Ухвала суду № 97035487, 20.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

20 травня 2021 р. Справа № 160/4069/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро клопотання Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з урахуванням уточнених адміністративних позовів від 31.03.2021 року та від 07.04.2021 року, 18.03.2021 року звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, в якій просить суд:

- визнати протиправними рішення, які оформлені у вигляді листів від 16.11.2020 року № 04/32 984 вих. 20 на адресу адвоката ОСОБА_2 щодо розгляду адвокатського за питу від 10.11.2020 року та від 11.03.2021 року №66с16 на адресу ОСОБА_1 в частині зазначення, що “встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США були нада ні для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по криміналь ній справі № 64109066” та скасувати ці рішення.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що на звернення позивача до відповідача остання отримала відповідь за підписом першого заступника прокуратури Шумицького В.В. від 16.07.2020 року №66с16, про те, що позивач по кримінальній справі №64109066 була засуджена вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2015 року за ч. 3 ст.15 ч. 4 ст. 190 КК України та що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США, які були визнані речовими доказами по кримінальній справі отримані з відповідного державного кошторису для витрат спеціального призначення. Як стало відомо ОСОБА_1 наприкінці січня 2021 року, відповідач надав адвокату Мисечко К.О (яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) відповідь на адвокатський запит своїм листом від 16.11.2020 року №04/32 9843 вих. 20 та надав абсолютно протилежну відповідь. Відповідь на звернення ОСОБА_1 від 16.07.2020 року щодо питання походження грошових коштів є помилковою, оскільки встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США отримані не з відповідного державного кошторису, для витрат спеціального призначення, а надані для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (по кримінальній справі № 6409066). На думку позивача, такий лист відповідача на адресу адвоката є протиправним та суперечить рішенню господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2016 року по справі № 904/2876/14 за позовом ПАТ “Юніон Стандарт-банк” до ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про стягнення 20 000 доларів США, яке набрало законної сили та яким було встановлений факт того, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США були отримані оперуповноваженим ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від ПАТ “Єкатеринославський комерційний банк” на підставі касового ордера № 90_19 від 12.10.2010 року для документування тяжкого злочину, які були визнані речовими доказами у кримінальній справі № 64109066 по обвинуваченню ОСОБА_1 . Позивачу стало відомо про те, що наприкінці січня 2021 року відповідач надав адвокату Мисечко К.О., який здійснює представництво інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідь на адвокатський запит листом від 16.11.2020 року №04/32 9843 вих.-20 та надав абсолютно протилежну відповідь про те, що відповідь на звернення ОСОБА_1 від 16.07.2020 року щодо питання грошових коштів є помилковою, оскільки встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США отримані не з відповідного державного кошторису, для витрат спеціального призначення, тобто надані для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по кримінальній справі № 64109066. Аналогічна відповідь від 11.03.2021 року № 66с 16 щодо походження грошових коштів в сумі 12 000 доларів США була також надана позивачу на її звернення.

30.04.2021 року Лівобережною окружною прокуратурою міста Дніпра до суду подано відзив на позовну заяву та клопотання про закриття провадження у даній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В мотивування відзиву відповідачем зазначено, що вироком Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 24.07.2015 ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст.15, ч.4 ст.190, ч.2 ст. 190, ч. 3 ст.358 КК України, та призначено відповідне покарання. Судове рішення прийнято відповідно до вимог Кримінально процесуального кодексу України (редакції 1960 року), та ґрунтується на доказах у кримінальній справі. Вирок набрав законної сили. Відповідно до вищевказаного рішення суду, грошові кошти в сумі 12000 доларів США, що знаходились на зберіганні в прокуратурі Індустріального району м. Дніпропетровська як речовий доказ, після набрання вироком законної сили, повернуто власникам, потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області не здійснювала публічне обвинувачення у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 , та відповідно, не наділена правом надавати оцінку доказам у вказаній кримінальній справі та роз`яснювати судові рішення. До того ж, відносно прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області, який готував проект відповіді на вищезазначене звернення, застосовано заходів матеріального впливу.

Аргументи клопотання про закриття провадження зводяться до того, що звернення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а тому воно не може бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправними та скасування рішення Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра, які оформлені у вигляді листів, а саме відповіді на звернення, сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

05.05.2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивач зазначила про безпідставність та необґрунтованість доводів, які викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.03.2021 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення від сплати судового збору відмовлено. Вказану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду позовної заяви та її копіями доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, у відповідності до вимог оформлену у відповідності до вимог ст. ст. 160, 161 КАС України, а саме викласти зміст позовних вимог і виклад обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, зазначивши докази, що підтверджують вказані обставини та перелік документів, інших доказів, що додаються до заяви; зазначивши докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначивши відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; із зазначенням ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, офіційної електронної адреси або адресу електронної пошти як Дніпропетровської місцевої прокуратури №1; відповідні докази як звернення позивача до відповідача та його відповідь від 16.07.2020 року №66с16, та усі інші письмові докази, на яких гуртуються позовні вимоги для суду та для вручення іншим учасникам справи; засвідчені копії документів для суду та для вручення відповідачу із проставленням на лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа відмітки - “Копія” та у лівому нижньому куті документа - “Згідно з оригіналом”, оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року продовжено строк на усунення недоліків даної позовної заяви та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: позовної заяви разом із копією для вручення відповідачу, оформлену у відповідності до вимог ст.ст.160, 161 КАС України, в якій слід зазначити вірне найменування відповідача або належного відповідача, та визначитися із змістом вимог щодо відносно відповідача.

У встановлені ухвалами суду від 19.03.2021 та від 05.04.2021 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.

Так, відповідно до інформації, яка міститься на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) по криміналій справі №202/66/13-к судом встановлено наступне.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у від 24.07.2015 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна; за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 358 КК (у редакції 2008 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строків давності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення вищевказаних злочинів за обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року вирок суду щодо ОСОБА_1 змінено, звільнено її від призначеного покарання за ч. 2 ст. 190 КК на підставі ст. 49 КК, у зв`язку із закінченням строків давності. Цей же вирок у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 358 КК скасовано та провадження у цій частині закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна. У решті вирок залишено без зміни.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 квітня 2016 року вищевказані судові рішення щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2019 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2015 року, зміненого ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року.

Апеляційний суд ухвалою від 9 жовтня 2019 року залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу районного суду без зміни.

Постановою Верховного Суду від 18.06.2020 року ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 9 жовтня 2019 року залишено без зміни, а касаційну скаргу зі змінами та доповненнями засудженої ОСОБА_1 без задоволення.

Листом Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 від 16.07.2020 року №66с16 на звернення ОСОБА_1 від 02.07.2020 року з питань досудового розслідування кримінальної справи №64109066 та з інших питань позивачу повідомлено наступне.

«…Перевіркою встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 , щодо факту вимагання грошових коштів у сумі 15 тисяч доларів США головним спеціалістом юридичного відділу Дніпропетровської міської ради Юрченко В.Ю., та отримання останньою від 14.10.2010 року грошових коштів у сумі 12 тисяч доларів США, прокуратурою Індустріального району м. Дніпропетровська від 14.10.2010 порушено кримінальну справу №64109066.

Огляд місця події проводився в Центральному відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро», за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 17.

На місці скоєння злочину виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 12 тисяч доларів США, які раніше отримані з відповідного державного кошторису, для витрат спеціального призначення.

Зазначені грошові кошти визнані речовим доказам у справі, та зберігались в камері речових доказів прокуратури Індустріального району м. Дніпропетровська відповідно до положень ст.79 КПК України (редакції 1960 року).

У кримінальній справі 64109066 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 368 КК України, прокуратурою Індустріального району м. Дніпропетровська від 14.01.2011 затверджено обвинувальний висновок.

У кримінальній справі №65099020 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст.190, ч. 4 ст. 358 КК України, прокуратурою Індустріального району м. Дніпропетровська від 01.02.2012 року затверджено обвинувальний висновок.

07.02.2012 року кримінальні справи №65099020 та №64109066 об`єднані в одне провадження під загальним номером №64109066.

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2015 ОСОБА_1 визнано винною в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст.15, ч. 4 ст.190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст.358 КК України і призначено покарання: за ч. 3 ст.15 ч. 4 ст. 190 КК України у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного їй майна з відбуванням покарання в кримінально виконавчій установі закритого типу; за ч.2 ст.190 КК України у вигляді двох років позбавлення волі з відбуванням покарання в кримінально виконавчій установі закритого типу; за ч. 3 ст. 358 КК України в редакції 2008 року в вигляді одного року обмеження волі, звільнивши ОСОБА_1 від відбуття призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно за сукупністю покарань ОСОБА_1 до відбування призначено шість років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.12.2015, вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2015 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.04.2016, вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.12.2015 залишено без змін. Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2015 набрав законної сили.

Підстави для вжиття заходів прокурорського реагування відсутні.

У разі незгоди з прийнятим рішенням, відповідно до ст.16 Закону України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 має право оскаржити його у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє останню права звернутися до суду відповідно до вимог чинного законодавства…».

Як зазначила позивач у поданій до суду позовній заяві, наприкінці січня 2021 року відповідач надав протилежну відповідь на адвокатський запит від 16.11.2020 року №04/32 9841 вих. 20 адвокату ОСОБА_2 , який здійснює представництво інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так, як свідчать матеріали справи, Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 Дніпропетровської області на адвокатський запит від 10.11.2020 року щодо питань належності та повернення речових доказів у кримінальній справі №64109066 листом від 16.11.2020 року №04/32 9841 вих. 20 адвокату ОСОБА_2 повідомлено наступне.

«…Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2015 ОСОБА_1 визнано винною в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст.15, ч. 4 ст.190, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст.358 КК України і призначено покарання: за ч. 3 ст.15 ч. 4 ст. 190 КК України у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного їй майна з відбуванням покарання в кримінально виконавчій установі закритого типу; за ч.2 ст.190 КК України у вигляді двох років позбавлення волі з відбуванням покарання в кримінально виконавчій установі закритого типу; за ч. 3 ст. 358 КК України в редакції 2008 року в вигляді одного року обмеження волі, звільнивши ОСОБА_1 від відбуття призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України в зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно за сукупністю покарань ОСОБА_1 до відбування призначено шість років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Грошові кошти в сумі 12 000 доларів США, що знадились на зберіганні в прокуратурі Індустріального району м. Дніпропетровська, після набрання вироком законної сили, повернуто власникам, потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відповідь за звернення ОСОБА_1 від 16.07.2020 року за №66с16 щодо питання походження грошових коштів є помилковою, оскільки встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США отримано з невідповідного державного кошторису для витрат спеціального призначення, а надані для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_6 …».

На думку позивача, такий лист відповідача на адресу адвоката є протиправним та суперечить рішенню господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2016 року по справі № 904/2876/14 за позовом ПАТ “Юніон Стандарт-банк” до ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області про стягнення 20 000 доларів США, яке набрало законної сили та яким було встановлений факт того, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США були отримані оперуповноваженим ВДСБЕЗ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від ПАТ “Єкатеринославський комерційний банк” на підставі касового ордера № 90_19 від 12.10.2010 року для документування тяжкого злочину, які були визнані речовими доказами у кримінальній справі № 64109066 по обвинуваченню ОСОБА_1 .

Тож, не погоджуючись із відповіддю від 16.11.2020 року №04/32 9841 вих. 20, позивач зателефонувала на «гарячу лінію» Дніпропетровської обласної прокуратури та направила на адресу Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 Дніпропетровської області відповідне звернення.

Натомість, на звернення позивача від 09.03.2021 року щодо питань належності та речових доказів у кримінальній справі №64109066, листом від 11.03.2021 року №66с16 Дніпропетровська місцева прокуратура №1 Дніпропетровської області повідомила на наступне.

«…Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст.15, ч. 4 ст.190, ч.2 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, та їй призначено покарання:

- за ч. 3 ст.15 ч.4 ст.190 КК України у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного їй майна з відбуванням покарання в кримінально виконавчій установі закритого типу;

- за ч.2 ст.190 КК України у вигляді двох років позбавлення волі з відбуванням покарання в кримінально виконавчій установі закритого типу;

- за ч. 3 ст.358 КК України в редакції 2008 року в вигляді одного року обмеження волі, звільнивши ОСОБА_1 від відбуття призначеного покарання на підставі ст.49 КК України в зв`язку із закінченням строку притягнення до кримінальної відповідальності.

На підставі ст.70 КК України призначено покарання у вигляді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього особисто належного майна з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу. Вирок набрав законної сили.

Грошові кошти в сумі 12000 доларів США, що знаходились на зберіганні в прокуратурі Індустріального району м. Дніпропетровська, після набрання вироком законної сили, повернуто власникам, потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Відповідь на звернення ОСОБА_1 від 16.07.2020 за №66с16 щодо питання походження грошових коштів є помилковою, оскільки встановлено, що грошові кошти в сумі 12000 доларів США отримані не з відповідного державного кошторису, для витрат спеціального призначення, а надані для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Відносно прокурора Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 Дніпропетровської області який готував проект відповіді на означене звернення, застосовано заходів матеріального впливу.

Стосовно притягнення до дисціплінарної відповідальності першого заступника керівника Дніпропетровською місцевою прокуратурою №1 Дніпропетровської області роз`яснюю, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, визначених частиною першою статті 43 Закону України "Про прокуратуру".

Органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів окружних (місцевих) прокуратур, є кадрова комісія, утворена відповідно до Порядку роботи кадрових комісій, який затверджений наказом Генерального прокурора.

Право на звернення до кадрової комісії із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі факти, які можуть бути підставою для відкриття дисциплінарного провадження.

Таким чином, з дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку ОСОБА_1 має право звернутися до кадрової комісій Офісу Генерального прокурора.

Підстави для вжиття заходів реагування відсутні.

У разі незгоди з прийнятим рішенням, відповідно до ст.16 Закону України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 має право оскаржити його у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє Вас права звернутися до суду відповідно до вимог чинного законодавства…».

Листом від 18.01.2021 року за №43/2-Аз-6 Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області на адвокатський запит Довгаля С.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , повідомлено про те, що керівництвом слідчого відділу Дніпровського районного управління поліції ГУНП розглянуто адвокатський запит від 12.01.2021 щодо надання завірених належним чином копій документів, а саме: листа ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 12.10.2010 за вих. № 32/2202 від 05.11.2010 та видаткового касового ордера № 90 19 від 12.10.2010 на суму 12 000 доларів США, а також копії листа ПАТ «Юніон-Стандарт банк» від 22.02.2013 на ім`я начальника ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за вих. № 01/420, листа від 24.04.2013 за вих. № 01/608 та листа ДМУ ГУМВС від 14.05.2013 за вих. № 32/861. Повідомлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США згідно з видатковим касовим ордером від 12.10.2010 № 90_19 отримані колишнім працівником ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_7 в ПАТ «Юніон - Стандарт банк». Для отримання видаткового касового ордера від 12.10.2010 р. № 90_19 слід звернутись до ПАТ «Юніон - Стандарт банк». Крім того, журнали реєстрації вхідної та вихідної документації за 2010 та 2013 роки ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області було знищено згідно «Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» (строк зберігання 3 роки), затверджений наказом Міністерства Юстиції України від 12.04.2012 № 578/5.

Вважаючи рішення відповідача, які оформлені у вигляді листів від 16.11.2020 року № 04/32 984 вих. 20 на адресу адвоката ОСОБА_2 щодо розгляду адвокатського за питу від 10.11.2020 року та від 11.03.2021 року №66с16 на адресу ОСОБА_1 в частині зазначення, що “встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США були нада ні для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по криміналь ній справі № 64109066” протиправними, позивач звернулася до суду щодо їх скасування задля захисту на її думку порушених прав та інтересів.

При вирішенні клопотання про закриття провадження у справі суд виходить з такого.

Слід зазначити, що свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 року №9. Зокрема, в п. 8 цієї постанови зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Ст. 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 124 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно з ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Тобто для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

В той же час, суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Як вже зазначено вище, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 КАС України визначено категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Процесуальним кодексом також окремо визначено справи, які не входять до юрисдикції адміністративних судів, а саме, справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п.п. 9, 10 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 3 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відтак, виходячи з наведених вище норм процесуального закону, слід ствердити, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

При цьому, публічно-правовий спір, який розглядається та вирішується адміністративним судом, має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. А гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав (свобод, інтересів) осіб у сфері публічно-правових відносин, а матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження бездіяльності, дій чи рішення суб`єкта владних повноважень визнається саме за тими особами, яких вони безпосередньо стосуються, тобто тих, для кого вони породжують, змінюють або припиняють певні правовідносини. Суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

Дійсне порушення певних прав та інтересів особи, як передумова для судового захисту, а також необхідність його ефективності (тобто, забезпечення внаслідок цього реального поновлення порушеного права) кореспондує положенням ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Отже, юрисдикційне віднесення спору до сфери адміністративних судів вимагає наявності саме спору публічно-правого характеру, а вимоги позивача повинні обґрунтовуватися порушенням його прав чи інтересів у відповідних публічно-правових відносинах (у яких повинні перебувати учасники спору).

Як вже було встановлено судом під час розгляду даної справи, вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у від 24.07.2015 року у справі №202/66/13-к ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна; за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 358 КК (у редакції 2008 року) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ст. 49 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування цього покарання у зв`язку із закінченням строків давності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна. Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення вищевказаних злочинів за обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року вирок суду щодо ОСОБА_1 змінено, звільнено її від призначеного покарання за ч. 2 ст. 190 КК на підставі ст. 49 КК, у зв`язку із закінченням строків давності. Цей же вирок у частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 358 КК скасовано та провадження у цій частині закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна. У решті вирок залишено без зміни. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 21 квітня 2016 року вищевказані судові рішення щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Листом Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 від 16.07.2020 року №66с16 на звернення ОСОБА_1 від 02.07.2020 року з питань досудового розслідування кримінальної справи №64109066 та з інших питань позивачу повідомлено про те, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 , щодо факту вимагання грошових коштів у сумі 15 тисяч доларів США головним спеціалістом юридичного відділу Дніпропетровської міської ради Юрченко В.Ю., та отримання останньою від 14.10.2010 року грошових коштів у сумі 12 тисяч доларів США, прокуратурою Індустріального району м. Дніпропетровська від 14.10.2010 порушено кримінальну справу №64109066. Огляд місця події проводився в Центральному відділенні ПАТ «Банк Кредит Дніпро», за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 17. На місці скоєння злочину виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 12 тисяч доларів СІЛА, які раніше отримані з відповідного державного кошторису, для витрат спеціального призначення.

У поданій до суду позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними рішення, які оформлені у вигляді листів від 16.11.2020 року № 04/32 984 вих. 20 на адресу адвоката ОСОБА_2 щодо розгляду адвокатського за питу від 10.11.2020 року та від 11.03.2021 року №66с16 на адресу ОСОБА_1 в частині зазначення, що “встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США були нада ні для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по криміналь ній справі № 64109066” та скасувати ці рішення.

Тобто у даній справі, позивач фактично не погоджується із інформацією, яка викладена у відповідях (листах) Прокуратури від 16.11.2020 року № 04/32 984 вих. 20 та від 11.03.2021 року №66с16 в частині повернення та походження речових доказів як грошових коштів доларів США.

На переконання суду, у даному випадку суд не знаходить обґрунтувань тому, що оскаржувані рішення відповідача стосуються прав та інтересів позивача саме в публічно-правовій площині та що, здійснюючи певні владні управлінські функції щодо позивача, відповідач порушив його права чи інтереси.

Оскаржувані позивачем рішення у вигляді відповідей (листів) дослідження на момент звернення з цим позовом не порушують прав, свобод або інтересів позивача, а спірна інформація, яка викладена у цих листах не породжує обов`язкових юридичних наслідків, що не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача.

Предметом судового розгляду не можуть бути в універсальному порядку питання організації діяльності певного суб`єкта владних повноважень, контроль за дотримання ним чи його працівниками всіх вимог закону тощо, оскільки суд не здійснює загального нагляду в такому розумінні. Тому лише намір перевірити наявність підстав для вчинення відповідачем певних внутрішньо-організаційних дій чи їх правильність або ж коректність висновків і оцінок зі сторони як органу прокуратури тощо не є приводом для вирішення такого питання в судовому порядку.

До того ж, листи відповідача є відповіддями, наданими державним органом відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян", та не містять в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке б породжувало певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мало б обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Оскільки оскаржувана відповідь не є нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії, вона не може бути предметом оскарження.

Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 справу у суді ініціював керівник комунальної установи, який оскаржив довідку, складену інспектором ДАС за результатами перевірки дотримання законодавства під час закупівельних процедур. САП подала касаційну скаргу, стверджуючи, що провадження у справі слід закрити. У цій справі Велика Палата Верховного Суду мала вирішити таку проблему: чи можна за правилами цивільного судочинства визнавати недостовірними відомості, зафіксовані у документах, які бути джерелами доказів у кримінальному провадженні. У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спору судом касаційної інстанції зазначено про те, що відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відтак, на думку суду, відсутність у позивача юридичної можливості скасувати інформацію, відображену у відповідях на звернення поза межами кримінального процесу шляхом звернення до суду із позовною заявою щодо скасування відповідей на звернення є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність (помилковість) відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у відповідях, є доказом.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача в адміністративному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує адміністративне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням адміністративного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання адміністративного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.

Наведене дає суду підстави вважати, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Слід звернути також увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18 та від 27.02.2019 у справі № 9901/798/18, відповідно до якої поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд першої інстанції правомірно не роз`яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.

За таких обставин, оскільки позовні вимоги про визнати протиправними рішення, які оформлені у вигляді листів від 16.11.2020 року № 04/32 984 вих. 20 на адресу адвоката ОСОБА_2 щодо розгляду адвокатського за питу від 10.11.2020 року та від 11.03.2021 року №66с16 на адресу ОСОБА_1 в частині зазначення, що “встановлено, що грошові кошти в сумі 12 000 доларів США були нада ні для проведення слідчих дій потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по криміналь ній справі № 64109066” та скасувати ці рішення не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, зважаючи невідповідність даного спору іншим предметним юрисдикціям, такий спір не підлягає розгляду у судовому порядку в будь-якому із судів загальної юрисдикції України.

Відтак, клопотання Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про закриття провадження слід задовольнити.

За приписами п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідного клопотання до суду не надходило.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 180-189, 238, 241-243, 248, 256,295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про закриття провадження – задовольнити.

Провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра про визнання протиправними та скасування рішень - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання. Згідно п.п.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Суддя С. В. Прудник