Ухвала суду № 97007060, 18.05.2021, Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 280/451/16-к

Провадження № 1-кп/935/6/21

У Х В А Л А

18 травня 2021 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області у складі: головуючого судді Щербаченко І. В., за участю: секретаря судового засідання Сьомак Л. І., прокурора Яворенка А. В., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Тарабанька Д. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Коростишівського районного суду Житомирської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.03.2016 за №12016060190000146, за обвинуваченням ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Понорниця Коропського району Чернігівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

встановив:

У провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває вказане кримінальне провадження.

У судовому засіданні захисник Россоха С. В. заявив клопотання про визнання очевидно недопустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події від 04.03.2016, який складено слідчим Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області Розпутенком Р. А. (далі – протокол ОМП). В обґрунтування вказаного клопотання захисник вказує, що слідчим залучено до проведення слідчої дії понятих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є незаінтересованими у розумінні положень ч. 7 ст. 223 КПК України. Захисник стверджує, що у ОСОБА_2 є особиста зацікавленість у результатах кримінального провадження, адже він перебуває у офіційних робочих стосунках з товариством «Крігербейк», особисто привіз на місце ремонтно-евакуаційних робіт підлеглого йому водія ОСОБА_4 , останній зі слів допитаних свідків приймав участь у ремонтних роботах, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, а внаслідок ДТП отримав травми несумісні з життям. ОСОБА_2 є товаришем обвинуваченого та працював разом з ним, про що попередив слідчого перед проведенням слідчої дії. Більше того, вказані поняті є безпосередніми свідками ДТП. У пункті 27 протоколу ОМП відсутні дані щодо застосування науково-технічних засобів під час слідчої дії, у пункті 13 зазначено, що ділянка дороги була без освітлення. Слідчим необґрунтовано було проведено огляд після 22 години. Також, на думку захисника, слідчим безпідставно зазначено у протоколі та на схемі плями саме мастила та саме з автотягача «МАЗ». У протоколі ОМП відсутні підписи інспекторів поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (насправді ОСОБА_7 ) та не зазначено їх даних у відповідності до вимог ч. 3 ст. 104 КПК України. Ілюстративна таблиця до протоколу ОМП виготовлена спеціалістом ОСОБА_8 без пояснюючих написів з порушенням вимог ст. 105 КПК України. Більше того, схема до протоколу ОМП не підписана інспекторами поліції, слідчим Богуном Д. В. та спеціалістом, а тому не може вважатися допустимим доказом.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав клопотання свого захисника, просив задовольнити його.

Прокурор вважає зазначене клопотання таким, що задоволенню не підлягає, послався на те, що протокол ОМП складений у відповідності до вимог КПК України, а суд не може визнавати доказ недопустимим, не дослідивши його, після чого вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки у нарадчій кімнаті під час ухваленні судового рішення. Під час проведення огляду учасники не повідомляли, що поняті ОСОБА_9 та ОСОБА_2 є заінтересованими особами, останні не могли вплинути на проведення ОМП, а лише підтверджували виміри, а відсутність підписів учасників огляду – працівників поліції ОСОБА_5 та ОСОБА_10 не є істотними порушеннями, у зв`язку з чим вказаний протокол ОМП не є недопустимим доказом.

Вивчивши клопотання захисника, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд приходить до таких висновків.

Конституційний Суд України у рішенні №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України про те, що «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом», дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Статтею 89 КПК України визначено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 86 КПК України допустимість доказів – це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб`єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.

Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв`язку, без відокремлення один від одного в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Захисником не доведено у судовому засіданні, що протокол ОМП було складено з істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, а також не встановлено обставин, що свідчать про очевидну недопустимість протоколу ОМП.

З огляду на положення ст. 86, 87, 89, 290 КПК України, які встановлюють критерії допустимості доказів в межах кримінального провадження, враховуючи підстави, на які посилається захисник в своєму клопотанні, суд вважає клопотання захисника таким, що задоволенню не підлягає, оскільки зазначений доказ підлягає дослідженню, оцінці та вирішенню питання щодо його допустимості в порядку, визначеному ч.1 ст.89 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 86-87, 89, 372 КПК України,

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника Россохи Сергія Володимировича про визнання очевидно недопустимим доказом протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події від 04.03.2016.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Щербаченко