Рішення № 97013548, 18.05.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11147/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне рішення)

"18" травня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Транс» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду м. Києва звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко І.С. з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Транс» (далі - ТОВ «Автолюкс Транс») про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Згідно заявлених вимог представник позивача просить суд стягнути з

ТОВ «Автолюкс Транс» на користь позивача заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 20 240,01 грн, грошову компенсацію за невикористанні дні щорічної основної відпустки в сумі 3 381,42 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 9 614,01 грн, моральну шкоду, заподіяну несвоєчасною виплатою заробітної плати у сумі 10 000,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що у період з 08 серпня 2019 року по 01 червня 2020 року ОСОБА_1 працював за трудовим договором у відповідача на посаді водія. На дату звільнення позивача, після утримання усіх належних податків та обов`язкових платежів, йому нараховано відповідачем, але не виплачено 20 240,01 грн заробітної плати. На момент звільнення позивач мав 19 днів невикористаної щорічної основної відпустки, за які відповідач нарахував йому, але не виплатив грошову компенсацію у сумі 4 200,52 грн, яка після утримання усіх податків та інших платежів становить 3 381,42 грн. Станом

на 01 серпня 2020 року сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить 9614,01 грн. Представник позивача зазначає, що невиплата заробітної плати за період з лютого по травень 2020 року сильно вплинула на життєві плани позивача та його душевний стан, він втратив спокій, вимушений був постійно думати про те, як відновити порушене право, змушений був значно скоротити витрати на підтримання звичайного способу життя та позичати гроші у рідних та друзів. Робота у відповідача без виплати належної заробітної плати створила дискомфорт для позивача, що впливало на його моральний стан та на його відносини з близькими людьми. Позивач менше уваги приділяв сім?ї та відпочинку. Завдана моральна шкода оцінюється позивачем в розмірі

10 000,00 грн.

05 жовтня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.32-33).

Листом від 05 жовтня 2020 року копія вказаної ухвали направлена на адреси позивача та відповідача, відповідачеві також направлена копія позовної заяви з додатками (а.с.34).

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі позивачем отримано не було, конверт повернувся з поштового відділення 27 січня 2021 року з відміткою «за закінченням терміну зберігання». (а.с.37)

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем ТОВ «Автолюкс транс» отримано не було, конверт повернувся з поштового відділення з відміткою «адресат відсутній», у зв`язку з чим на адресу відповідача повторно 23 грудня 2020 року були направ вказані документи були, проте конверт повернувся з поштового відділення з відміткою «адресат відсутній» (а.с.35-36, 38). 01 березня 2021 року за нової адресою місцезнаходження відповідача (а.с.40) втретє була направлена копія ухвали суду про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви та доданими до неї документами, проте конверт повернувся з поштового відділення з відміткою «неправильно зазначена адреса» (а.с.42).

Згідно вимог ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

14 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко І.С. подав до суду заяву, в якій повідомив, що позивач не заперечує проти винесення заочного рішення в даній.

Як визначено ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За викладених обставин, суд вважає за можливе, за згодою позивача, ухвалити заочне рішення.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що з 08 серпня 2019 року по 01 червня 2020 року позивач ОСОБА_1 працював у ТОВ «Автолюкс Транс» на посаді водія автотранспортних засобі автомобільних колон №1, № 2, що підтверджується копією аркушів трудової книжки позивача (а.с.3-4).

Відповідно до наказу № 155-к від 01 червня 2020 року позивач звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 01 червня 2020 року (а.с.4).

У день звільнення з відповідачем не було проведено розрахунку, що не спростовано стороною відповідача.

Згідно розрахункового листка ТОВ «Автолюкс Транс» за червень 2020 року, ОСОБА_1 , табельний номер НОМЕР_1 , на 01 червня 2020 року нараховано компенсацію за 19 днів відпустки в розмірі 4 200,52 грн, після утримання військового збору та податку на доходи фізичних осіб сума до виплати становить 3 381,42 грн. Борг за підприємством на початок червня 2020 року складає 20 240,01 грн, на кінець червня 2020 року -

23 621,43 грн. (а.с.5)

Відповідно до довідки ТОВ «Автолюкс Транс» № 00000000031 від 01 червня

2020 року, дохід ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2019 року по 31 травня 2020 року склав 38 342,86, після утримань 7 476,85 грн, сума до виплати становить - 30 866,01 грн. (а.с.6)

Посилаючись на порушення своїх трудових прав, ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Автолюкс Транс» заборгованість із заробітної плати в сумі 20 240,01 грн; грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 381,42 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9 614,01 грн; 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою заробітної плати, 4 800,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.

Частиною 4 ст. 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч. 1ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

За змістом положень ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За приписами ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

З огляду на зміст положень ст. 2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. А згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Установивши, на підставі наявних у справі доказів, зокрема згідно виданого

ТОВ «Автолюкс транс» ОСОБА_1 розрахункового листка за червень 2020 року (а.с.5), що відповідач має перед позивачем заборгованість, яка складається з невиплачених сум заробітної плати в розмірі 20 240,01 грн та компенсації за невикористані 19 днів відпустки в розмірі 3 381,42 грн, суд приходить до висновку про те, що вимоги

ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку є повністю доведеними та підлягають задоволенню.

У ч. 1 ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої

ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 8 зазначеної Постанови визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положенням законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про правомірність вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з ТОВ «Автолюкс Транс» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки судом встановлено порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України щодо виплати позивачу всіх належних йому сум при звільненні, що підтверджено розрахунковим листком за червень 2020 року (а.с.5), виданим ТОВ «Автолюкс Транс», згідно якого борг підприємства перед позивачем на кінець червня 2020 року становить 23 621,43 грн. При цьому, відповідачем не спростовано твердження позивача щодо не виплати йому при звільненні заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, а також не надано суду будь-яких заперечень щодо розміру не виплачених сум.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 10 094,70 грн, який розраховано судом за 42 робочих дні, за період з 01 червня 2020 року станом на 01 серпня 2020 року, з урахуванням середньоденного заробітку, визначеного, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці, вказаному у довідці № 00000000031 від 01 червня 2020 року (а.с.6) з виключенням сум податків та інших обов`язкових платежів (квітень 2020 року - 5 313,00 грн + травень 2020 року - 4 301,01 грн) : (21+19), що складає 240,35 грн.

Натомість, як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 у прохальній частині просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 9 614,01 грн, на підтвердження якого надає відповідний розрахунок, а тому згідно вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про стягнення з ТОВ «Автолюкс Транс» на користь позивача 9 614,01 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме у розмірі, який заявлено позивачем у позовній заяві.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд приходить до наступного.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачені підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зав`язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.

Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 ЦК України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Це правило кореспондується зі змістом ст. 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Ураховуючи, що відповідачем порушено трудове законодавство, а саме: не виплачено позивачу при звільненні заробітну плату та компенсацію за усі дні невикористаної відпустки, характер, тривалість та наслідки порушення, принципи розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що в розрізі даного спору ТОВ «Автолюкс Транс» має бути відшкодована на користь ОСОБА_1 моральна шкода, яку суд визначає в розмірі 2 000,00 грн, оскільки неправомірна поведінка відповідача щодо невиплати належних позивачу при звільненні коштів безумовно завдала останньому моральних страждань та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Проте стороною позивача не надано суду жодного доказу на підтвердження викладених у позові обставин та наявності таких негативних явищ, як втрата спокою саме через невиплату належних позивачеві сум при звільненні та необхідність позичання коштів, а також вплив цих обставин на його відносини з близькими людьми. Також судом враховано, що позивач 04 червня 2020 року, тобто через два дні після звільнення, був працевлаштований у ТОВ «Мілас Лоджистік» на посаду водія автотранспортних засобів (а.с.4).

Таким чином вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами ст. ст. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях

від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня

2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня

2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи договір про надання правової допомоги № 30 від 09 липня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Правничі технології», кошторис, який є додатком до вказаного договору, акт надання послуг № 19 від 29 липня 2020 року, квитанція № ПН 15135 від 30 липня 2020 року (а.с.7-12) є підставою для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, який підтверджений документально.

З врахуванням виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, враховуючи, що вимоги позовної заяви задоволені судом частково, з

ТОВ «Автолюкс Транс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом даної справи в розмірі 4 000,00 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача ТОВ «Автолюкс Транс» на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 840,80 грн, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом (а.с.25), тобто в мінімальному розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір» на час звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 1, 2 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», статтями 47, 74, 83, 94, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 12, 13, 49, 76-81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274, 275, 279, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Транс» (місцезнаходження: м. Харків, вул. Університетська, буд.117, ЄДРПОУ 41977851) про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 20 240,01 грн, компенсацію за невикористані 19 днів щорічної відпустки в розмірі

3 381,42 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі

9 614,01 грн (без вирахування з цих сум податків та інших обов`язкових платежів) та 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолюкс Транс» на користь ОСОБА_1 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Дніпровський районний суд м. Києва.

Суддя: