Рішення № 97016937, 20.04.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

20.04.2021

Справа №489/2973/19

Провадження №2/489/80/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Бодюл А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Миколаївська міська рада про визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить визнати за ним право власності на 1/3 частки кімнат АДРЕСА_2 . Мотивуючи свої вимоги тим, що йому та відповідачам видано свідоцтво про право власності на спірні кімнати по 1/3 частки за кожним. На даний час він бажає відчужити свою частку, проте, відповідачі не віддають йому свідоцтва про право власності на житло по невідомим йому причинам. Вважає, що відповідачі не визнають його право власності на 1/3 частку спірного майна, чим порушують його права як співвласника.

Від відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять позовну заяву залишити без розгляду. Зазначають, що позивач не проживає за спірною адресою з 2011 року з власної ініціативи. З боку позивача ніколи не ставилося питання щодо користування ним своєю часткою в квартирі. Ціна позову не відповідає дійсності, оскільки оцінювач встановив суму без виходу до спірного майна. Позивач протягом восьми років перестав користуватися майном, не сплачував комунальні послуги, не приймав ніякої участі в утриманні майна. Після отримання кожним співвласником майна свідоцтва про право власності на житло особисто під підпис, їм невідомо куди позивач подів свій примірник свідоцтва. Крім того, їм відомо, що позивач має намір відчужити свою частку спірного майна, проте, це є неможливим, оскільки в даних кімнатах у гуртожитку зареєстрована малолітня особа.

Ухвалою суду від 20.06.2019, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.06.2019, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 20.08.2019, повернуто відзив на позовну заяву відповідачем без розгляду.

Ухвалою суду від 29.10.2019, відкладено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 11.02.2020, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Від позивача надійшла заява про слухання справи за його відсутністю.

Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Рішення по справі просить прийняти за наявними матеріалами у справі та у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Суд не вбачає передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи, та враховуючи тривале знаходження справи у провадженні, з огляду на наявність заяв по суті справи, вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами, що повністю узгоджується з приписами статті 223 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

14 липня 2014 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулися до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради з заявою про передання ним у приватну спільну часткову власність кімнати у гуртожитку № 29 , 30,46 та коридор 5,8, кухню 10,8, коридор 2,4, санвузол 2,4. Уповноваженим власником просили визнати ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Комунального підприємства "Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 02.07.2019 року за вих. № 1786, з матеріалів інвентаризаціної справи за адресою: АДРЕСА_3 право власності на кімнати № 29,30,46 станом на 28.12.2012 року не реєструвалось.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 09.01.2019 року, кімнати у гуртожитку АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 по 1/3 частки за кожним на підставі свідоцтва про право власності від 14.08.2014 року виданого Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради серії та номер 1810.

ОСОБА_4 зареєструвала шлюб 29 липня 2015 року та змінила прізвище на " ОСОБА_3 ", що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

Згідно відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку наданих Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 25.10.2019 за вих. № 19.03.03-25/1/5567/19, за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстровані: ОСОБА_3 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 .

Відповідно до Акту про не проживання від 14.12.2017 року, підписаного сусідами, засвідченого директором КП СКП "Гуртожиток", ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_4 з 15 жовтня 2014 року по теперішній час, не веде спільне господарство, не сплачує комунальні послуги.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11,15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом .

Згідно положень до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як роз`яснено у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних прав про спадкування», якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України, відповідно якої позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 37 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», з урахуванням положень статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорююється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

У правовій позиції від 18 лютого 2015 року, висловленій Верховним Судом України у справі № 6-244 цс14 також зазначено, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем не доведено наявність спору щодо його права власності, як на підставу визнання за ним такого права у зв`язку з втратою правовстановлюючого документу, позивач не посилався.

Біль того за матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом про визнання неправомірною відмову Управління комунального майна Миколаївської міської ради щодо відмови у видачі дублікату свідоцтва про право власності на житло № 1810 від 14.08.2014 року.

Ухвалою суду від 15 травня 2019 року провадження у справі закрито, роз`яснено позивачу право на звернення з позовом в порядку цивільного судочинства.

При цьому вказано, що відповідачем надано відзив, в якому представник вказує, що підстави для видачі дубліката свідоцтва про право власності відсутні, оскільки не підтверджено втрати оригіналу.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 09.01.2019 року, вбачається, зокрема, за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної спільної часткової власності на 1/3 частки кімнат у гуртожитку АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 14.08.2014 року виданого Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради серії та номер 1810 .

З цього слідує, що позивач є власником 1/3 частки кімнат у гуртожитку АДРЕСА_2 , право власності належним чином зареєстроване та на час розгляду справи ніким не оспорюється. Порядок користування спільним майном не визначався. Вимоги щодо визнання неправомірними дії відповідачів чи Управління комунального майна ММР щодо не надання правовстановлюючого документу не заявлялось. Також позивач не зазначав про втрату правовстановлюючого документу.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, оскільки за позивачем на законних підставах зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказане право ніким не оспорюється, а тому суд не вбачає підстав для визнання такого права за позивачем на підставі судового рішення.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Миколаївська міська рада про визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

Третя особа: Миколаївська міська рада, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «17» травня 2021 року.