Рішення № 97031590, 18.05.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

cправа № 752/23826/20

провадження №: 2/752/4017/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.05.2021 року суддя Голосіївського районного суду міста Києва Мазур Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 22772,25 грн та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що 26.02.2019 о 18 год. 20 хв. по просп. Голосіївський, 106/2 в м. Києві мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 та автомобіля «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 (власник автомобіля ОСОБА_1 ). Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 03.05.2019 визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 . Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» згідно полісу № АК/8809798 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» з метою отримання страхового відшкодування, проте отримав лист про відмову у виплаті страхового відшкодування, так як його вже відшкодовано Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ПЗУ Україна», а те в свою чергу в квітні 2019 перерахувало суму страхового відшкодування у розмірі 7560,00 грн СТО Авто Бизнес Сервис. З метою встановлення розміру завданого позивачу матеріального збитку, останній звернувся до належного оцінювача з метою визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля. 15.05.2019 підготовлений Звіт відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача склав 23132,12 грн, а вартість матеріального збитку склав 13361,23 грн. За послуги експерта позивачем сплачено суму у розмірі 1100,00 грн. Крім того, позивач зазначив, що отримав значні душевні хвилювання від самої події, оскільки у припаркованому автомобілі перебувала його дружина, а в якості пасажирів знаходились малолітні діти та були інші пасажири, що в свою чергу викликало необхідність у позивача звернутися за допомогою до лікарів через пережитий сильний стрес, що призвів до погіршення стану здоров`я, а тому позивач розмір завданої моральної шкоди оцінює в розмірі 3000,00 грн.

Враховуючи зазначене, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача різницю між отриманими страховими виплатами (7560,00 грн) та реальними витратами у розмірі 13725,00 грн + 147,25 грн комісія за перерахунок коштів на рахунок СТО + 1100,00 грн вартість послуг експерта, вже понесені позивачем на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобілю, а також при тих, які позивачу необхідно понести у зв`язку із заміною фари передньої лівої (орієнтовно 4800,00 грн), заміну не проводилось через відсутність коштів та моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30.11.2020, у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Після відкриття провадження відповідач не надав відзив на позовну заяву, треті особи будь-яких заяв та клопотань не надали.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 26.02.2019 о 18 год. 20 хв. в м. Києві по просп. Голосіївський, 106/2, керуючи автомобілем «Хюндай», державний номерний знак НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив наїзд на припаркований автомобіль «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.3. б), 13.1. Правил дорожнього руху України.

Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 03.05.2019, у справі № 752/5819/19, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні зазначеної аварії та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу. Постанова судді оскаржена не була та вступила в законну силу.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» згідно полісу № АК/8809798 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Після звернення позивача до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» з метою отримання страхового відшкодування, останнім було направлено лист вих. № 1807/9-02259/к/у від 18.07.2019 про відмову у виплаті страхового відшкодування, так як його вже відшкодовано ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», а те в свою чергу ще в квітні 2019 перерахувало суму страхового відшкодування у розмірі 7560,00 грн СТО Авто Бизнес Сервіс (ФОП ОСОБА_3 ).

Для встановлення вартості відновлювального ремонту автомобіля позивач замовив у незалежного оцінювача ОСОБА_4 товарознавче дослідження, 15.05.2019 останнім підготовлений Звіт № 09/12.05.19, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 23132,12 грн, а вартість матеріального збитку власнику автомобіля «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 становить 13361,23 грн.

За послуги експерта (оцінювача) сплачено позивачем суму у розмірі 1100,00 грн, що підтверджується квитанцією від 1505.2019 № 09/12.05.19.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України, встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 22 ЦК України, передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України, факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала.

Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Таким чином, потерпілому, як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика, як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Окрім цього п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» передбачено, що при визначення розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Як вбачається із наданих позивачем документів, розмір завданих їй збитків не виходить за межі вищенаведених лімітів Нацкомфінпослуг, тобто не перевищує 100000,00 грн.

Так у Постанові від 04.07.2018 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Таким чином, вимога до відповідача була пред`явлена у межах відповідальності його страховика, що суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Положеннями ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Судом встановлено, що страховик здійснив йому виплату страхового відшкодування у розмірі 7560,00 грн, що підтверджується страховим актом № UA2019022600054/L01/01 від 19.04.2019.

Проте, відповідно до наданого позивачем Звіту № 09/12.05.19 від 15.05.2019 про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику автомобіля «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 вартість відновлювального ремонту складає 13361,23 грн.

Відповідно до п. 36.7. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.

Отже ОСОБА_2 не є у цій справі належним відповідачем, так як саме із страховиком позивач не зміг прийти до згоди щодо розміру страхового відшкодування. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не оскаржував страхову виплату в ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Такий висновок цілком узгоджується із п. 16 Постанови № 4 Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013, де вказується, що непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтями 23, 1167 ЦК України, визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року (з наступним змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв`язку з порушенням права власності.

Як зазначено у п. 9 вказаної Постанови, Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Між тим, позивачем на виконання вказаних вимог законодавства не було надано суду належних доказів того, що його було заподіяну моральну шкоду, яку ОСОБА_1 оцінив у розмірі 3000,00 грн., що унеможливлює задоволення позову у цій частині.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, не підлягає задоволенню.

Суд, вважає також в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню сума судового збору.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.Ю. Мазур