Рішення № 97017682, 13.05.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2021 Справа №607/20044/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді – Сливка Л.М.,

за участі секретаря судового засідання – Хамелко О.Ю.,

позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Панькова Олександра Павловича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 пред`явив до суду позов до відповідача АТ КБ «ПриватБанк», у якому просить стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 19615,25 гривень та моральну шкоду у сумі 690000 гривень. В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що потреби у кредитах не мав і ніколи не звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням про отримання кредиту. 10 червня 2011 року він ( ОСОБА_1 ) звернувся у відділення АТ КБ «ПриватБанк» з метою укласти депозитний договір. При укладенні договору про заощадження №SAMDN25000717257842, відповідно до умов якого він передав, а АТ КБ «ПриватБанк» прийняв грошові кошти у розмірі 13000 доларів США на термін 12 місяців, одночасно з його підписанням ним була підписана й Анкета-заява як складова частина договору про заощадження. Банк не повідомив його ( ОСОБА_1 ), що ця Анкета-заява є кредитним договором. Ним було отримано банківську карточку, якою він вперше скористався майже через рік - 29 травня 2012 року. Користуючись карточкою він сумлінно повертав суми грошей, всього повернуто 22 784,61 гривень. Також вказав, що позивач кілька разів викрадав в нього гроші з пенсійного рахунку. Сума викрадених у нього ( ОСОБА_1 ) Банком грошових коштів складає 3108,30 гривень. З цих підстав, позивач вважає, що АТ КБ «ПриватБанк» викрав його грошові кошти та користується ними без достатньої правової підстави. Так, вказує, що сума безпідставно отриманих від нього Банком грошових коштів становить 19615,25 гривень, розрахунок яких він обґрунтовує наступним чином: 22784,61 гривень – сума грошових коштів, які були сплачені ним Банку, 3108,30 гривень – відповідач викрав у нього, тобто сума отриманих разом коштів становить 25892,91 гривень, а тому,25892,91 гривень – 6277,66 гривень (сума коштів отриманих позивачем у Банку) = 19615,25 гривень. При цьому, позивач вказує, що протягом останніх півтори-два роки представники Банку регулярно телефонують йому ( ОСОБА_1 ), вимагаючи повернути грошові кошти, при цьому, висловлюють погрози, у зв`язку із чим, він ( ОСОБА_1 ) зазнав душевних страждань, погіршився стан його здоров`я, він постійно перебуває у стані стресу. Вказані дії відповідача завдали йому моральну шкоду, розмір якої він оцінює у сумі 690000 гривень. Покликаючись на вказані обставини просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 лютого 2021 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Від відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» надійшов до суду відзив на позов, згідно якого представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність. В обґрунтування своїх доводів покликається на те, що позивачем здійснюються дії які фактично носять характер зловживання процесуальними правами, оскільки, правовідносини, які склалися між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 вже були предметом судового розгляду. Так, у рішенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.06.2019р. та постанові Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області від 08.08.2019р. по справі №607/10961/18 досліджувався кредитний договір б/н від 10.06.2011 укладений між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» та відповідно суми які підлягають до стягнення з позивача, які складають борг в розмірі 6277,66 гривень в користь АТ КБ "ПриватБанк" та досліджено проведення оплат Позивачем, за кредитним договором. Крім цього, позивач вже звертався до Тернопільського мьськрайонного суду з заявою про перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.06.2019р.по справі 607/10961/18 за нововиявленими обставинами та ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 31 січня 2020 відмовлено в задоволені заяви. Вказана ухвала суду залишена без змін постановою Тернопільського апеляційного суду, а також ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. При цьому, звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.06.2019р.по справі 607/10961/18 за нововиявленими обставинами, позивач покликався на ті ж обставини, які зазначені ним у даній позовній заяві. З цих підстав, представник відповідача вважає, що обставини на які покликається позивач були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанції, а тому, звернення позивача до суду із даним позовом спрямоване на перегляд вже існуючого рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.06.2019 року по справі №607/10961/18, яке набрало законної сили. Також, представник відповідача вказує на безпідставність вимог позивача про стягнення із Банку коштів, які на думку позивача, набуті відповідачем без достатніх правових підстав. Так, позивач вимагаючи повернення коштів в порядку 1212 ЦК України, не звернув уваги, що такі вимоги не можуть мати місце у договірних відносинах, оскільки між позивачем та відповідачем був укладений договір б/н від 10.06.2011 року та кошти які вносились позивачем йшли на виконання договірних відносин. Натомість факт набуття коштів без достатніх правових підстав може бути застосований тільки після того, як така правова підстава (договір) в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, натомість укладений договір б/н від 10.06.2011 року не визнано недійсним та не припинений. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 ЦПК України. Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. Також, представник відповідача заперечує проти позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки вважає, що посилання позивача на ст. 1167 ЦК України є безпідставними, адже дана стаття передбачає відшкодування моральної шкоди, яка завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи. Оскільки позивач є фізичною особою та особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту в цій частині шкода Позивачу не могла бути завдана оскільки правовідносини між Позивачем та Відповідачем ґрунтуються на грошових зобов`язаннях. Також, представник відповідача вважає, що відшкодування матеріальної шкоди, можливе тільки в позадоговірних зобов`язаннях та коли їх суб`єкти не перебувають у договірних відносинах, а так як спір між Позивачем та Відповідачем виник з договірних зобов`язань, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставним. За вказаних обставин, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Паньков О.П. у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Судом установлено:

10 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про заощадження №SAMDN25000717257842, за умовами якого Клієнт ( ОСОБА_1 ) передає, а Банк приймає грошові кошти в сумі 13000 доларів США (вклад) на термін 12 місяців по 10 червня 2012 року включно. Для внесення суми вкладу Банк відкриває клієнту особовий рахунок № НОМЕР_1 , процентна ставка по вкладу складає 8,5% річних.

Звертаючись до суду із вказаним позовом про стягнення із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 19615,25 гривень та моральну шкоду у сумі 690000 гривень, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що при укладенні договору про заощадження №SAMDN25000717257842, одночасно з його підписанням ним була підписана також Анкета-заява, яка за своєю правовою природою є кредитним договором, натомість, підписуючи її, він вважав, що вказана Анкета-заява є складовою частиною договору про заощадження, про що Банк його не повідомив. Користуючись банківською карткою, яка була видана на підставі підписаної ним Анкети-заяви, ним було повернуто Банку 22 784,61 гривень, а також, Банком списано з його пенсійного рахунку 3108,30 гривень. З цих підстав позивач вважає, що Банк набув вказані грошові кошти без достатньої правової підстави та зобов`язаний повернути їх відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Як на підставу заявлених вимог, позивач покликається на те, що відповідачем зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави у зв`язку з тим, що банк викрав із його пенсійного рахунку 3108,30 гривень шляхом їх списання, а також, оскільки позивач впродовж декількох років вносив кошти на поповнення банківської карти, загальна сума яких склала 22784,61 гривень.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Натомість, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених ним обставин щодо списання банком із пенсійного рахунку позивача грошових коштів у сумі 3108,30 гривень, а також щодо внесення позивачем на картковий рахунок 22784,61 гривень.

Щодо твердження позивача про те, що у нього відсутні будь-які грошові зобов`язання перед відповідачем АТ КБ «ПриватБанк», а грошові кошти, які вносились ним на картковий рахунок набуті банком безпідставно, суд зазначає наступне.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року частково задоволено позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2011 року та стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2011 року в сумі 24807, 55 гривень, а також 1762 гривень судового збору.

Вказаним рішенням суду установлено, що відповідно до кредитного договору №б/н від 10 червня 2011 року, Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» ОСОБА_1 надано кредит на картковий рахунок у межах встановленого кредитного ліміту, розмір якого склав станом на 04.07.2013 року - 13 000 гривень. Зазначена обставина підтверджена анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 10.06.2011 року, яку підписав відповідач та відповідно до якої підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», пам`яткою клієнта, та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua., складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір). У поданій заяві-анкеті відповідачем було зазначено, що він ознайомився та згоден з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Зазначив, що він зобов`язується виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися із їх змінами на сайті Приватбанку.

ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконав, внаслідок чого, згідно наданого банком розрахунку має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 травня 2018 року складає 33 674 гривень.

Частково задовольняючи позов суд виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ були додатком до підписаної ним анкети-заяви та складали істотні умови кредитного договору і до спірних правовідносин застосував окремі положення вищевказаних Умов та правил. До спірних правовідносин застосував окремі положення вищевказаних Умов та правил, внаслідок цього із відповідача стягнуто 6277,66 гривень заборгованості за кредитом; 12252,23 гривень – заборгованість по процентах за користування кредитом та 6277,66 гривень – сума нарахованої пені.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 та постановлено рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року, в частині стягнення відсотків за користування кредитом, пені, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) скасувати і постановити в цій частині нове рішення; у позові Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2011 року, яка складається з відсотків за користування кредитом, пені, штрафу (фіксована частина), штрафу (процентна складова) – відмовлено; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року в частині стягнення сплаченого судового збору змінено, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» з 1762,00 гривень до 328,44 гривень; рішення Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області від 03 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитом у розмірі 6 277,66 гривень залишено без зміни.

Відтак, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2019 року та постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року встановлено наявність зобов`язань ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк», які виникли за кредитним договором №б/н від 10 червня 2011 року, а тому, доводи позивача про відсутність у нього будь-яких грошових зобов`язання перед відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» є безпідставними.

Крім цього, судом установлено, що між сторонами існували правовідносини договірного характеру, що унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Позивачем не доведено жодними належними та допустимими факт набуття відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» без достатньої правової підстави грошових коштів у сумі 19615,25 гривень, як і факт сплати вказаної суми грошових коштів на рахунок відповідача, а також не надано жодних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 690 000 гривень.

Заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до переконання про відсутність визначених законом підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 19615,25 гривень, як таких, що набуті чи збережені ним без достатньої правової підстави та моральної шкоди у сумі 690 000 гривень, відтак позовні вимоги не підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 5, 89,141, 264, 265,268, 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду.

Дата складення повного судового рішення 18 травня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса місця проживання – АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» – місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ , 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570.

Головуючий суддяЛ. М. Сливка