Рішення № 97033697, 21.04.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3370/20

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/3370/20

за позовом Громадської організації «Садове товариство «Прибережний»,

с. Озера Бородянського району

до Громадського об`єднання «Садівниче товариство «Журавлі»,

с. Озера Бородянського району

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські

регіональні електромережі», м. Вишневе

про визнання недійсним акту

Представники:

від позивача: Лесик Б.Б., адвокат, ордер серії АС № 1011640 від 20.11.2020;

Семенець О.І., голова ГО «СТ «Прибережний», протокол № 1 від 08.06.2013;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Тимошенко О.В., адвокат, довіреність № 12/2021 від 08.12.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація «Садове товариство «Прибережний» (надалі-позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Громадського об`єднання «Садівниче товариство «Журавлі» (надалі-відповідач) про визнання недійсним акту.

Так, в обгрунтвання позовних вимог, позивач стверджує про те, що на підставі акту від 17.05.2003 головою правління СТ «Прибережний» без попереднього рішення загальних зборів було передано майно товариства, зокрема, відпайку ПЛ-10кВ після ЛР-48 СТ «Журавлі». Підписавши акт від 17.05.2003 без рішення загальних зборів товариства голова правління СТ «Прибережний» перевищив свої повноваження, тому даний акт підлягає визнаню недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Ухвалою господарського суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі № 911/3370/20, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 21.12.2020.

Ухвалою суду від 21.12.2020 підготовче засідання у справі № 911/3370/20 відкладено на 22.01.2021; на підставі клопотання позивача залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі».

22.01.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 21.01.2021 (вх. № 1542/21) на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.01.2021 продовжений строк проведення підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 17.02.2021.

08.02.2021 через канцелярію суду від третьої особи надійшли пояснення б/н від 04.02.2021 (вх № 2861/21) на позовну заяву, в яких останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує на те, що в забезпечення електропостачання об`єктів позивача та відповідача між останніми та третьою особою були уладені договори про постачання електричної енергії: Договір № М-064 від 14.12.2016, укладений між ПрАТ «Київобленерго» та ГО «СТ «Прибережний; Договір № М-149 від 24.04.2019, укладений між ПрАТ «»Київобленерго» та «ГО «СТ «Журавлі».

Крім того, у третьої особи наявний примірник Договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 2 від 05.10.2004, укладений між позивачем та відповідачем.

Наразі, враховуючи існування укладеного між сторонами договору про спільне використання технологічних мереж основного споживача та щодо відсутності інформації про його розірвання, визнання недійсним акту від 17.05.2003 не позбавить позивача обов`язків визначених відповідним договором.

В підготовчому засіданні 17.02.2021 судом оголошено перерву до 03.03.2021.

03.03.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення б/н від 02.03.2021 (вх. № 5058/21) на пояснення третьої особи, в яких останній вказує, що надані третьою особою пояснення не мають жодного правовоу значення у справі, зокрема, щодо наявності або відсутності укладених договорів про постачання електроенергії, оскільки предметом у справі № 911/3370/20 є визнання недійсним акту від 17.05.2003.

Разом з цим, позивачем повідомлено про те, що позивачем вжиті заходи щодо припинення Договру про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 2 від 05.10.2004.

Ухвалою суду від 03.03.2021 закрито підготовче провадження у справі № 911/3370/20, справу призначено до розгляду по суті на 31.03.2021.

В судовому засіданні 31.03.2021 судом оголошено перерву з розгляду справи по суті на 21.04.2021.

В судовому засіданні 21.04.2021 представниками позивача підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованми та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник третьої особи підтримав свої пояснення надані суду.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не надіслав.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Судом перевірено та встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляд даної справи судом.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Оскільки судом було надіслано ухвали суду на адресу відповідача, що зазначена у позовній заяві та підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інша адреса суду повідомлена не була, останній вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників учасників процесу, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів № 65 від 03.03.1987 вирішено вилучити з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів земельні ділянки і надати їх підприємствам, установам, організаціям під будівництво виробничих баз, очисних споруд, газопроводу, лінії електропередач та для розміщення колективних садів в розмірах і на умовах згідно з додатками.

Згідно з протоколом № 3 від 17.02.1988 спільного засідання адміністрації та профсоюзного комітету Київскького ДОЗ КЕУ КВО від 17.02.1988 постановлено організувати садівниче товариство, згідно з поданими заявами; рекомендовано спільним зборам членів кооператива найменування товариства «Прибережний».

Згідно з протоколом № 1 від 03.03.1988 загальних зборів членів садового товариства Київського деревообробного заводу відкритим голосуванням обрано правління садового товариства; обрано склад ревізійної комісії; присвоєно назву садового товариства «Прибережний».

Як вказує позивач та свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання виконаних робіт № 35, № 36, № 37 за січень 1991 та б/н, б/д (4 прим.), підписані між Київскьким ДОЗ КЕУ КВО (СТ «Прибережний»), як замовником, та «СПМК-2», як підрядником, останнім були виконані роботи з будівництва лінії електропередач ПЛ-10 Л-4 «Синяк».

Вказана лінія електропередач проходить по території СТ «Прибережний» та призначена для електропостачання електричної енергії товариству.

17.05.2003 головою СТ «Прибережний» ОСОБА_2 та головою СТ «Журавлі» ОСОБА_1 був підписаний Акт, за яким погоджено, що при будівництві ТП-626 (10/0,4 кВ) для електричного постачання СТ «Журавлі», живленні згаданої ТП виконано від ПЛ-10 кВ Л-4 «Синяк» відпайка до ТП-301. Відпайка ПЛ-10 кВ після ЛР-48, побудована СТ «Прибережний» і являється його власністю. СТ «Журавлі» з метою компенсації частини затрат на будівництво ПЛ-10 кВ, вносить внесок в сумі 7 000,00 грн. Після внесення суми компенсації СТ «Журавлі» набуває право співвласника ПЛ-10 кВ згідно з чинним законодавством.

Однак, звертаючись до суду, позивач вказує на те, що на день укладення Акту (17.05.2003) голова правління СТ «Прибережний» не мав повноважень щодо розпорядження майном за відсутності погодження питання щодо його передачі загальниими зборами товариства, а отже й Акт від 17.05.2003 підлягає визнаню недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, як такий, що не відповідає вимогам закону.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом Союзу Рядянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР», чинним на час підписання спірного Акту.

За змістом положень статей 3, 4 Закону Союзу Рядянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» кооперативи можуть створюватися і діяти в сільському господарстві, де їх переважаючою формою є колгоспи, в промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі й громадському харчуванні, у сфері платних послуг та інших галузях виробництва і соціально-культурного життя. Кооператив має право займатись будь-якими видами діяльності за винятком заборонених законодавством Союзу РСР і союзних республік.

У системі соціалістичної кооперації функціонують кооперативи двох основних типів: виробничі і споживчі.

Виробничі кооперативи здійснюють виробництво товарів, продукції, робіт, а також надання платних послуг підприємствам, організаціям, установам і громадянам. Діяльність таких кооперативів грунтується на особистій трудовій участі їх членів.

Споживчі кооперативи задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговельному і побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативів у житлі, дачах і садових ділянках, гаражах і стоянках для автомобілів, у соціально-культурних та інших послугах. Поряд із зазначеними функціями споживчі кооперативи можуть також розвивати різноманітну виробничу діяльність, тобто бути кооперативами змішаного типу.

Основним у діяльності кооперації є задоволення потреб народного господарства і населення в продовольстві, товарах народного споживання, житлі, продукції виробничо-технічного призначення, роботах і послугах з високими споживчими властивостями, розвиток трудової і соціальної активності членів кооперативу, зростання їх матеріального добробуту, культурного рівня і професійної майстерності.

Кооперація підвищує зайнятість населення суспільно корисною працею, включає у виробництво товарів (робіт, послуг) додаткові трудові ресурси, а також створює умови для участі в діяльності кооперативів на договірних засадах громадян, які не є членами кооперативів, у вільний від їх основної роботи час.

Кооперація, діючи на принципах самофінансування, забезпечує за рахунок своїх доходів підвищення рівня життя членів кооперативів та їх сімей, розв`язує соціальні завдання, створює сприятливі можливості для високопродуктивної праці, забезпечує охорону майнових інтересів і соціальних прав своїх членів, бере участь у формуванні державного бюджету.

Таким чином, садівничий кооператив є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого Статуту.

Спір у справі виник у зв`язку з оспорюванням позивачем дійсності Акту від 17.05.2003.

Як на підставу для недійсності Акту від 17.05.2003 позивач вказує на те, що нерухоме майно перебуває у користуванні відповідача. Зокрема, позивач зазначає, що саме він є власником нерухомого майна - ліній електропередач ПЛ-10 Л-4 «Синяк», при цьому право власності на таке майно він набув при будівництві лінії електропередач, замовником якої є саме позивач, про що свідчать додані до матеріалів справи акти прийому виконаних робіт.

Позивач вказує на те, що на день укладення Акту (17.05.2003) голова правління СТ «Прибережний» не мав повноважень щодо розпорядження майном за відсутності погодження питання щодо його передачі загальниими зборами товариства, а отже й Акт від 17.05.2003 підлягає визнаню недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В даному випадку на момент підписання Акту від 17.05.2003 правовідносини між сторонами, що його укладали, підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.

Тобто, у розгляді даної справи необхідно застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року.

Так, відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу УРСР угодою визнаються дії громадян і організації, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Статтею 63 ЦК УРСР передбачено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

На підставі норми ст. 25 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що на момент укладання спірного Акту юридична особа діє на підставі статуту.

Відповідно до статті 50 ЦК УРСР недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

Так, мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що чинним на момент підписання спірного Акту, головою СТ «Прибережний», вчиненені дії щодо передачі майна товариства з перевищенням повноважень, визначених Статутом товариства.

Позивач вказує на те, що Статутом товариства визначено, що до виключної компетенції загальних зборів садівницького товариства «Прибережний» віднесене рішення щодо передачі майна садівницького товариства державним, кооперативним та іншим установам.

Відповідно до п. 1.2 Статуту товариства, садівницьке товариство у своїй діяльності керується Законом «Про кооперацію в Україні» та іншими законодавчими актами, своїм Статутом і є юридичною особою, яка діє на основі самостійності, самоуправління та самофінансування.

Пунктами 3.1, 3.3 Статуту визначено, що власністю товариства є належні йому енерго- та водо-постачальні споруди, огорожі, шляхи та інше, придбане за рахунок засобів товариства.

Садівницьке товариство самостійно вирішує всі питання, пов`язані з фінансуванням своєї діяльності. Майно садівницького товариства може бути передане державним, кооперативним та іншим установам за згодою загальних зборів.

Пунктом 4.1 Статуту визначено, що вищим органом управління є загальні збори.

Статтею 7 Закону Союзу Рядянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» (тут і надалі чинній на момент підписання спірного Акту), власністю кооперативу є засоби виробництва та інше майно, які належать йому і необхідні для здійснення статутних завдань. Кооперативові можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей його діяльності.

Власністю кооперативу є майно створюваних ним підприємств і організацій, а також майно міжгосподарських підприємств і організацій відповідно до його пайової участі.

Частиною 2 ст. 8 Закону Союзу Рядянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» визначено, що право розпорядження майном належить тільки самому кооперативу.

Садівницькі і садово-городні товариства є складовою частиною системи кооперації. Вони створюють умови для відпочинку трудящих, зміцнення їх здоров`я, залучення до праці молоді, допомагають членам кооперативу у виробництві продукції для їх особистого споживання, а також для продажу.

Статтею 14 Закону Союзу Рядянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» визначено, що найвищим органом управління кооперативу є загальні збори, які для керівництва поточними справами обирають голову, а у великих кооперативах також правління. Кожний член кооперативу, в тому числі колективний, має один голос незалежно від розміру його майнового внеску.

Загальні збори: приймають статут кооперативу, вносять до нього зміни і доповнення; обирають голову кооперативу, правління і ревізійну комісію (ревізора) кооперативу, заслуховують звіти про їхню діяльність; вирішують питання про прийняття у члени кооперативу, виключення з нього, а також питання, пов`язані з виходом з кооперативу; приймають і змінюють правила внутрішнього розпорядку кооперативу, положення про оплату праці, про матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну майну кооперативу, та інші внутрішні акти кооперативу; визначають розміри передбачених статутом кооперативу вступних і пайових внесків; затверджують плани діяльності кооперативу і звіти про їх виконання; встановлюють порядок розподілу доходів (прибутку), види, розміри і напрями використання фондів та резервів кооперативу, розглядають питання ціноутворення; вирішують питання реорганізації і припинення діяльності кооперативу, входження його в спілки (об`єднання) і виходу з них.

Рішення в зазначених питаннях належать до виключної компетенції загальних зборів кооперативу. Відповідно до статуту кооперативу або рішення загальних зборів до його виключної компетенції може бути віднесено й інші питання організаційної, господарської і громадської діяльності кооперативу.

До матеріалів справи додано копію Статуту садівничого товариства, затвердженого загальними зборами садівничого товариства, про що складений протокол № 5 від 25.08.1999.

Статтею 11 Закону Союзу Рядянських Соціалістичних Республік «Про кооперацію в СРСР» визначено, що кооператив організується за бажанням громадян виключно на добровільних засадах. Створення кооперативу не обумовлюється якимсь спеціальним дозволом радянських, господарських та інших органів.

Кооператив вважається створеним з моменту реєстрації статуту, який є основним документом, що регулює його діяльність. Статут приймається загальними зборами громадян, які бажають заснувати кооператив. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою від трьох чоловік.

Кооперативи організуються і діють як на самостійних засадах, так і при державних, кооперативних або інших громадських підприємствах, організаціях і установах.

Статут кооперативу підлягає реєстрації у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за місцезнаходженням кооперативу.

Якщо кооператив створюється при підприємстві, організації або установі, для реєстрації його статуту потрібна згода даного підприємства, організації або установи.

У випадках, коли для діяльності кооперативу потрібні ділянка землі або інші природні ресурси, для реєстрації його статуту необхідна згода на їх надання відповідного державного органу або первинного користувача.

Статут кооперативу розглядається виконавчим комітетом відповідної Ради народних депутатів у місячний строк з дня його подання на реєстрацію.

У разі недодержання виконавчим комітетом місячного строку, наданого для реєстрації статуту, кооператив має право звернутися із скаргою у виконавчий комітет вищестоящої Ради народних депутатів, Раду Міністрів автономної республіки, Раду Міністрів союзної республіки, яка не має обласного поділу.

Скарга кооперативу повинна бути розглянута цими органами в строк до 15 днів.

Виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів має право відмовити кооперативу в реєстрації статуту лише в разі, коли він суперечить чинному законодавству.

У статуті кооперативу визначаються: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права та обов`язки членів кооперативу, його органи управління і контролю, їх компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходів (прибутку), підстави і порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності кооперативу. До статуту можуть включатися й інші пов`язані з особливостями діяльності кооперативу положення, які не суперечать законодавству.

Зміни і доповнення, внесені за рішенням загальних зборів членів кооперативу до його статуту, підлягають реєстрації в порядку і строки, передбачені цією статтею.

Відмову в реєстрації статуту кооперативу, його змін і доповнень може бути оскаржено у виконавчий комітет вищестоящої Ради народних депутатів, Раду Міністрів автономної республіки, Раду Міністрів союзної республіки, яка не має обласного поділу, або в суд.

Скарги на відмову в реєстрації статуту кооперативу підлягають розглядові зазначеними органами не більш як у місячний строк.

Поданий до суду Статут товариства не містить відміток про реєстрацію у встановленому порядку, а також відсутня відмітка щодо його погодження Київською обласною радою, відтак процедуру реєстрації статуту позивачем дотримано не було. В судовому засіданні було оглянуто оригінал Статуту, який не містить відміток про його державну реєстрацію.

Поруч з цим, спірним Актом від 17.05.2003 було погоджено, що СТ «Журавлі» з метою компенсації частини затрат на будівництво ПЛ-10 кВ, вносить внесок в сумі 7 000,00 грн., однак доказів передачі грошових коштів в розмірі 7 000,00 грн. матеріали справи не містять. Тобто, як зазначено у спірному акті після внесення суми компенсації відповідач набуває право співвласника, а якщо внесення коштів не відбулось, то й відсутні підстави стверджувати, що відповідач став співвласником ПЛ-10 кВ.

Правовідносини між позиваче та відповідачем щодо підключення до електромереж врегульовані Договором про спільне використання технологічних мереж основного споживача № 2 від 05.10.2004, укладеного між СТ «Прибережний» (основний споживач) та СТ «Журавлі» (субспоживач), відповідно до умов якого СТ «Прибережний» зобов`язується забезпечити передачу електричної енергії в межах велечин, дозволених суббспоживачу до використання, а субспоживач своєчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі, за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії.

ГО «СТ Прибережний» звертався із позовом до ГО СТ «Журавлі» про визнання недійсним Договору про спільне використання технологічних мереж від 05.10.2004 (справа № 911/3178/19).

Ухвалою суду від 20.05.2020 провадження у справі № 911/3178/19 було закрито, у зв`язку із відмовою ГО «СТ Прибережний» від позовоу.

В подальшому, у 2020 році позивач повідомив відповідача про припинення Договору про спільне використання технологічних мереж від 05.10.2004, своїми діями визнавши укладення цього договору та його дію між позивачем та відповідачем з 2004 року.

Таким чином, наведене в сукупності свідчить про недоведеність та безпідставність позовних вимог до відповідача у справі, оскільки останнім не надано суду належних та допустимих доказів порушення відповідачем вимог законодавства, а відтак і відсутність правових підстав для визнання Акту від 17.05.2003 недійсним.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Громадської організації «Садове товариство «Прибережний» до Громадського об`єднання «Садівниче товариство «Журавлі» про визнання недійсним акту відмовити повністю.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 19.05.2021.

Cуддя О.О. Христенко