Рішення № 97023089, 18.05.2021, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/669/21

Провадження № 2/626/355/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

18.05.2021 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Гусара П.І.,

секретар Івашкіна Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів, в якому просить визнати недійсним Договір позики №516192314 від 24.02.2020 року укладений між нею та відповідачем.

В обґрунтування даного позову вказує на те, що 24.02.2020 року між нею, та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір №516192314, відповідно до якого нею було отримано позику, однак, ознайомившись зі змістом договору вважає, що укладений договір є недійсним, зважаючи на наступне.

Вказує, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було надано фінансову послугу шляхом обрання форми укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, однак звертає увагу суду, що нею не було підписано даний договір. Факт надання інформації відповідно до вимог ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про захист прав споживачів» перед укладанням договорів на відстані повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуги третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача. Відповідачем було проігноровано зазначену вимогу та не повідомлено письмово її про всю необхідну інформацію щодо умов договору. Відповідач скористався тим, що їй як позичальнику об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав їй відомості, які потрібні клієнту при укладанні кредитного договору та не заначив їх в його змісті. Чинним законодавством передбачено, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання нею зобов`язань за договором є несправедливими, можуть бути визнані недійсними. Крім того на рахунок підписання договору зазначає, що кваліфікаційний електронний підпис має таку саму юридичну, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Таким чином, оскільки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абзацу третього ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», договір про надання позики, укладений між нею та відповідачем є таким, що не прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Також звертає увагу, що договір про надання позики на умовах фінансового кредиту укладений нею та відповідачем містить ознаки кредитного договору. В оспорюваному договорі не була зазначена ціна та сукупна вартість кредиту. Вважає, що відповідач веде не чесну підприємницьку діяльність, а отже оскаржуваний договір є таким, що порушує її права як споживача та підлягає визнанню недійсним у зв`язку з чим просить позов задовольнити.

Рух справи в суді.

Ухвалою судді від 17.03.2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позиції сторін у справі.

13 квітня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню враховуючи наступне.

24.02.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №516192314 про надання грошових коштів без конкретної споживчої мети на суму 5000,00 грн строком на 30 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника на умовах строковості, зворотності та платності, що засвідчує факт укладання кредитного Договору між ними у формі електронних документів, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. Строк платежу за Договором закінчився 25.03.2020 року, а позивач не виконав свої зобов`язання та не повернув кредит і не сплатив проценти. Договір укладався дистанційно, в електронній формі, внаслідок чого, відповідно до положень ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого Договору виникли цивільні права та обов`язки майнового характеру, оскільки такий договір прирівняний до письмового договору. Договір підписувався з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно- цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий -ідентифікатор для укладення договору надсилається засобами зв`язку, зазначеними заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі. До моменту укладення Договору Позичальнику надавалася можливість ознайомитись з умовами договору та Правилами надання грошових коштів у позику. Договір підписано з дожерженням вимог чинного законодавства. Посилання позичальника на нібито неукладання Договору, а також відсутність його підпису, спростовуються діями останнього, самим Договором та законодавством України. Крім того відповідач вказує на те, що твердження позивача, про ненадання йому інформації про кредит не відповідає дійсності. Товариством виконано усі вимоги що визначені для надання кредиту у відповідності до законодавства. Повідомляють про відсутність в оспорюваному договорі несправедливих умов та заперечують проти посилань позивача на нечесну підприємницьку практику з боку Товариства. На підставі викладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, просить проводити розгляд справи без її участі та її представника за наявними в справі матеріалами.

Представник відповідача - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у судове засідання не з`явився, відповідач подав відзив на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Позиція суду.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Суд встановив, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» є фінансовою установою.

24 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір № 516192314.

Як вбачається з умов цього договору, позивачці було надано кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн на строк 30 днів зі сплатою 0,82% від суми кредиту за кожний день користування позикою.

Відповідно до п.1.1 договору товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.3, п.1.4 або п.1.5 цього договору.

Згідно з п. 1.3 на період строку, визначеного п.1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,82 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Згідно з п.1.7. цього договору розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно строку передбаченого п.1.2 цього договору, зазначені в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1 до договору).

Відповідно до п.4.7 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно зі ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.

Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статті першої Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються: платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов`язків, передбачених договором про споживчий кредит; платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов`язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту. (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної додаткової або супутньої послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

При цьому п. 1 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено, що цей Закон, крім положень щодо врегулювання простроченої заборгованості, пункту 9 частини третьої статті 9, пункту 15 частини першої та частини другої статті 12 цього Закону, не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Частиною третьою статті 1054 Цивільного кодексу України, зазначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Судом встановлено, що оспорюваний Договір укладався дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, внаслідок чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого Договору виникли цивільні права та обов`язки майнового характеру.

Договір було укладено в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Договір підписувався з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно- цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор для укладення договору надсилається засобами зв`язку, зазначеними заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі.

До моменту укладення Договору Позичальнику надавалася можливість ознайомитись з умовами договору та Правилами надання грошових коштів у позику.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про електронну комерцію» правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму, а допустимість електронного документа, як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, в оспорюваному Договорі містяться усі істотні умови зокрема: предмет договору, строк договору, інформація про відсотки за користування кредитом, права та обов`язки сторін, розрахунок сукупної вартості та термін платежу за кредитом.

Позивач погодилася на укладення договору саме в запропонованій редакції, про що свідчить її заявка до відповідача та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже, підписанням оферти одноразовим ідентифікатором позичальник засвідчив, що погоджується з усіма без виключення умовами оферти.

Суду не надано доказів того, що при укладанні Договору позичальник не мав обсяг цивільної дієздатності чи його волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 було вчинено певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від ТОВ «Монівео швидка фінансова допомога» підписавши договір позичальник підтвердив, що вивчив умови Договору та Правила надання грошових коштів у позику, а їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. Позичальник на момент укладення Договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та, в подальшому, прийняв надані Товариством грошові кошти.

Тобто, Договір був укладений і підписаний сторонами у відповідності з умовами чинного законодавства. При цьому, Позивач на веб-сайті Товариства подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання позики, після чого було сформовано одноразовий ідентифікатор, який було використано для підтвердження укладення Договору. Договір містить персональні дані Позивача, зокрема його ПІБ, номер картки платника податків, контактний номер телефону, які відповідають відомостям, які містяться в позовній заяві самого Позивача. Таким чином, без використання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу на сайт Товариства Договір між Позивачем та Товариством не був би укладений.

Відтак, суд вважає, що укладення Договору у запропонованій формі із запропонованими умовами, відповідало внутрішній волі позивача та позивачем було вчинено чітку сукупність дій, спрямовану на отримання позики за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи.

Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між Позивачем і Відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь -які правові підстави для визнання договору позики недійсним в цілому чи його частин.

Таким чином, з врахуванням тієї обставини, що позичальник під час укладення Договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів.

Щодо вказівки позивача про відсутність в оспорюваному договорі ціни та сукупної вартості кредиту.

Згідно графіку розрахунків до кредитного договору №516192314 від 24.02.2020 (додаток №1 до договору), сукупна вартість кредиту за дисконтною ставкою складає 124,60% від суми кредиту (у процентному виразі) або 6230,00 грн. (у грошовому вираженні) та включає в себе: проценти за користування кредитом у розмірі 24,60% від суми кредиту (у процентному вираженні) або 1230 грн. 00 коп. (у грошовому виразі); суму кредиту у розмірі 5000,00 грн (у грошовому вираженні), а отже в даному додатку до договору визначена ціна та сукупна вартість кредиту.

Також посилання позивача про порушення ч. 2,3 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів», взагалі є таким, що не відноситься до даного виду договору, так як відповідно до ч. 1 ст. 13 зазначеного Закону положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються - фінансових послуг.

Крім того позивач вказує на нечесну підприємницьку практику з боку відповідача, яка нібито виражена у ненаданні або наданні у нечіткій, незрозумілій або двозначній формі інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору щодо укладення договору. Проте, як вбачається з позовної заяви, позивач не наводить прикладів нечесної підприємницької діяльності практики фінансової установи, а усі доводи зводяться до цитування статтей.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду справи.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

В зв`язку з відмовою в задоволенні позову до стягнення не підлягає судовий збір. Судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.2, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 279, 263-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.6, 203, 215, 627, 638, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківський апеляційний суд через Красноградський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя