Рішення № 97032141, 17.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 р. Справа № 120/1674/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання виплатити матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

01.03.2021 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави України в особі Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачці частини заробітної плати – посадового окладу, розмір якого визначено частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 01.07.2015 по 31.01.2021 та зобов`язання відповідача сплатити на користь позивачки заподіяну у зв`язку з цим матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати в розмірі 1059840,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом керівника Вінницької обласної прокуратури № 90-к від 10.02.2021 позивачку звільнено з посади начальника Крижопільського відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької обласної прокуратури на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

Позивачка зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивачка звертає увагу, що за приписами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок. Однак з липня 2015 по день звільнення позивачки з органів прокуратури її заробітна плата регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам Конституції України та Закону України "Про прокуратуру".

На думку позивачки, різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який передбачений Законом України "Про прокуратуру", за період з липня 2015 року по січень 2021 року складає 1059840,00 грн.

Відтак позивачка звертається до суду з цим позовом та просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй частини заробітної плати у вказаному розмірі та, як наслідок, зобов`язати відповідача сплатити їй матеріальну шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати за час роботи в органах прокуратури України з липня 2015 року по січень 2021 року.

Ухвалою суду від 16.03.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.03.2021 до суду надійшло клопотання представника Вінницької обласної прокуратури про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.03.2021 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

29.03.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що фінансування органів прокуратури України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Водночас прокуратура Вінницької області уповноважена здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці та не наділена повноваженнями самостійно, без правового врегулювання Кабінетом Міністрів України та фінансової можливості Державного бюджету України здійснювати перерахунок заробітної плати працівників прокуратури та виплачувати її у більшому розмірі.

Також відповідач вказує на те, що рішення Конституційного Суду України немає ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин після ухвалення відповідного рішення. Тому, на думку відповідача, Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття.

Крім того, відповідач зауважує, що в період з 26.03.2020 по 31.01.2021 оплата праці прокурорів місцевих прокуратур здійснювалась на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України № 505. На підставі змін, внесених Законом України від 19.09.2019 за № 113-ІХ, у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру" слова "місцеві" були замінено на "окружні". Водночас оплата праці прокурорів окружних прокуратур повинна здійснюватися лише з дня початку їх роботи. Так, на підставі наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021. Однак, як зазначає відповідач, позивачка звільнена з органів прокуратури 10.02.2021, тобто до початку роботи окружних прокуратур, а тому набула права на отримання заробітної плати відповідно до норм ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Додатково при вирішенні спору відповідач просить враховути правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19.11.2018 у справі № 755/4893/18, від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17 та від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18.

Інших заяв по суті від сторін до суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, – через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Оцінивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивачка ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури на різних посадах в період з 10.06.1997 по 10.02.2021.

Наказом Вінницької обласної прокуратури від 10.02.2021 за № 90к позивачку звільнено з посади начальника Крижопільського відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури з 10.02.2021, у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру").

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 визнано таким що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статі 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

11.02.2021 позивачка звернулася до Вінницької обласної прокуратури із запитом про надання інформації щодо виплаченої їй за час служби в органах прокуратури заробітної плати та копій окремих документів, пов`язаних з цим питанням.

Листом від 17.02.2021 за № 27-141вих Вінницька обласна прокуратура надала позивачці інформацію щодо складу її заробітної плати за запитуваний період з 01.01.2015 по 01.02.2021, а також відпомості, на підставі яких нормативно-правових актів здійснювалося нарахування надбавок та премій працівникам органів прокуратури Вінницької області за цей період. До листа відповідач додав копії наказів про призначення позивачки та розрахункові листи по виплаченій їй заробітній платі за 2015-2021 роки.

Позивачка вважає, що заробітна плата за спірний період повинна була нараховуватися відповідачем виходячи з посадових окладів, передбачених статтею 81 Закону України "Про прокуратуру". Проте відповідач здійснював нарахування заробітної плати, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, що, на думку позивачки, суперечить нормам Конституції України та Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 31.01.2021 на підставі положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі – Закон № 1697-VII), відповідно до пункту 1-1 "Перехідних положень" якого до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

Згідно з частинами першою та другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Судом встановлено, що позивачка працювала в органах прокуратури на різних посадах в період з 10.06.1997 по 10.02.2021. Водночас спірним є період з 01.07.2015 по 31.01.2021, оскільки позивачка просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй частини заробітної плати в цей період, а саме посадового окладу, розмір якого визначено частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи доводи позивачки, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII (в редакції станом на 25.04.2015) було передбачено, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року – 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року – 12 мінімальних заробітних плат.

Крім того, згідно з частиною четвертою цієї ж статті посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури – 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України – 1,3.

Також законом було визначено посадові оклади керівника підрозділу регіональної прокуратури – 1,27-1,20 посадового окладу прокурора регіональної прокуратури (п. 9 ч. 5 ст. 81 Закону № 1697-VII).

При цьому частиною першою статті 10 Закону № 1697-VII визначено, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура.

Відтак позивачка вважає, що починаючи з 1 липня 2015 року (а на посаді начальника Крижопільського відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області з 15 липня 2015 року) виплата їй заробітної плати мала здійснюватись згідно з вищевказаними положеннями Закону № 1697-VII.

Разом з тим суд зауважує, що відповідно до ст.ст. 8, 13 Закону України "Про оплату праці" умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяг витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Приписами ст. 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період (ст. 90 Закону № 1697-VII).

Частиною першою статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Крім того, згідно ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Вирішуючи спір суд насамперед виходить з того, що закон про Державний бюджет України регулює відносини у сфері формування та використання фінансових ресурсів і затверджує повноваження органів державної влади щодо виконання бюджету. За своєю суттю цей закон є спеціальним законом, оскільки регламентує особливу сферу суспільних відносин. Виключно таким законом визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування. Специфіка такого закону полягає і в тому, що під час здійснення бюджетного процесу нормативно-правові акти застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать його положенням.

Так, абзацами 2, 3 пункту 9 "Прикінцевих положень" Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" № 80-VIII від 28 грудня 2014 року встановлено, що Кабінетом Міністрів України затверджується порядок проведення індексації грошових доходів населення у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2015 рік; положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, 25.10.2014 р., № 206) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", як спеціальним законом, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів прокуратури, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 № 505 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763, визначено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.1997 у справі № 18/183-97 конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Тобто, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше та лишається діючою на момент протікання правовідносин.

Так, Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII внесено зміни до Бюджетного кодексу України, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" якого доповнено пунктом 26, яким серед іншого встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 14.10.2014 "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII було прийнято 14.10.2014, тоді як Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" 28.12.2014, тобто пізніше. Тому положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" у спірному випадку належить застосовувати насамперед, а питання про можливість практичної реалізації положень ст. 81 Закону № 1697-VII вирішувати, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

Отже, зважаючи на те, що Бюджетним кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовані відносини в частині визначення розміру посадових окладів прокуратури, і враховуючи, що ці закони були прийняті 28.12.2014, тобто пізніше ніж Закон України "Про прокуратуру", такі закони мають пріоритет у застосуванні.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказані конституційні положення дають підстави для висновку про те, що відповідач не уповноважений самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплачувати йому заробітну плати у вищому розмірі.

Також суд зазначає, що положення Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" в установленому порядку неконституційними не визнавались, а прокуратура Вінницької області при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачці діяла відповідно до вимог Закону України "Про Державний бюджет на 2015 рік" та постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31.05.2012 року № 505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року № 763 ).

Крім того, реалізація приписів ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" була неможливою без внесення відповідних змін до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Однак такі зміни з незалежних від відповідача причин впродовж не вносились.

З аналогічних мотивів суд виходить, надаючи оцінку вимогам позивачки за інші спірні періоди. Враховуючи, що з часу набрання чинності Законом № 1697-VII розміри посадових окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет Україна на відповідний рік, а видатки на реалізацію положеньс ст. 81 Закону № 1697-VII не передбачались, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього правових підстав для нарахування та виплати позивачці заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників органів прокуратури у розмірах інших, ніж це було передбачено вказаними нормативно-правовими актами.

Оцінюючи посилання позивачки на Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, суд зазначає таке.

Дійсно, 26.03.2020 Конституційний Суд України прийняв рішення у справі № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Окрім того, згідно зі статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Тобто, за загальним правилом, рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Разом з тим у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втратила чинність 26.03.2020.

За таких обставин суд доходить до висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 на правовідносини між сторонами за період з 01.07.2015 по 25.03.202 не впливає, оскільки такі виникли до прийняття цього рішення, тоді як відповідне рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Подібний правовий висновок у подібних правовідносинах міститься у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі № 806/1604/16, від 01.03.2021 у справі № 240/13819/20.

Крім того, суд зазначає, що Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, у частину першу статті 3 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ слова "місцеві" замінено на "окружні".

Статтею 15 Закону № 1697-VІІ ( в редакції Закону № 113-ІХ) визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Таким чином, саме Закон України "Про прокуратуру" (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX), а не Бюджетний кодекс України (норма якого була визнана неконституційною) передбачав оплату праці працівників місцевих прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 в спірний період після прийняття Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020. Водночас оплата праці прокурорів окружних прокуратур буде здійснюватися з дня початку їх роботи.

Так, згідно з наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40 днем початку окружних прокуратур визначено 15.03.2021.

Проте наказом керівника Вінницької обласної прокуратури від 10.02.2021 № 90к позивачку звільнено з посади начальника Крижопільського відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та з органів прокуратури у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 10.02.2021.

Отже, позивачка звільнилась 10.02.2021, тоді як окружні прокуратури розпочали свою роботу 15.03.2021.

Відтак суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що позивачка не набула права на отримання заробітної плати відповідно до норм ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII також після 26.03.2020.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачці заробітної плати у спірний період з 01.07.2015 по 31.01.2021 відповідач діяв правомірно і підстав для визнання протиправними його дій (бездіяльності) немає.

Вирішуючи публічно-правовий спір між сторонами суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 12.07.2016 у справі № 820/4648/15, від 13.07.2016 у справі № 818/3372/15 та від 13.07.2016 у справі № 820/4653/15.

Так, у вказаних справах Верховний Суд України дійшов висновку, що оскільки з 26.10.2014 до 09.09.2015 Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ "Про Державний бюджету України на 2014 рік" та № 80-VІІІ "Про Державний бюджету України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої статті 147 цього ж закону (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

Водночас у вказаному рішення Конституційним Судом України зазначено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Звертаючись до практики Європейського суду з прав людини, суд бере до уваги рішення від 17.10.1986 у справі "Ріс проти Сполученого Королівства", відповідно до якого з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини.

У рішенні від 09.10.1979 в справі "Ейрі проти Ірландії" Європейським судом констатовано, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Крім того, на розгляді у Європейському суді з прав людини перебувала справа "Великода проти України", у якій заявниця скаржилась на невиконання рішення суду, яким управління Пенсійного фонду України було зобов`язане здійснити перерахунок та виплачувати їй пенсію з 1 грудня 2008 року. Рішенням від 03.06.2014 скаргу заявниці визнано неприйнятною як повністю необґрунтовану. При цьому Суд дійшов висновку, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватись, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд також не може дійти висновку, що передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, парламент України діяв у порушення якихось положень Конвенції, а зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансовими труднощами, з якими зіткнулась держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається позивачка в адміністративному позові судом враховуються, однак, на переконання суду, протиправності оскаржуваних дій (бездіяльності) відповідача вони не підтверджують.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Вінницька обласна прокуратура (код ЄДРПОУ 02909909, місцезнаходження: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050).

Повне судове рішення складено 17.05.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович