 06 лютого 2019 року.

Листом від 25.03.2019 року № 4804/34-3/04 Маріупольське об`єднане управління пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача, що на виконання рішення суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а за період з 01.11.2016 року по 05.02.2019 року (дата набрання рішення законної сили 06.02.2019 року) нараховано пенсію 624661,41 грн., а також зазначено, що виплата коштів буде проведена відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 року після надходження відповідних коштів (а.с. 25).

Згідно довідки Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 447 від 09.02.2021 про фактично нараховану та сплачену пенсії ОСОБА_1 за період з 01.11.2016 року по 28.02.2019 року встановлено, що позивачу за період з 01.11.2016 року по 28.02.2019 року нараховано пенсія в сумі 624661,41 грн. (а.с. 26-зворотній бік).

Відповідно до скриншоту з Підсистеми виконання рішень суду встановлено, що ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а виплачена заборгованість з пенсії в сумі 624661,41 грн. в березня 2021 року (а.с. 55).

Позивач звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що пенсія в розмірі 624661,41 грн. йому не виплачена по рішенню суду, у зв`язку з чим просив стягнути на його користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в сумі 624661,41 грн.; інфляційні витрати в сумі 59967,49 грн.; 3% річних в сумі 37479,68 грн., а всього 722108,58 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Стаття 92 Конституції України визначає, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Рішенням від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційного Суду України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні “Пічкур проти України” від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

З матеріалів справи встановлено, що рішення суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а, яке набрало законної сили 06 лютого 2019 року, зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області з 01.11.2016 року виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії) без обмеження максимального розміру у сумі 35418,5 грн. щомісячно.

Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Преамбулою Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Згідно з частиною 2 статі 13 цього Закону судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Судом встановлено, що на виконання рішення суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 0540/6919/18-а позивачу за період з 01.11.2016 року по 05.02.2018 року нараховано пенсію в розмірі 624661,41 грн., яка в березні 2021 року була виплачена в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи. Вказані обставини не спростовані позивачем.

Суд зазначає, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідачем є суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Також, суд зазначає, що адміністративний суд під час прийняття рішень у справі перевіряє правомірність рішень, дій чи наявність допущеної бездіяльності суб`єктами владних повноважень.

Виходячи із системного аналізу наведених норм КАС України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваним рішенням, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень саме її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.

З огляду на те, що в березні 2021 року сума пенсії за період з 01.11.2016 року по 05.02.2018 року у сумі 624661,41 грн. ОСОБА_1 була виплачена, суд приходить висновку, що на час розгляду справи відсутній предмет спору та відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в сумі 624661,41 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на його користь інфляційних витрати в сумі 59967,49 грн. та 3% річних в сумі 37479,68 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до законодавства України грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

У постанові від 8 лютого 2018 року у справі № 826/22867/15, від 18 липня 2018 року по справі № 2а-11853/10/1570 Верховий Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

За результатами розгляду даної справи судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Відповідно позивач не є кредитором по відношенню до відповідача.

Таким чином, проаналізувавши зміст наведених норм, суд вважає, що передбачене нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, як спосіб захисту майнового права та інтересу у цивільно-правових відносинах, а тому дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, не поширюється на правовідносини, які є предметом спору у даній справі.

Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з цим суд зазначає, що частою другої статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Проте позивачем не заявлено відповідних позовних вимог у цій справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в сумі 624661,41 грн.; інфляційні витрати в сумі 59967,49 грн.; 3% річних в сумі 37479,68 грн., а всього 722108,58 грн.

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену пенсію в сумі 624661,41 грн.; інфляційні витрати в сумі 59967,49 грн.; 3% річних в сумі 37479,68 грн., а всього 722108,58 грн. – відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 18 травня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська